ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2010 р. Справа № 2-а-3149/10/0270
м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Мельник-Томенко Жанни Миколаївни, суддів: Іващук Олени Іванівни, Жданкіної Наталії Володимирівни
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Міністерства фінансів України (відповідач 1), Державної судової адміністрації України (відповідач 2), Державного казначейства України (відповідач 3), Апеляційного суду Вінницької області (відповідач 4)
про: визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства фінансів України (відповідач 1), Державної судової адміністрації України (відповідач 2), Державного казначейства України (відповідач 3), Апеляційного суду Вінницької області (відповідач 4) про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманні.
Позов мотивовано наступним.
Позивач є професійним суддею та працює суддею апеляційного суду Вінницької області. На думку позивача, в порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачі у справі протиправно допустили заборгованість по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню перед ним, за період з 2007 року по 2010 рік. Так, його посадовий оклад, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Так, розміри посадових окладів, передбачених постановою № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати заробітної плати - 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться (п. 4-1 Постанови № 865). Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року залишеною без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2005 року, визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови № 865. На думку позивача, в порушення ст. ст. 129, 130 Конституції України, ч. 3 ст. 11, ст. 14 Закону України "Про судоустрій України" відповідачі своїми протиправними діями, допустили заборгованість по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів, чим порушують його права
З огляду на викладене, позивач просить визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, апеляційного суду Вінницької області як суб`єктів владних повноважень, щодо допущення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів. Крім того, стягнути з Державної судової адміністрації України на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року з врахуванням компенсації у зв’язку з порушенням строків її виплати в загальній сумі 140031,91 грн. Стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь заборгованість по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів за період з 15.04.2007 року по 30.06.2010 року з врахуванням компенсації у зв’язку з порушенням строків її виплати в загальній сумі 171032 грн. А всього, позивач просить стягнути на свою користь 311063,91 грн. Окрім того, позивач просить зобов’язати Міністерство фінансів України та Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету для Державної судової адміністрації України.
У судове засідання позивач не з’явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, вказавши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач 1 у судове засідання не з’явився, надавши заперечення проти позову, в яких вказав про розгляд справи за відсутності представника відповідача 1. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно і належним чином. Відповідно до поданих заперечень, відповідач 1 не визнає позов, виходячи з наступного. Надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також, видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2007-2010 р.р. на фінансування основної заробітної плати суддів були передбачені в повному обсязі та фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. А тому, позовні вимоги до Міністерства фінансів України є необґрунтованими та безпідставними, а отже, не підлягають задоволенню. Окрім того, відповідач 1 вказує на пропуск позивачем строку звернення до даного суду, визначеного ст. 99 КАС України (в редакції що діяла до 03.08.2010 року), а тому відповідно до положень ст. 100 КАС України (в редакції до 03.08.2010 року) просить суд відмовити в задоволенні позову. За таких обставин, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідач 2 у судове засідання не з’явився, причини неявки суду не відомі. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно і належним чином.
У судове засідання відповідач 3 не з’явився, надіславши до суду заперечення проти позову, в яких просить розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача 3. Відповідно до заперечень, Державне казначейство України позов не визнає. Так, для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку у спірних правовідносинах функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. В свою чергу, Державне казначейство України не є головним розпорядником бюджетних коштів, не здійснює заходи щодо нарахування та перерахунку заробітної плати суддям та не обслуговує рахунків Апеляційного суду Вінницької області. Враховуючи викладене, а також те, що позивачем пропущено строк звернення до суду встановлений ст. 99 КАС України, відповідач 3 просить суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач 4 у судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача 4. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно і належним чином.
Відповідно ж до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч.6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, встановивши відсутність визначених ст. 128 КАС України перешкод для розгляду справи, а також зважаючи на заяви осіб, які беруть участь у справі про розгляд справи за їх відсутності, у відповідності до положень ст. 122 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, надавши їм правову оцінку, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, Указом Президента України "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді. Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 07.02.2002 року №3060-IІІ його обрано суддею Апеляційного суду Вінницької області безстроково. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України в лютому 2007 року ОСОБА_1 присвоєно перший кваліфікаційний клас.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч.1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, № 865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Як видно з наведеного, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р., постанова Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року не відповідають нормам ч. 3 ст. 22, ст. 130, а також суперечать ст.ст. 11, 14 Закону України "Про судоустрій України".
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а відтак, незаконною є заборона перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки при введенні останньої у зв'язку із зростанням індексу споживчих цін погіршується рівень належного забезпечення суддів, що є недопустимим.
Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. встановлена постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року (справа № 2-а-84/7) за позовом ОСОБА_2 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишені без змін, та набрали законної сили.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Зазначені судові рішення, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" офіційно оприлюднені на веб-порталі судової влади України, крім того, посилання на ці судові рішення міститься і в самих оскаржуваних постановах Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №№ 865, 1243, 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України.
