Постанова

Іменем України

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа №146/898/20

провадження №61-10983св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І. Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Томашпільська селищна рада Томашпільського району Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2021 року у складі судді Пилипчука О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, з позовом, в якому просив встановити нікчемність заповіту, посвідченого 02 лютого 2015 року секретарем Паланської сільської ради Томашпільського району Вінницької області Резнік Г. І., вчиненого від імені ОСОБА_3 , яка проживала в с. Паланка Томашпільського району Вінницької області та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 .

Після її смерті позивач звернувся до Томашпільської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини та дізнався про існування заповіту від 02 лютого 2015 року, посвідченого секретарем Паланської сільської ради Томашпільського району Вінницької області Резнік Г. І., вчиненого від імені ОСОБА_3 на ім`я його брата ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог про встановлення нікчемності заповіту позивач посилається на його складення і посвідчення з порушенням вимог закону, а саме: у посвідчувальному написі відсутній запис, що заповіт підписано власноручно заповідачем у присутності відповідної посадової особи органу місцевого самоврядування, не зазначено час підписання заповіту, причин посвідчення заповіту поза приміщенням органу місцевого самоврядування, місця складення та посвідчення заповіту; заповіт посвідчено особою, яка не мала повноважень на здійснення такої нотаріальної дії - секретарем Паланської сільської ради Томашпільського району Вінницької області Резнік Г. І., щодо якої не приймалося рішення сільської ради про уповноваження її на вчинення окремих нотаріальних дій.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт складено посадовою особою компетентного органу, внесено до книги реєстрації, заповідачем сплачено державне мито. Визнання заповіту нікчемним може спричинити зміну волевиявлення заповідача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції у своєму рішенні фактично здійснив оцінку заповіту на предмет його відповідності волевиявленню заповідача, тобто вдався до оцінки обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, в той час, коли з такими вимогами позивач не звертався, натомість він обрав спосіб захисту, який не є ефективним способом захисту його права на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , а отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.

Апеляційний суд виходив з того, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції у своєму рішенні фактично здійснив оцінку заповіту на предмет його відповідності волевиявленню заповідача, тобто вдався до оцінки обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, в той час, коли з такими вимогами позивач не звертався», а тому законно скасував рішення районного суду від 30 березня 2021 року.

Проте, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позивач обрав спосіб захисту, який не є ефективним способом захисту його права на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 .

Поза увагою суду залишилася правова позиція Верховного Суду, який розглядаючи аналогічний спір, в постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17, вказав, що задовольняючи зустрічний позов, районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що у секретаря Щасливської сільської ради були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету Щасливської сільської ради за 2013-2015 роки відсутні відомості про покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати нотаріальні дії, відтак, посвідчивши заповіт, секретар Щасливської сільської ради вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків.

Таким чином ОСОБА_1 обрав належний спосіб захисту, який має призвести до реального відновлення порушених прав позивача.

Під час розгляду справи встановлено, що секретар Паланської сільської ради Томашпільського району Вінницької області Резнік Г. І. на час посвідчення заповіту, вчиненого від імені ОСОБА_3 у передбаченому законодавством порядку не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, а тому у суду були всі підстави для встановлення нікчемності оспорюваного заповіту, оскільки відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

На підставі статті 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається, що також підтверджено і Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17.

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Судом застосовано норми матеріального права без урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 495/6646/16, від 02 червня 2019 року у справі №607/15112/17.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про встановлення нікчемності заповіту, а не із позовом про визнання його нікчемним чи встановлення факту нікчемності правочину, тобто обрав належний спосіб захисту своїх прав та інтересів в силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України.

Однак суд, встановивши, що заповіт посвідчений не уповноваженою особою, оскільки на секретаря Паланської сільської ради Томашпільського району Вінницької області Резнік Г. І., яка посвідчила заповіт, не було покладено відповідних обов`язків, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти доводів позивача та просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, посвідчений 02 лютого 2015 року секретарем Паланської сільської ради Томашпільського району Вінницької області Резнік Г. І., яким заповіла все своє майно сину ОСОБА_4 .

Заповіт складено за місцем проживання заповідача в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцем ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії після смерті його матері є дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, позовні вимоги змістом зводяться до доведення нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_3 , з тих підстав, що він посвідчений особою, яка не була на це уповноважена відповідно до вимог закону, а у самому заповіті, зокрема у посвідчувальному написі відсутній запис, що заповіт підписано власноручно заповідачем у присутності відповідної посадової особи органу місцевого самоврядування, не зазначено час підписання заповіту, причин посвідчення заповіту поза приміщенням органу місцевого самоврядування, місця складення та посвідчення заповіту.

У статті 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту

(статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди до запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що позивач заявив вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту, а отже позов з цих підстав задоволенню не підлягає.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 665/103/18 (№ 61-21199св19) про встановлення нікчемності заповіту.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19) про тлумачення заповіту та за зустрічним позовом про визнання заповіту недійснім, оскількивисновки, зазначені у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суд виходив із конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Висновки суду апеляційної інстанції, у справі яка переглядається, з урахуванням установлених у ній обставин та змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18), а отже посилання заявника у касаційній скарзі на ці постанови є необґрунтованими.

Також висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 495/6646/16 (провадження № 61-20126св19) про визнання заповіту нікчемним, на яку посилається заявник, та у задоволенні позовних вимог у якій касаційним судом відмовлено з посиланням в тому числі на неналежність обраного позивачем способом захисту права чи інтересу.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17 (провадження № 61-46960св18), у якій залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про встановлення нікчемності заповіту, оскільки у даному випадку слід керуватись висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 червня 2019 року.

Висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанові апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки оскаржуване позивачем рішення суду першої інстанції вже повністю скасовано апеляційним судом, колегія суддів не вдається до оцінки доводів касаційної скарги щодо незаконності і необґрунтованості цього рішення суду та, залишаючи без задоволення касаційну скаргу, залишає без змін саме рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко