Справа № 22ц-164/2007                                   Головуючий у 1 інстанції Одерій С.М.

Категорія 31                                                                               Доповідач Баркова Л.Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2007 року    колегія   суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі: головуючого Баркової Л.Л. суддів Трушкова М.М., Кучерявої З.Ф. при секретарі: Стрілецькій О.В. розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі  справу  за позовом Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування"   до   ОСОБА_1,   ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку

за апеляційною скаргою представника позивача на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 4 грудня 2006 року

встановила:

Рішенням   Іллічівського   районного суду міста Маріуполя від 4 грудня 2006 року   задоволено    частково    позов    ВАТ    „Маріупольський   завод    важкого машинобудування" про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку., З ОСОБА_1 стягнуто на користь ВАТ „МЗВМ"   1584 гривні 99 коп. та судовий збір 51 гривню.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі в розмірі 8886 грн.88 коп., посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду їм не відповідають.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, стягнувши заборгованість у розмірі 8886 грн.88 коп. солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2.; відповідачку ОСОБА_1, її представника, адвоката ОСОБА_3, які просили її відхилити, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає   задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи позивача та заперечення відповідачів, правильно застосував норми матеріального права і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач є власником гуртожитку, що відповідачка ОСОБА_1 з неповнолітньою донькою займають в ньому 2 кімнати на п'ять ліжко-місця за згодою позивача, в період з першого березня 2004 року до 1 червня 2006 року регулярно та в належному розмірі остання не сплачувала плату за користування нею, має заборгованість щодо сплати за два ліжко місця 1584 грн. 99 коп., що позивачем не доведено факту проживання та користування жилою площею відповідачем ОСОБА_2

Цей висновок суду є правильним, таким, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

2

Як вбачається зі справи, власником гуртожитку АДРЕСА_1, призначеного для проживання одиноких громадян є позивач.

Із позовної заяви і пояснень представника позивача вбачається, що у 1998 році відповідачці за рішенням адміністрації заводу важкого машинобудування було надано на сім'ю із трьох чоловік жиле приміщення, загальною площею 34 кв.м, в гуртожитку АДРЕСА_1

Із пояснень відповідачки ОСОБА_1 вбачається, що в гуртожиток вона поселилась ще у 1984 році за згодою позивача, сплачувала квартирну плату по тарифам, встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду, працювала на заводі до 2001 року, повертатися не бажає, майже 8 років не проживає з чоловіком. Вважає, що займає 2 кімнати на законних підставах і має право сплачувати за два ліжко місця.

Відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 30 грудня 2003 року №813, згідно з п.2 ст.28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 та погодження в Маріупольській міській раді 19 травня 2004 року розрахунку вартості ліжка-міста в гуртожитках заводу, для осіб, що не перебувають у трудових відносинах, позивачем встановлено плату у розмірі 87 грн.56 коп. за одне ліжко місце.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що на відповідачку поширюється п. 1.2 наказу ВАТ „МЗТМ" від першого березня 2004 року №54, згідно з яким для громадян які не знаходяться в трудових відношеннях з підприємством, розмір плати ліжко-міста складає 87 грн.56 коп.

Як вбачається із особистого розрахунку, наданих відповідачкою квитанцій про часткову сплату заборгованості, останньою на період першого червня 2006>року не  сплачено квартирну плату  за два ліжко місця в розмірі 1584 грн.99 iron.

Представником позивача та відповідачкою судовому засіданні апеляційного суду не заперечувалося, що розрахунок заборгованості квартирної плати з урахуванням викладених обставин, судом першої інстанції визначено правильно. В рішенні суду правильність розрахунку наведено.

Посилання представника позивача на те, що відповідачка займаючи дві кімнати на п'ять ліжко-місць зобов'язана сплачувати за них в солідарному порядку з чоловіком ОСОБА_2, з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі є безпідставними, такими, що спростовуються матеріалами справи.

Як встановлено судом відповідачка була переселена в кімнату АДРЕСА_2 за згодою позивача і постійно проживала в ній на законних підставах. Зобов'язань про сплату за п'ять ліжко місць позивачу не давала і це останнім не заперечується.

Об'єктивних доказів про проживання у зазначеній кімнаті гуртожитку ОСОБА_2., який зареєстрований за іншим місцем проживання, позивачем не надано і апеляційному суду.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлявся позов про стягнення заборгованості тільки до ОСОБА_1

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та визначення заборгованості за проживання відповідачки у гуртожитку із розрахунку вартості двох ліжко місць є правильними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону і підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

2

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції, не впливають на правильність його висновків та не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.303, 307, 308. ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ „Маріупольський завод важкого машинобудування" відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 4 грудня 2006 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.