У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29.08.07                                                                                       Справа №7/261/06-25/190/06-7/167/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Колодій Н.А. судді  Колодій Н.А.    , Коробка Н.Д.  , Мірошниченко М.В.

при секретарі: Акімовій Т.М.,

за участю представників:

позивача:      Очкань О.О., довіреність №1/06 від 11.09.06р., начальник юридичного відділу;

відповідача: Лілова І.Є., довіреність № 1225 від 10.11.06 р., юрисконсульт;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Молочанський молочноконсервний комбінат», м. Молочанськ Запорізької області

на рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2007р. по справі             №7/261/06-25/190/06-7/167/07

за позовом:   Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Роксолана», м. Запоріжжя

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Молочанський молочноконсервний комбінат», м. Молочанськ Запорізької області

про стягнення суми 90 939,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

           Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Роксолана»                звернулося з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Молочанський молочноконсервний комбінат» 90 939,19 грн.

          Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.06.2007р. у справі                   №7/261/06-25/190/06-7/167/07 (суддя Кутіщева Н.С.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 67 968,00 грн. боргу, 17 949,00грн. індексу інфляції, 5 022,18 грн. – 3% річних, 909,39 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивовано тим, що на момент розгляду справи в суді відповідач мав заборгованість за період  01.03.2004  по 12.02.2007 в сумі 67 968,00 грн., доказів її погашення не надав, у зв’язку з чим вимога позивача про стягнення заборгованості підлягає задоволенню. Вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції в сумі 17 949,00грн.  індексу інфляції та 5 022,18 грн. - 3% річних також є обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, Відкрите акціонерне товариство «Молочанський молочноконсервний комбінат» звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2007р. у справі №7/261/06-25/190/06-7/167/07 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Страховій компанії «Роксолана» в позові в повному обсязі. При цьому вважає, що в даному випадку суд мав керуватися нормами ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, які обмежують час, протягом якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на підставі господарського договору, строком дії цього договору. Також, вважає, що висновок суду не відповідає матеріалам справи та суперечить пункту 3 статті 28 Закону України «Про страхування», якою передбачено, що дія договору припиняється у разі несплати страхувальником страхових платежів в установлені договором терміни. Зазначає, що суд мав застосувати в цьому випадку ч. 3 статті 651 ЦК України, згідно з якою у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Вказує, оскільки страховий платіж не було перераховано протягом 10 робочих днів від дня пред’явлення позивачем вимоги відповідачу про його сплату, дію договору припинено на момент подання позовної заяви, а отже, припинено і зобов’язання  відповідача по сплаті страхового платежу в розмірі  67 968,00 грн. Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції, вважає, що судом неправильно застосовано ст.625 ЦК України, оскільки, в даному випадку позивач не є кредитором, якому цією нормою надано право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, оскільки відповідачем не було отримано від позивача ані товару, ані послуг, тобто відповідач не користувався грошовими коштами належними позивачеві. Вважає, що неправильне застосування судом норм, а саме: ст. 28 Закону України «Про страхування»; ст.ст. 625, 631, 651 та 653 ЦК України; ст.ст. 180, 202 ГК України призвело до прийняття незаконного рішення.

Позивач по справі - Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія Роксолана” вважає вимоги відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення господарського суду є законним та обґрунтованим, винесеним з дотриманням норм матеріального і процесуального права на підставі всебічного і повного дослідження  обставин справи. Вважає, що відповідач порушив  п.5.2.1. договору страхування, ч.1 ст.16, п.1 ст.21 Закону України “Про страхування”, ст. 526, ст. 979, ч. 1 ст. 989 ЦК України. Вказує на те, що зобов’язання по сплаті страхового платежу є грошовим, і, згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Просить оскаржуване  рішення господарського суду Запорізької області залишити без змін, а апеляційну скаргу -  без задоволення.

          Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2395 від 27.08.2007 року справу передано для розгляду колегії суддів: головуючий: Колодій Н.А., судді: Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В.,

          В судовому засіданні 28.08.2007 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення

За заявою представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.

          По закінченні судового засідання 28.08.2007, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 27.06.2003 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Роксолана» та відповідачем Відкритим акціонерним товариством «Молочанський молочноконсервний комбінат» було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків № ФР-078/03.

Пунктом 1.1. зазначеного договору передбачено, що позивач приймає на себе зобов’язання при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування відповідачу, а відповідач зобов’язувався сплачувати страхові платежі в обумовлені цим договором строки та виконувати інші умови договору.

У відповідності до п.6.1. договору, останній вступає в дію, а об’єкт вважається застрахованим, з моменту підписання сторонами цього договору.

В п.6.2. договору  зазначено, що строк дії договору: до 27 вересня 2003 р. включно.

Згідно п. 6.4 договору, в випадку якщо на момент закінчення або припинення строку дії договору сторонами або стороною не виконані зобов’язання, які виниклі в період дії цього договору, то договір страхування продовжує діяти в частині невиконання зобов’язань до повного їх виконання.

За умов  п.п.4.3. та .4.4. договору відповідач зобов’язався внести страховий платіж на розрахунковий рахунок позивача в сумі 67 968,00 грн. грн. в строк до 01.03.2004р.

