Справа № 2-1203/10 р.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 травня 2010 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого Мельник І.О.
при секретарі Пархоменко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин,-
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин. Свої вимоги мотивує тим на те, що вона з відповідачем спільно проживає та веде спільне господарство з 1992р. і по сьогоднішній день. Шлюб між ними укладений 16.11.1995р. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час ведення спільного господарства в січні 1995р. вони набули у спільну приватну власність квартиру АДРЕСА_1 право власності на яку зареєстроване за відповідачем. На даний час вирішити питання щодо поділу вказаного майна немає можливості, що і змушує її звертатися до суду.
Під час розгляду справи позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила визнати факт спільного проживання та ведення спільного господарства однією сім»єю з відповідачем з 1992р.; визнати майно, яке належить відповідачу і складається з квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю; визнати за нею право власності на 3/5 частин спірної квартири та визнати за відповідачем право власності на 2/5 частин спірної квартири.
У судовому засіданні позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали та просили визнати факт спільного проживання та ведення спільного господарства однією сім»єю з відповідачем з 1992р.; визнати майно, яке належить відповідачу і складається з квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю; визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частин спірної квартири, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, та визнати за відповідачем право власності на 2/5 частин спірної квартири. Позивачка суду пояснила, що з відповідачем вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 1992 року. У цей час вона мешкала у гуртожитку поАДРЕСА_2. Відповідач житла у м.Черкаси не мав, тому він мешкав у неї у гуртожитку. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом їздили на відпочинок. У 1994 році відповідач їздив на роботу в Тюмень для того, щоб заробити гроші на придбання ними житла, оскільки гуртожиток був для одиноких і мешкати там сім»єю не було можливості. Після повернення ОСОБА_2 вони вибрали квартиру, яка їх влаштовувала та придбали, право власності відповідач оформив своє ім»я. Оскільки квартира потребувала ремонту, а коштів не вистачало, ОСОБА_2 для цього позичав гроші у своїх друзів і протягом 1995-1996 років вони віддавали борги. Влітку 1995 року вони заселилися у спірну квартиру, в листопаді цього ж року зареєстрували шлюб. У 199 році у них народилася донька. Вважає, що спірна квартира є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому просить суд провести її поділ з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини.
Відповідач в судовому засідання позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що спірна квартира набута ним на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.1995р. та набута за власні кошти. Позивачкою не надано жодних доказів про участь в купівлі-продажу спірної квартири. Також, необхідно зазначити, щодо неправомірності вимог про врахування інтересів неповнолітньої дитини, оскільки відступ від рівності часток з урахуванням інтересів дитини, здійснюється лише за виключних обставин, які позивачкою не наведені. Стосовно проживання однією сім»єю з 1992 року суду пояснив, що він познайомився з ОСОБА_1 влітку 1993 року, але шлюбних відносин між ними не було, він приходив до у неї у гуртожиток в гості та на свята, інколи ночував, оскільки на той час постійно мешкав в м.Звенигородка і в м.Черкаси житла не мав. Спільне господарство вони не вели і спільного бюджету у них також не було, між ними існували романтичні стосунки, але разом постійно вони не проживали. Спільне проживання почалося після придбання ним спірної квартири та проведення там ремонту – з липня 1995 року. До цього часу сім»ї у них не було. Крім того, суду пояснив, що на даний час спірну квартиру він заповів їхній дочці, його діти від першого шлюбу на це майно не претендують, інтереси неповнолітньої дитини ніяким чином не порушуються, оскільки всі вони мешкають разом і він не перешкоджає в користуванні квартирою ні позивачці, ні доньці. Вважає вимоги позивачки необґрунтованими та надуманими.
Суд, вислухавши сторони, представника позивачки, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, доходить до наступного.
У ході розгляду справи судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 16.11.1995р. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.1995р. придбана квартира АДРЕСА_1, в якій подружжя мешкає по теперішній час.
