Справа № 2-3594/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2010 року  Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

                                      головуючого судді Журби С.О.

                                      при секретарі Йосипенко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та поновлення права власності,

      В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання договорів дарування недійсними та поновлення права власності. Свої вимоги позивач мотивувала наступним:

Позивачу на праві приватної власності належали будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка по АДРЕСА_1 Вказане майно вона бажала передати у власність особі, яка б здійснювала за нею догляд, а саме забезпечувати її продуктами харчування, надавати матеріальну допомогу, допомагати в домашньому господарстві. Усе це їй обіцяв відповідач – її онук. Саме тому вона і підписала оспорювані договори. В той же час через свою юридичну необізнаність, похилий вік та довіру до онука вона, маючи на меті укладення договорів довічного утримання, підписала під впливом помилки договори дарування. Помилка була виявлена лише згодом, коли онук відмовився їй надавати утримання, заявивши, що усе її майно тепер його, а її він може викинути на вулицю в будь-який момент. Саме з цієї причини вона і вимушена здійснювати захист свого права в суді з вимогою визнати договори дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 23.04.2007 року, укладених між позивачем та відповідачем, недійсними та поновити за позивачем право власності на будинок та земельну ділянку.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що на момент підписання договорів дарування земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_1 дієздатність позивача перевірено державним нотаріусом, позивач не визнавалася неосудною, а тому з власної волі уклала саме договори дарування, розуміючи їх правову природу.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

До 23 квітня 2007 р. позивач була власником земельної ділянки площею 576 кв.м. та житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 Дане нерухоме майно вона мала намір передати у власність особі, що буде здійснювати за нею догляд, надаючи матеріальну допомогу та допомагаючи в побуті. Зазначені наміри були у неї чітко виражені та мали стійкий характер, оскільки про них вона неодноразово на протязі значного періоду розказувала сусідам та знайомим. Даний факт будо підтверджено як поясненнями самого позивача, так і показами свідка ОСОБА_3

До укладення договорів відповідач підтримував з позивачем тісні родинні стосунки, надавав їй допомогу, обіцяючи здійснювати це і в подальшому. Саме через це позивач і погодилася передати йому у власність належну їй нерухомість.

23 квітня 2007 року відповідач привіз її до нотаріуса, де вона підписала два договори. Як пояснила позивач через довіру до відповідача, через те, що нічого не розумілася в юриспруденції, а також через свій слабкий зір та ярко виражену туговухість, які підтверджуються наявними в справі медичними документами, вона не вчитувалася в зміст підписуваних нею договорів, вважаючи, що підписує документи, за якими передає майно відповідачу, а той приймає зобов’язання її утримувати та доглядати. Про те, що вона підписала не договори довічного утримання, як того бажала, а договори дарування, відповідач дізналася лише згодом від онука, коли той відмовився їй надавати допомогу, заявивши, що усе майно належить йому без будь-яких зобов’язань з її утримання.

На даний час позивач проживає в спірному будинку сама, самостійно його утримуючи та оплачуючи комунальні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Згідно 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину,  прав та обов'язків сторін,  таких властивостей і якостей речі,  які значно знижують її  цінність  або  можливість  використання  за  цільовим призначенням.  

Усе вищенаведене в сукупності дає підстави суду для висновку про те, що позивач, бажаючи укласти договори довічного утримання, під впливом помилки уклала договори дарування. За таких умов оспорювані договори підлягають визнанню недійсними.      

Суд критично ставиться до позиції представника відповідача, відповідно до якої оскільки позивач не була визнана недієздатною, а також відсутні дані про те, що через стан здоров’я вона не розуміла значення своїх дій, в позові потрібно відмовити. Оскільки позивач обґрунтовує необхідність визнання договорів недійсними їх укладенням під впливом помилки, а не неможливістю розуміння своїх дій в момент укладення, той факт, що на час вчинення правочину вона не була визнана недієздатною або обмежено дієздатною, а також факт невстановлення в ході розгляду справи питання неможливості через стан здоров’я розуміти значення своїх дій не може слугувати підставою для відмови в позові.

У відповідності до положень ст. 216 ЦК України недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Зважаючи на дану норму суд приходить до висновку, що право власності позивача на спірні будинок та земельну ділянку підлягає поновленню.

Згідно положень ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої  сторони  понесені  нею і документально підтверджені судові витрати.  

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

      В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 576 квадратних метра, розташованої в АДРЕСА_1 укладений 23 квітня 2007 р., та поновити право власності ОСОБА_1 на вказану ділянку.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 укладений 23 квітня 2007 р., та поновити право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, зокрема 153,00 грн. судового збору, 97,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 250,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

ГОЛОВУЮЧИЙ: