Справа № 2-5558

                                                                                                                                          2010р.

                                             Р І Ш Е Н Н Я

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    29 жовтня 2010р. Печерський районний суд м. Києва

    в складі : головуючого – судді Рейнарт І.М.

                            при секретарі – Віштак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Святошинський психоневрологічний інтернат

– про визнання права на користування житловою кімнатою та зобов'язання вчинити дії –

                                                встановив:

позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просять визнати за ними право користування житловою кімнатою площею 13,60 кв.м., яка знаходиться в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 в порядку покращення житлових умов, зобов'язати Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію надати їм в користування вказану житлову кімнату та укласти зі ОСОБА_1 договір найму трикімнатної квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вказаною кімнатою ніхто не користується з 1998р., а вони перебувають в черзі на покращення житлових умов з 22 вересня 1995р. в порядку першочергового забезпечення, як сім'я учасника бойових дій.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначають, що вони проживають у вказаній трикімнатній квартирі та займають дві житлові кімнати площею 18,7 кв.м. та 18,8 кв.м., а третю кімнатою площею 13,6 кв.м. з 01 грудня 1960р. займала ОСОБА_7, однак 03 липня 1998р. вона була поміщена на постійне місце проживання до Святошинського психоневрологічного інтернату та знята з реєстрації у зазначеній квартирі, і з того часу кімната є вільною.

Позивачі стверджують, що оскільки ОСОБА_7 змінила своє постійне місце проживання, укладений нею договір найму спірної кімнати відповідно до вимог ст. 107 ЖК УРСР вважається розірваним з дня її вибуття, тобто з 03 липня 1998р.

Враховуючи, що одна з кімнат в квартирі, в якій вони проживають, є вільною, а вони потребують поліпшення житлових умов, позивачі вважають, що вони мають право на користування вказаною кімнатою, у зв'язку з чим неодноразово зверталися до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про надання їм у користування спірної кімнати, однак, їм було відмовлено, тому вони вимушені звернутися до суду із вказаним позовом.

Представник позивачів у судовому засіданні позов та його підстави підтримала, додавши, що зберігання спірної кімнати для ОСОБА_7 суперечить вимогам ст. 107 ЖК УРСР, а крім того, остання не може проживати у комунальній квартирі, де проживають малолітні діти, так як є психічно хворою людиною.

Представник Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, яка також представляє інтереси органу опіки та піклування Печерської районної у м. Києві держав-ної адміністрації, у судовому засіданні позов та його підстави не визнала, пояснивши, що ОСОБА_7 отримала право на зайняття спірної кімнати на підставі ордеру на житлове приміщення від 02 грудня 1959р. і проживала у кімнаті до 3 липня 1998р.

11 грудня 1997р. ОСОБА_1 була призначена опікуном ОСОБА_7, після чого 3 липня 1998р. вона помістила ОСОБА_7 до Святошинського психоневрологічного інтер-

                                    - 2 -

нату, і зняла з реєстрації у квартирі № АДРЕСА_1. Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 січня 2006р. було скасовано розпорядження адміністрації про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_7, у зв'язку з неналежним виконанням покладених на неї обов'язків та відсутністю на момент призначення опікуном судового рішення про визнання ОСОБА_7 недієздатною.

Представник зазначає, що не зважаючи на зняття ОСОБА_7 з реєстрації у спірній квартирі та поміщення її до Святошинського психоневрологічного інтернату, вона не втратила право користування спірною кімнатою відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 71 ЖК України, тому немає підстав для надання вказаної кімнати у користування позивачам.

Представник Святошинського психоневрологічного інтернату у судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що визнання за позивачами права користування житловою кімнатою, ордер на право користування якою виданий ОСОБА_7 і яка зберігається за нею протягом всього часу перебування в інтернаті, порушить її права, так як проживаючи в інтернаті, вона займає лише койкомісце у кімнаті, де проживають ще 4 особи, тому вказана установа не може вважатися її постійним місцем проживання.

Вислухавши сторони та представників третіх осіб, вивчивши надані документи, судом встановлено, що позивачі зареєстровані та проживають у квартирі № АДРЕСА_1, де займають дві кімнати, квартира не приватизована, власником особового рахунку є ОСОБА_1, що підтверджується довідкою, виданою 11 грудня 2009р. Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" (с.с.35).

Згідно зазначеної довідки, дана квартира має ще одну кімнату, площею 13,6 кв.м.

2 грудня 1959р. виконкомом Печерської районної ради депутатів трудящих ОСОБА_7 був виданий ордер на право зайняття однієї кімнати  площею 13 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 (с.с.77).

Згідно копії довідки КП "Печерськжитло" від 16 грудня 2009р. ОСОБА_7 проживала і була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 1 грудня 1960р. по 9 липня 1998р. (с.с.12).

Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 грудня 1997р. ОСОБА_1 було призначено опікуном недієздатної ОСОБА_7  Як зазначено у розпорядженні, підставою для призначення опікуна ОСОБА_7 стала та обставина, що рішенням Васильківського районного суду Київської обл. від 19 вересня 1997р. вона визнана недієздатною (с.с.55).

Згідно путівки Головного управління соціального захисту населення  м. Києва № 56 ОСОБА_7 з 2 липня 1998р. було направлено до Святошинського психоневрологічно-го інтернату, що знаходиться по АДРЕСА_2, куди вона була поміщена 3 липня 1998р. і перебуває до теперішнього часу (с.с.7, 8).

09 липня 1998р. ОСОБА_7 була знята з реєстрації у квартирі № АДРЕСА_1 та 06 листопада 1998р. зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_2 (с.с.13).

