У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2010 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Матківського Р.Й.
суддів Меленко О.Є., Мелінишин Г.П.
секретаря Сідорука А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі про визнання неправомірною відмову щодо невиплати підвищення до пенсії як дитині війни та зобов»язати провести перерахунок пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за 2007-2009 роки та проводити виплату перерахованої пенсії в подальшому з апеляційною скаргою начальника управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі на постанову Тисменицького районного суду від 12 квітня 2010 року, -
в с т а н о в и л а:
В грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі, щоб постановити рішення про визнання неправомірною відмову щодо невиплати підвищення до пенсії як дитині війни та зобов»язати провести перерахунок пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за 2007-2009 роки в сумі 4077 гривень та проводити виплату перерахованої пенсії в подальшому.
Заявлені вимоги позивачка обґрунтувала тим, що відповідач безпідставно відмовляє їй у виплаті підвищення до пенсії як дитині війни щомісяця в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» посилаючись на обмеження цих виплат Законом про Держбюджет на відповідні роки. Відповідачем не враховано, що рішеннями Конституційного Суду України зазначені Закони про скасування соціальних пільг визнані неконституційними.
_______________________________________________________________________________ Справа № 22-ц- 1192 /2010 р. Головуючий у 1 інстанції Дузінкевич І.М.
Категорія 57 Суддя-доповідач Матківський Р.Й.
Постановою Тисменицького районного суду від 12 квітня 2009 року позов задоволено частково, визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов»язано провести виплату за період з 9.12. 2008 року до 31. 12. 2009 року з врахуванням розміру мінімальної пенсії за віком встановленої ст. 54 ЗУ «Про державний бюджет на 2009 рік» та виплачених сум, а у решті позову відмовлено.
На дану постанову начальник управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі подала апеляційну скаргу в якій просить її скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В скарзі апелянт зазначає, що рішення судом ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Законодавством не було прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення до пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, яким чином і в якому порядку обчислюється цей розмір.
Не передбачено фінансове забезпечення на виплату надбавки за рахунок коштів Державного бюджету України. В управління Пенсійного фонду відсутні кошти на фінансування зазначеної соціальної допомоги.
Судом не взято до уваги те, що в ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення згідно ст..6 цього Закону. Частина 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнодержавне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Зазначена норма передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій призначених за цим Законом, а для підвищення пенсії позивачці як дитині війни зазначена норма не стосується.
Також судом неправильно проведено розрахунок суми заборгованості, оскільки суд не є органом з призначення та виплати пенсії і не може визначати розмір недоплаченої пенсії, тим самим, вирішуючи спір про право.
Судом також не застосовано положення процесуального законодавства, щодо пропуску позивачкою строку звернення за вирішення даного спору.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає.
Суд першої інстанції встановив, що між сторонами виник публічно-правовий спір щодо захисту порушеного права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Оскільки позивачка відноситься до кола осіб, які мають право на отримання даного підвищення до пенсії, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неправомірність дій відповідача, який згідно із Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 30.04. 2002 року здійснює перерахунок підвищення до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни» в редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році з 9. 07. 2007 року, у 2008 році з 22. 05. 2008 року на підставі рішень Конституційного Суду України якими зупинення ст.6 Закону та викладення її в новій редакції визнано неконституційними від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року ОСОБА_1 має право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тому суд першої інстанції визнав неправомірними дії відповідача та зобов»язав здійснити щомісячну виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за відповідний період з урахуванням виплачених сум.
Відсутність конкретного механізму фінансування витрат, пов»язаних із забезпеченням даного виду соціального захисту осіб, не може бути підставою для позбавлення позивача на отримання зазначеної допомоги, реалізація якої є обов»язком держави, тому посилання апелянта на відсутність коштів та достатньо врегульованого порядку не може бути взята до уваги.
Апелянт безпідставно зазначає в скарзі, що суд порушив встановлений річний строк для звернення за вирішенням адміністративного позову. Суд постановою відмовив позивачці у стягненні допомоги за попередні роки у зв»язку з пропуском строку звернення та не визначав конкретної суми перерахованої пенсії.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” про застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз.1 ч.1 цієї статті, виключно для визначення розмірів пенсій, що призначені згідно із цим Законом. Наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 304-1, 307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу начальника управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі відхилити.
Постанову Тисменицького районного суду від 12 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий : Р.Й. Матківський
Судді: О.Є. Меленко Г.П. Мелінишин
Згідно з оригіналом
Суддя Р.Й. Матківський