Справа № 709/756/21

2/709/360/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 року                                                                смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Зеленого Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорм позики, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з цивільним позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення боргу за договорм позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 2017 році між сторонами укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримала у борг 2000,00 доларів США. Однак у встановлений розпискою строк відповідач боргу не повернула та у добровільному порядку відмовляється повертати грошові кошти. На підставі викладеного, посилаючись на приписи законодавства, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у гривнях за курсом НБУ на час написання позовної заяви у розмірі 53991,00 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 12325,39 гривень, три відсотки річних у розмірі

4517,49 гривень та моральну шкоду у розмірі 15000,00 гривень.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 9 липня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Від відповідача надійшла заява про виклик свідків та про застосування строків позовної давності.

Від представника позивача надійшли письмові пояснення, згідно з якими останній заперечив проти виклику свідка ОСОБА_5 , оскільки рішення суду щодо боргових зобов`язань не може ґрунтуватися на показах свідків. Наголошував, що розписка на теперішній час перебуває у позивача, що в силу ч. 3 ст. 545 ЦК України свідчить про невиконання відповідачем зобов`язання повернути грошові кошти. Крім того, стверджував, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки він сплив 1 вересня

2021 року, тобто через три роки з дати, коли відповідач мала повернути отримані в борг грошові кошти, а позов подано до суду 22 червня 2021 року.

Позивач у судовому засіданні 5 серпня 2021 року фактично підтвердив, що передав колишньому чоловікові відповідача трактор, а остання написала відповідну розписку.

Представник позивача у судовому засіданні 10 вересня 2020 року пояснив, що надані його довірителем у судовому засіданні 5 серпня 2021 року пояснення, є помилковими, оскільки останній займається сільським господарством та неодноразово надав різним особам сільськогосподарську техніку, а тому просто переплутав. В даному випадку мала місце саме передача грошових коштів у борг відповідачу.

Відповідач проти задоволення позову заперечила та протягом судового розгляду пояснювала, що грошей в борг за вказаною розпискою від позивача не отримувала. Натомість позивач передав ОСОБА_5 , який на той час був її чоловіком, трактор, який вони оцінили у 2000,00 доларів США, а останній мав ці кошти в подальшому відпрацювати. Вона написала дану розписку замість колишнього чоловіка, оскільки останній є неграмотним. Наскільки їй відомо, колишній чоловік частково відпрацював заборгованість. Після розірвання шлюбу вона не спілкується з ОСОБА_5 та їй невідомо де знаходиться зазначений трактор.

Представник відповідача звертав увагу суду на те, що позивач прогнозовано змінив свої пояснення у справі саме після появи свого професійного представника. Стверджував, що позивачем не доведено обставини передачі грошових коштів у борг відповідачу, зокрема де саме вони були передані, якими купюрами тощо. Зазначене підверджує позицію його довірителя про те, що грошей від позивача вона не отримувала. Додатково, посилаючись на положення ЦК України, що регулюють визначення та обчислення строків, представник відповідача наполягав, що строк позовної давності слід рахувати саме з

7 травня 2018 року, тобто через рік з моменту написання розписки.

Свідок ОСОБА_5 викликався до суду двічі, однак поштові відправлення повернулися без вручення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", внаслідок чого у його допиті судом відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії розписки від 7 травня 2017 року відповідач отримала кошти у розмірі 2000,00 доларів США від позивача на один рік до осені 2018 року (а.с. 5).

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 цієї статті Кодексу передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з положеннями ч. 2 цієї статті Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у

ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником суми позики в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від

11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.

Крім того, аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 8 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Разом з тим, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов висновку, що між сторонами не виникло зобов`язальних відносин, предметом яких є позика грошових коштів у розмірі 2000,00 доларів США, оскільки вказана сума фактично позивачем відповідачу в борг не передавалася.

На переконання суду, в даному випадку мала місце своєрідна заміна первинного зобов`язання щодо відпрацювання вартості переданого трактора ОСОБА_6 на користь позивача іншим - позиковим зобов`язанням.

Водночас суд не може розцінювати такі дії позивача і відповідача як новацію боргу боргу у позикове зобов`язання з огляду на таке.

Так, зі змісту ст. 1053 ЦК України вбачається, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням; заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики; дійсність первинного зобов`язання.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від

27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.

Всупереч вказаним вимогам розписка від 7 травня 2017 року не містить істотних умов, перерахованих вище і притаманних новації боргу.

При цьому суд оцінює критично позицію представника позивача про помилковість наданих його довірителем пояснень у судовому засіданні 5 серпня 2021 року, оскільки ті пояснення цілком і повністю узгоджуються з поясненнями відповідача, яка свою позицію під час розгляду справи не змінювала, що свідчить про їх правдивість і відповідність дійсним обставинам справи.

З огляду на викладене підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу відсутні.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, моральної шкоди є похідними від основної позовної вимоги про стягнення боргу, а тому також до задоволення не підлягають.

При цьому з приводу поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорм позики - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Повне рішення суду складено 15 вересня 2021 року.

Суддя                                                                                        В.В. Чубай