З показів свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачається, що сторони по справі познайомилися у 1992 році. Позивачка на той час мешкала у гуртожитку по АДРЕСА_2. Спочатку відповідач приходив на свята та інколи в гості, а потім його дуже часто бачили в гуртожитку, що дає підстави стверджувати про їх спільне проживання. Свідок ОСОБА_6, яка є рідною сестрою позивачки, суду повідомила, що з 1992 року позивачка постійно приїздила до неї в гості разом з відповідачем та представляла його як свого чоловіка. Під час лікуванні позивачки у 1994 році він постійно її відвідував, купував продукти та ліки.
З показів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_2 познайомив їх з ОСОБА_1 у 1994-1998 роках, представивши як свою дружину. До цього часу, вони знали, що ОСОБА_2 не одружений, житла в м.Черкаси не мав, а тому їздив на заробітки до Тюмені, після чого придбав квартиру та створив з відповідачкою сім»ю.
З довідки Черкаського художньо-технічного коледжу № 1246 від 20.11.2007р. вбачається, що ОСОБА_1 з 1992 року по 24.02.1995 року проживала в гуртожитку по АДРЕСА_2, кімната № 530 разом з ОСОБА_2 і вели спільне господарство.
З довідки виконкому Звенигородської міської ради № 6427 від 22.12.2009р. вбачається, що ОСОБА_2 з 26.01.1990р. по 15.02.1995р. проживав в АДРЕСА_3. З довідки ДПІ у Звенигородському районі № 12865\29-117 від 21.12.2009р. вбачається, що ОСОБА_2, перебував на обліку, як суб»єкт підприємницької діяльності з 11.11.1992 по 26.04.1994р.
Відповідно до п. 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, який набув чинності з 1 січня 2004 р., норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 р., норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набуття ним чинності. Тому, якщо спірне майно було набуте чоловіком та жінкою під час проживання однією сім’єю до 1 січня 2004 р., то право спільної сумісної власності на це майно згідно зі ст. 74 СК у фактичного подружжя не виникає. Сам факт проживання чоловіка та жінки сім’єю без реєстрації шлюбу не створював правових наслідків щодо майна, набутого у цей період (до 1 січня 2004 р.). Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ, що втратив чинність у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України, було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними».
Таким чином, до 1 січня 2004 р. виникнення права спільної сумісної власності на майно членів сім’ї (до того ж не лише чоловіка та жінка) виникало за умови створення (придбання) цього майна спільною працею членів сім’ї.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11 «при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».
Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України «сім’ю утворюють особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки» . Виходячи із ст. 3 СК України, ознаками фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою, є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов’язки. Сам факт спільного проживання не є підставою стверджувати про наявність фактичних шлюбних відносин.
Аналізуючи викладене, оцінюючи зібрані по справі докази, в результаті їх повного та всебічного розгляду, суд вважає, що позивачем не надано переконливих доказів того, що з 1992 року між нею та відповідачем склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. З показів свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали спільний побут і бюджет, були пов»язані взаємними правами і обов’язками. Довідку Черкаського художньо-технічного коледжу № 1246 від 20.11.2007р. в частині інформації щодо ведення сторонами по справі спільного господарства з 1992 року, суд оцінює критично, оскільки здійснення обліку такого роду інформації адміністрацією гуртожитку не передбачено. Вказана інформація є суб»єктитвним сприйняттям особами, що склали довідку, відносин між сторонами.
Таким чином, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо проживання з ОСОБА_2, як чоловік і жінка без шлюбу з 1992 року, не знайшли свого об»єктивного підтвердження. Позовні вимоги про визнання квартири АДРЕСА_1 об»єктом спільної сумісної власності та її поділ не ґрунтуються на вимогах Закону, оскільки спірна квартира придбана до набуття чинності СК України. Правила ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім»єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. На час виникнення спірних правовідносин, спільною сумісною власністю є майно нажите подружжям за час шлюбу, відповідно до ст.16 Закону «Про власність».
На підставі викладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.10.11.57-60,88,209,212,214, 215,218 ЦПК України, на підставі ст.22,28, 29 КпШС України, ст.ст.3,74, п.1 розділу VІІ Прикінцевих положень СК України, постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд, -
В И Р І Ш И В:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Головуючий І.О.Мельник