ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.10.2010 року Справа № 8/110-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Куліш Р.Ф.(доповідача),
суддів: Герасименко І.М., Лисенко О.М. ( зміна складу колегії суддів відбулась на підставі розпорядження № 1000 від 11.10.2010р.)
при секретарі: Ковзиков В.Ю.
за участю представників:
від позивача: Лазоренко І.В., представник, довіреність № 44 від 11.01.10;
від відповідача: ОСОБА_2, фізична особа-підприємець, свідоцтво про ДРФОП серії ВО2 № 565025 від 17.03.10;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м.Дніпропетровськ
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07. 10 р. у справі № 8/110-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ”Євро Лізинг” м. Київ
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №939 від 03.09.2008р. у загальному розмірі 41692 грн.04 коп.
За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 Господарського процесуального кодексу України).
ВСТАНОВИВ:
11.06.2010року товариство з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг” м.Київ звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 939 від 03.09.2008р. у загальному розмірі 41692 грн.04 коп., з яких: заборгованість за лізинговими платежами 35783 грн. 43 коп., пеня за лізинговими платежами у сумі 4150 грн. 68 коп., 3% річних у сумі 341 грн. 15 коп., 1416 грн. 77 коп. збитки від інфляції .
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2010р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2010року у справі № 8/110-10 ( суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м. Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" м. Київ 35 783 грн. 43 коп. основного боргу, 1 416 грн. 77 коп. втрат від інфляції, 273 грн. 78 коп. трьох відсотків річних, 4 150 грн. 68 коп. пені, 416 грн. 92 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з зазначеним рішенням, фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 8/110-10 від 20.07.2010року повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скаржник посилається на те, що розмір грошового зобов’язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за договором фінансового лізингу № 939 від 03.09.2008р. формується з використанням іноземної валюти, “долару США”. Так, згідно з п.5.8 договору фінансового лізингу № 939 від 03.09.2008р. та планом лізингу, який є додатком № 3 до договору, формування розміру комісії Лізінгодавця за надання у лізинг транспортного засобу здійснюється за формулою, однією складовою з яких є коефіцієнт зміни курсу валюти (КоефКВ). Офіційний курс валют (долар США) за даними НБУ на момент виставлення рахунку Лізингодавцем поділяється на курс валюти, зазначений у Плані лізингу. Тобто, фактично ціна договору (розмір комісії Лізінгодавця) встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти та залежить від офіційного курсу НБУ цієї іноземної валюти.
Але у п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998року № 1998 ”Про удосконалення порядку формування цін” встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.
Державна інспекція з контролю за цінами зазначає, що встановлення суб’єктом господарювання ціни договору в еквіваленті іноземної валюти суперечить вимогам чинного законодавства України ( листи від 06.08.2009р. № 200/7-10/3269 та від 03.12.2009р. № 200/7-6/6148).
Таким чином, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю ”Євро Лізинг” неправомірно використовує офіційний курс НБУ долара США під час формування розміру комісії за надання у лізинг транспортного засобу, його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
03.09.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю ”Євро Лізинг” (Лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 939. ( а.с.35)
Відповідно до умов пункту 2 договору лізингу Лізингодавець передає Лизингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності із Замовленням на транспортний засіб.
На виконання умов вказаного договору Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв у лізинг наступне майно –транспортний засіб - НОМЕР_2, шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Факт передачі вказаного транспортного засобу підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу № 939/001 від 22.09.2008р., підписаним сторонами по справі.
Згідно пункту 5.1. договору, за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати відповідачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в плані лізингу та інших додатках.
Між товариством з обмеженою відповідальністю ”Євро Лізинг” та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 було підписано додаток № 3 до договору лізингу: план лізингу № 939/001 від 03.09.2008р.; зміни до плану лізингу № 939/001 від 189.09.2008р.; зміни до плану лізингу № 939/001 від 07.05.2009р., що є невід’ємною частиною договору лізингу, якими встановлено розмір та строки сплати відповідачем лізингових платежів. ( а.с.56 -64).
Відповідно до плану лізингу № 939/001, тривалість лізингу складає 60 місяців, а саме: датою надання є 22.09.2008р., а датою повернення 21.09.2013р.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено статтею 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Так, згідно статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”, фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Аналогічний обов’язок Лізингоодержувача зазначений у ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, згідно якої Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як зазначає товариство з обмеженою відповідальністю ”Євро Лізинг”, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у порушення зобов’язань за договором лізингу не здійснював сплату лізингові платежі належним чином.
13.04.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю ”Євро Лізинг” направило фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 лист-повідомлення № 939 ФЛ про заборгованість та пеню, в якій зазначило, що у разі несплати простроченої заборгованості до 20.04.2010року загальної суми боргу та пені 33721 грн. 82 коп., з дати отримання листа-повідомлення , буде ініційоване примусове стягнення заборгованості у судовому порядку.
Крім того, виконання відповідачем зобов’язання по оплаті за договором це право позивача, а не обов’язок. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не виявив бажання скористатись даним правом, у зв’язку із чим і звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованості за договором фінансового лізингу в судовому порядку.
Разом з тим, позивач просить також стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення 1416 грн. 77 коп., а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 273грн. 78 коп.
Як встановлено вище, доказів виконання зобов’язання по оплаті лізингових платежів за період з 20.11.2009р. по 13.05.2010р. в сумі 35783 грн. 43 коп. відповідачем не надано.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на встановлене, відповідач не виконав свої зобов’язання за договором, доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних та збитків від інфляції, відповідач не надав, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 273 грн. 78коп. та збитків від інфляції в розмірі 1416грн.77коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 16.1 договору , при порушенні відповідачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів, передбачених планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених цим договором, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочки.
Згідно розрахунків, які додані до позовної заяви, розмір нарахованої пені по договору становить 4150 грн. 68 коп.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на викладене, за порушення обов'язку сплати лізингових платежів фізична особа - підприємець ОСОБА_2 сплачує пеню у розмірі 4150 грн. 68 коп.
Доводи апелянта про неправомірне формування розміру комісії в договорі лізингу шляхом використання в розрахунку іноземної валюти, не може бути прийнято судом, так як договір фінансового лізингу № 939 від 03.09.2008р., сторонами не змінено, не розірвано та не визнано недійсним.
Враховуючи вищевикладені обставини колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.10р. відповідає обставинам справи та чинному законодавству, підстави для його зміни чи скасування відсутні, а доводи з яких воно оскаржувалось, спростовуються вищевикладеним.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2010 р. у справі № 8/110-10 залишити без змін.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя Р.Ф.Куліш
Суддя І.М.Герасименко
Суддя О.М.Лисенко
Постанова виготовлена у повному обсязі 13.10.2010 року.