Рішеннями вказаних вище судів фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці.
Вказані судові рішення у відповідності до ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 254 КАС України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, а тому обставини, встановлені ними враховуються судом при розгляді та вирішенні справи.
Отже, дійсно з 01.01.2006 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плати, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідних рік. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям положень постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року та № 1310 від 31.12.2005 року є неправомірним, оскільки обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.
Проте, судом встановлено, що, всупереч викладеному, нарахування посадового окладу позивача проводилось виходячи із розміру 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2007-2010 роки постійно змінювався, у зв’язку з чим перед позивачем утворилась відповідна заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року.
Крім того, судом встановлено, що позивач з 15.04.2007 року одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачене статтею 44 Закону України "Про статус суддів" та Наказом ДСА України № 81 від 24.07.2009р.
25.08.2005 року наказом Державної судової адміністрації України №94 затверджено Положення "Про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці", відповідно до п. 4.9 якого, суддя, який має право на відставку, за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 20 років, та продовжує працювати на посаді судді, одержує 100 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного йому в разі виходу у відставку.
Наказом Державної судової адміністрації України від 24.07.2009 №81 "Про затвердження Положення про призначення і виплату щомісячного грошового утримання працюючим суддям", зазначений вище наказ ДСА України №94 визнано таким, що втратив чинність. Відповідно до п. 8 наказу, він набрав чинності з дня його офіційного опублікування –30.11.2009 року.
Разом з тим, питання призначення щомісячного грошового утримання регулюється статтею 43 Закону України "Про статус суддів" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", вказівка на що міститься у п. 2.9 Положення про призначення і виплату щомісячного грошового утримання працюючим суддям.
Зокрема, п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 50 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про статус суддів", кожен суддя, за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку.
Частиною четвертою даної статті передбачено, що суддя у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячно довічне грошове утримання в розмірі 80 % заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, відповідно до ст.43 Закону України "Про статус суддів", набув права на отримання довічного грошового утримання, яке виплачується йому з 15.04.2007 року.
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 року по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р., то і по щомісячному грошовому утримання позивачам допущена заборгованість.
Так, розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законами України "Про державний бюджет" на 2007р., 2008р., 2009 р., 2010 р., зокрема: у 2007 році (з 01.07.- 420 грн., з 01.12. –450 грн.); у 2008 році (з 01.01.- 515 грн., з 01.07. –525 грн.); у 2009 році (з 01.01. –605 грн., з 01.04.- 625 грн., з 01.07.- 630 грн., з 01.10.- 650 грн., з 01.11.- 744 грн.), у 2010 році (з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07.- 888 грн.).
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року з урахуванням компенсації становить 140031,91 грн., по щомісячному грошовому утриманню з 15.07.2007 року по 30.06.2010 року, з урахуванням компенсації –171032грн.
Суд приймає зазначений розрахунок до уваги, виходячи з наступного.
Як уже встановлено судом розмір заробітної плати та щомісячного грошового утримання працюючого судді, що виплачувався позивачу за вказані періоди був заниженим.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Згідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у в'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, передбачена індексація грошових доходів громадян, одержаних ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати і частини щомісячного грошового утримання у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до проведених розрахунків наданих позивачем сума заборгованості по заробітній платі за період з липня 2008 року по березень 2010 року склала 108023,44 грн., а з березня 2010 року по червень 2010 року –22203,47 грн. При цьому, компенсація за несвоєчасну виплату цих коштів складає 9805 грн. А вського140031,91 грн. (130226,91+9805=140031,91).
Як встановлено судом, позивач з 15.04.2007 року отримує щомісячне грошове утримання працюючого судді, розмір якого з 15.04.2007 року по березень 2008 року склав –80% від щомісячного грошового утримання, з квітня 2008 року по березень 2009 року –82%, з квітня 2009 року по березень 2010 року –84%, з квітня 2010 року по червень 2010 року –86%. Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 року не відповідала належному розміру, то і по виплаті щомісячного грошового утримання допущена заборгованість.
Таким чином, за період з 15.04.2007 року по червень 2008 року сума недоплати по щомісячному грошовому утриманню позивача склала –26416 грн., а сума компенсації її несвоєчасної виплати –10070 грн. За період з липня 2008 року по червень 2010 року сума недоплати грошового утримання становить 124756 грн., а сума компенсації –9790 грн. Загальна сума становить 171032 грн. (26416+10070+124756+9790=171032).
Заперечень щодо правильності здійснених розрахунків відповідачами не надано. А тому, суд у відповідності до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, приймає до уваги розрахунок здійснений позивачем.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо допущення заборгованості перед позивачем по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню, судом встановлено наступне.
Згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України", Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до ст. ст. 120, 126, а також Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій України", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, п. 3 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" № 182 від 3 березня 2003 року, що діяв до 23.06.2009 року (надалі - Положення № 182), Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади. На Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи. Основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, ч. 4 Положенням № 182 встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: організовує планово-фінансову роботу та бухгалтерський облік у судах, інших органах і установах судової системи та ДСА України, затверджує їх кошториси та штатні розписи (п. 11 ч. 4); готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування (п. 12 ч. 4); виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України (п. 13 ч. 4); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів (п. 14 ч. 4).
З огляду на вказане, Державна судова адміністрація України, як суб’єкт владних повноважень, після набрання законної сили постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року у справі № 2-а-84/7, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), була зобов’язана в межах наданих повноважень вжити заходів, спрямованих на виконання цих рішень. Зокрема, бюджетні запити розпорядника бюджетних коштів мали формуватися Державною судовою адміністрацією України з огляду на скасування п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів".
Оскільки саме Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, затверджує штатні розписи, в яких визначає розмір посадового окладу судді, остання внаслідок допущеної бездіяльності та неврахування вищевказаних судових рішень порушила права позивача на отримання належної заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Внаслідок допущеної бездіяльності відповідача 2, перед позивачем утворилась вищевказана заборгованість і відповідач 2 протиправно не вжив заходів до погашення цієї заборгованості.
Оцінивши надані докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що доказів які б спростовували вищезазначене не надано, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправною саме бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо допущення заборгованості перед суддею Іванюком М.В. по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню, а не дій як це просить позивач.
Так, під діями суб’єкта владних повноважень необхідно розуміти активну поведінку, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичної чи юридичної особи. В свою чергу, під бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, необхідно розуміти пасивну поведінку, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
В даному випадку відповідач 2 внаслідок пасивної поведінки допустив порушення прав позивача.
Враховуючи викладене, суд у відповідності до ст.ст. 11, 162 КАС України, вважає що вказана позовна вимога підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо допущення заборгованості перед суддею Іванюком М.В. по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню.
З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Апеляційного суду Вінницької області, Державного казначейства України щодо допущення заборгованості перед позивачем по заробітній платі та грошовому утриманню.
Так, статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п. 1, 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з п. 4 вказаного Положення, казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Разом з тим, ч.ч. 1,2 ст. 21 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а лише здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Таким чином судом не встановлено обставин, відповідно до яких відповідач 1 міг своїми діями або бездіяльністю порушити права позивача.
Крім того, необґрунтованими є вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності Апеляційного суду Вінницької області, оскільки Законом України “Про судоустрій України” № 3018 від 07.02.2002 року не відносить до повноважень апеляційного суд визначення розміру, нарахування або проведення перерахунків заробітної плати суддів.
Враховуючи викладене, недоотримана позивачем заробітна плата та щомісячне грошове утримання підлягають стягненню на його користь з Державної судової адміністрації, шляхом зобов’язання Державного казначейства України провести видати з Державного бюджету для Державної судової адміністрації України.
Суд не приймає до уваги твердження відповідачів 1 та 3 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами. Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Законом України "Про судоустрій та статус суддів" № 2453 від 07.07.2010 року ст. 100 КАС України, викладено в новій редакції, яка на даний час не містить положення про відмову в задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення з позовною заявою, як на цьому наполягають відповідач 1 та 3.
При вирішенні справи суд також керувався наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що у відповідності до п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про Державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати державного мита, а також те, що інші судові витрати по справі не здійснювались, судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність встановлення відповідачу 3 строку для подання звіту про виконання постанови суду в частині проведення видатків з Державного бюджету для Державної судової адміністрації України, на виконання даного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 11, 24, 25, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 99, 100, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 256, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо допущення заборгованості по заробітній платі, щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати і щомісячного грошового утримання працюючих суддів.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року з урахуванням компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати, а всього в розмірі 140031 (сто сорок тисяч тридцять одну) грн. 91 коп.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 заборгованість по щомісячному грошовому утриманню працюючих суддів за період 15.04.2007 року по 30.06.2010 року з урахуванням компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати, а всього в розмірі 171032 (сто сімдесят одну тисячу тридцять дві) грн.
Зобов'язати Державне казначейство України провести видатки в сумі 311063,91 грн. з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" по даному судовому рішенню.
Встановити Державному казначейству України тримісячний строк для подання до суду звіту про виконання постанови суду в частині проведення видатків з Державного бюджету, передбачених Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" на виконання даної постанови.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий : Мельник-Томенко Жанна Миколаївна
Судді: Іващук Олена Іванівна
Жданкіна Наталія Володимирівна
27.09.2010