Однак, відповідач не виконав своїх зобов’язань за зазначеним договором.

На момент розгляду справи господарським судом першої інстанції, відповідач не довів факт  виконання взятих на себе зобов’язань  за вищезазначеним договором.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити  другій  стороні  (страхувальникові)  або  іншій  особі, визначеній у договорі,  грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові   платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності з п.п.1, 4 ч. 1 статті 989 Цивільного кодексу України, страхувальник зобов’язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором та вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Також, статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні  виконувати  господарські  зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування  господарських  санкцій  до  суб’єкта, який порушив  зобов’язання,  не  звільняє  цього суб’єкта від обов’язку виконати  зобов’язання  в  натурі,  крім випадків, коли інше передбачено   законом або договором, або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання. Управлена сторона має право не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає  із змісту зобов’язання. Зобов’язана  сторона має  право  виконати зобов’язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов’язання. Зобов’язана сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналежного  виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою виконання. Не  допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управлена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання  повністю або його частини.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від   відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 67 968,00 грн. боргу, 17 949,00грн. індексу інфляції, 5 022,18 грн. – 3% річних, підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та наступним:

Відповідач по справі посилається на те, що рішення господарського суду суперечить п.3 ст.28 Закону України «Про страхування» та п. 6.4 договору, оскільки дія договору страхування, а відповідно його зобов’язання по сплаті страхових платежів припинено, з чим не погоджується колегія суддів, враховуючи нижчевикладене:

Згідно з п. 6.2 договору добровільного страхування фінансових ризиків № ФР – 078/03 від 27.06.2003 р., термін дії договору - до 27.09.2003 р. включно.

Відповідно до п.3 ст. 28 Закону України «Про страхування» дія договору страхування припиняється у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено  умовами договору.

Пунктом 6.4 договору  №ФР-078/03 від 27.06.2003р. передбачено, що у випадку, якщо на момент закінчення або припинення терміну дії договору сторонами або стороною не виконані зобов’язання, що виникли в період дії цього договору, то договір страхування продовжує діяти в частині невиконаних зобов’язань до повного їх виконання.

Отже, укладений між сторонами договір страхування продовжує діяти в частині невиконаних зобов’язань до повного їх виконання.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що господарським судом неправомірно не застосовано ст.631 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України, якими визначено, що строком дії договору є час, протягом якого існують зобов’язання сторін та  ч.2 та 3 ст.653 Цивільного кодексу України, згідно з якої, у разі припинення договору припиняється і зобов’язання сторін,  колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки відповідачем не враховано, що п.4 ст.631 Цивільного кодексу України та п.7 ст.180 Господарського кодексу України  закріплюють що закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

До того ж, слід зауважити, що ст.653 Цивільного кодексу України не може бути застосована у даному випадку, оскільки в ній йдеться мова про розірвання або зміну договору, а не про його припинення.

Отже, закінчення строку дії договору страхування не звільняє відповідача від сплати страхових платежів, визначених  цим  договором.

Також, заявник апеляційної скарги не погоджується з господарським судом першої інстанції із застосуванням ст.625 Цивільного кодексу України посилаючись на те, що позивач не є кредитором за грошовим зобов’язанням, оскільки відповідачем не було отримано від позивача товару або послуг.

Такі твердження не відповідають дійсності, адже згідно п. 6.1. Договору страхування договір набуває чинності, а об’єкт вважається застрахованим з моменту підписання сторонами   цього   договору.  

Страховик виконував свої зобов’язання за договором страхування, прийнявши на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування.           

Згідно зі ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. При цьому, страховий випадок міг настати або не настати, адже згідно ст.8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Тобто не настання страхового випадку не може вважатися підставою для визнання і договору страхування невиконаним з боку страховика. Отже, відповідач отримав від позивача послуги по страхуванню.

Грошове  зобов’язання  є  зобов’язанням  боржника  сплатити  певну  грошову  суму кредитору за товари, роботи, послуги.

Зобов’язання відповідача сплачувати страхові платежі за послуги страхування визначена п.п.5.2.1. договору страхування, п.1 ст.21 Закону України «Про страхування» та ст.ст.526, 989 ЦК України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Таким чином, зобов’язання по сплаті страхового платежу є грошовими, і, згідно               ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу.

До того ж, в ст.216 Господарського кодексу України визначається, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

           Згідно п.3 ст.14 Цивільного кодексу України виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом  цивільного законодавства.

Згідно п.8 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Отже, стягнення річних та втрат від інфляції є засобом захисту цивільних прав у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України. До того ж, інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Таким чином, слід вважати правомірним стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права при правильному з’ясуванні фактичних обставин справи, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду по цій справі.

Державне мито за апеляційною скаргою відноситься на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105  Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

    ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Молочанський молочноконсервний комбінат», м. Молочанськ Запорізької області,  залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.06.2007 р. у справі    №7/261/06-25/190/06-7/167/07– без змін.

  

Головуючий суддя Колодій Н.А.

 судді  Колодій Н.А.  

 Коробка Н.Д.  Мірошниченко М.В.