П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  560/3939/21                                         Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.   

Суддя-доповідач -  Іваненко Т.В.   

16 вересня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Іваненко Т.В.

суддів:  Сторчака В. Ю.  Граб Л.С. ,

розглянувши  в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівна на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про  визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2020 ВП № 62702891.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Частиною 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 03 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис № 7930 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" заборгованості в розмірі 14928,00 грн. Також, зазначено адресу проживання: АДРЕСА_1 та адресу реєстрації: АДРЕСА_2 .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" звернулося до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни із заявою від 14.07.2020 про примусове виконання рішення, в якій, зокрема, просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за №7930 від 03 липня 2020 року про стягнення із боржника, яким є ОСОБА_1 коштів у розмірі 14928,00 гривень. Також, зазначено адресу проживання: АДРЕСА_1 та адресу реєстрації: АДРЕСА_2 .

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною постановою від 03.08.2020 відкрито виконавче провадження № 62702891, з виконання виконавчого напису № 7930, виданого 03 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" заборгованості в розмірі 14 928,00 гривень

Позивач, вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження № 62702891 протиправною, звернувся із вказаним позовом до суду.  

Задовольняючи позов, суд першої інстанції в рішенні зазначив, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не було з`ясовано обставини, визначені частиною другою статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», щодо встановлення місця фактичного проживання боржника чи місця його перебування, та, як наслідок, протиправно прийнято оскаржену постанову.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02 червня 2016 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIII визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону № 1404-VIII під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною першою статті 28 Закону № 1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Статтею 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1403-VIII) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Статтею 16 Закону № 1403-VIII визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Як вбачається з Єдиного реєстру приватних виконавців України виконавчим округом приватного виконавця Дорошкевич В.Л. є м. Київ.

Судом встановлено, що у матеріалах ВП № 62702891 немає доказів, які свідчать про проживання (перебування) позивача за вказаною у постановах приватного виконавця адресою у АДРЕСА_3 , або наявність за цією адресою будь-якого належного йому майна.

Відповідно до паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Дунаєвецьким РВ УДМС України в Хмельницькій області 22.08.1996, місце проживання позивача зареєстроване з 07.02.2006 за адресою АДРЕСА_4 .

В контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції також зауважує, що інформації про наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) до матеріалів справи не додано.

Тож, при відкритті виконавчого провадження відповідач не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі, а також і про місце проживання, роботи, тощо, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення відповідачем приписів частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII щодо місця примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.

Доводи апеляційної скарги про те, що у виконавчому написі №7930 від 03.07.2020, виданому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. зазначено адресу проживання: АДРЕСА_1 та адресу реєстрації: АДРЕСА_2 , колегія суддів оцінює критично з наступних підстав.

Так, за визначеннями, поданими у статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11 грудня 2003 року місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону №1382-IV встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20 листопада 2012 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону №5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Крім того, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону № 1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону № 5492-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

При цьому, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

Колегія суддів наголошує, що фактичні обставини справи №380/9335/20 та даної справи є подібними.

Враховуючи викладене, колегія суддів враховує правову позицію, яку Верховний Суд висловив у справі № 380/9335/20 щодо застосування норм матеріального права.

Таким чином, з урахуванням наведеного, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_1 має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання останнього.

Будь-які інші відомості про місце проживання або перебування боржника можуть бути використані в якості додаткової інформації і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

З огляду на те, що місце реєстрації позивача (боржника) не належить до виконавчого округу приватного виконавця Дорошкевич В.Л., колегія суддів дійшла висновку, що відповідач прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівна залишити без задоволення, а  рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Іваненко Т.В.

Судді Сторчак В. Ю.  Граб Л.С.