Відповідно до повідомлення заступника директора Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло" від 12 грудня 2008р. кімната у квартирі № АДРЕСА_1, яка зберігається за тимчасово відсутньою ОСОБА_7, опечатана та поставлена на контроль з недопущен-ням вселення та реєстрації сторонніх осіб на зазначеній житловій площі (с.с.78).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 71 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщен-ня зберігається за тимчасово відсутнім наймачем  або членами його сім'ї понад шість міся-ців у випадках влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги – протягом усього часу перебування в них.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 червня 2005р.  ОСОБА_7 визнано недієздатною (с.с.50).

Розпорядженням Печерської РДА у м. Києві від 13 січня 2006р. скасовано розпорядження про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_7 (с.с.76).

Приймаючи дане рішення, Печерська районна у м. Києві державна адміністрація

                                            - 3 -

зазначила, що рішення Васильківського районного суду Київської обл. про визнання ОСОБА_7 недієздатною відсутнє.

Відповідно до копії посвідчення, ОСОБА_7 з 1 вересня 1996р. призначена пенсія, тобто вона є непрацездатною (с.с.49).

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 на законних підставах поселилася у кімнаті, площею 13 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1, проживала в ній постійно до 3 липня 1998р., а з 3 липня 1998р. як непрацездатна особа, яка страждає на психічне захворювання, своїм опікуном ОСОБА_1 була поміщена до психоневрологічного інтернату.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР за нею правомірно зберігається жиле приміщення, яке вона займала до поміщення до інтернату.

Посилання представника позивачів на те, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент поміщення ОСОБА_7 до інтернату, право на користування жилим приміщенням за нею зберігалося тільки протягом дванадцяти місяців, не може бути підставою для визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки ні позивачка, ні відповідач, на балансі якого перебуває будинку, де знаходиться спірна кімната, протягом 1999 - 2000р.р., коли діяла інша редакція п. 5 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР, не порушували такого питання, визнаючи за ОСОБА_7 право на користування спірною кімнатою.

Вказані обставини підтверджені діями самої позивачки ОСОБА_1, яка 23 березня 2005р. звернулася до органу опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про надання дозволу на приватизацію частини квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7 (с.с.79), а 22 грудня 2005р. звернулася до директора Святошинського психоневрологічного інтернату із заявою про видачу їй паспорту її підопічної ОСОБА_7 для оформлення документів на приватизацію квартири (с.с.53).

Також ці обставини визнала представник відповідача у судовому засіданні, підтвердивши, що право на користування спірною кімнатою за ОСОБА_7 Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією визнається і на даний час.

 Твердження позивачів та їх представника про те, що укладений з ОСОБА_7 договір найму, був припинений з момент її виїзду до інтернату відповідно до ч.2 ст. 107 ЖК УРСР суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 107 Житлового кодексу Української РСР у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму вважається розірваним з дня вибуття.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 не приймала самостійно рішен-ня про зміну місця свого проживання і саме позивачка ОСОБА_1 за власною ініціативою помістила ОСОБА_7 до психоневрологічного інтернату та вивезла зі спірної кімнати всі речі.

При цьому з наданих суду документів вбачається, що на момент поміщення ОСОБА_7 до інтернату, відсутнє судове рішення про визнання її недієздатною, а прийнято воно було тільки 8 червня 2005р.

Суд вважає, що приміщення інтернату не можна вважати іншим жилим приміщенням у розумінні положення ч. 2 ст. 107 ЖК України, оскільки це не передбачено діючим житловим законодавством та суперечить положенням п. 5 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР.

Крім того, відповідно до Положення про Святошинський психоневрологічний інтернат перебування в інтернаті підопічних не є по життєвим.

Також суд враховує, що інтернат є гуртожитком і згідно довідки, виданої 05 жовтня 2010р., ОСОБА_7 мешкає, зареєстрована і постійно знаходиться на повному державному утриманні в даному закладі з 03 липня 1998р., проживає в кімнаті житловою площею 22 кв.м., в кімнаті проживає ще 4 мешканців (с.с.103).

Посилання представника позивачів на те, що ОСОБА_7 постійно зареєстрована в інтернаті, що свідчить про зміну нею постійного місця проживання, суд вважає безпід-

                                            - 4 -

ставним, оскільки реєстрація є адміністративним актом, який не може бути підставою, як для визнання права на користування жилим приміщення, так і для позбавлення особи права на користування жилим приміщенням.

Твердження представника позивачів про те, що ОСОБА_7 психічно хвора особа і не може проживати в одній квартирі з малолітніми дітьми, не може бути підставою для позбавлення її права користування жилим приміщенням, так як це не передбачено діючим законодавством.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава  створює  умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам,  які  потребують  соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.  Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше  як  на підставі закону за рішенням суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні законні підстави стверджувати, що ОСОБА_7 з 3 липня 1998р. втратила право на користування кімнатою, площею 13кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 і з нею був припинений договір найму жилого приміщення.

Відповідно до довідки, виданої 01 березня 2010р. Печерською РДА у м. Києві, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 22 вересня 1995р. у складі сім'ї з 6 осіб (с.с.34).

Згідно ч. 2 ст. 54 Житлового кодексу Української РСР ізольоване приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, надається йому.

Враховуючи, що у судовому засіданні встановлено, що за ОСОБА_7 збері-гається право користування житловою кімнатою, площею 13,6 кв.м., у квартирі № АДРЕСА_1, відсутні законні підстави для надання її родинні ОСОБА_1, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 54, 71 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

                                                вирішив:

у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Святошинський психоневрологічний інтернат
про визнання права на користування житловою кімнатою та зобов'язання вчинити дії  відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                          СУДДЯ