Справа № 2-а-1/2007р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2007 року м. Гребінка
Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:
Головуючої: судді Сінгур В.О. при секретарі -Дмитренко В.П..
за участю представників відповідна: Децик А.В., Мазепи І.І., Кліпаченко Т.М.,позивача: ОСОБА_1., представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гребінка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Гребінківського районного центру зайнятості, директора Гребінківського районного центру зайнятості Лавренко Л.М.про відшкодування моральної та матеріальної шкоди завданої посадовою особою органу державної влади,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1звернулася до суду із позовом в якому вказує, що 8 лютого 2006 року вона стала на облік в Гребінківський районний центр зайнятості населення як безробітна.
Зазначає, що з 14 лютого 2006 року їй виплачувалась допомога по безробіттю. З 1 серпня 2006 року наказом директора Гребінківського РЦЗ скорочено допомогу по безробіттю строком на 90 днів з тих підстав, що нею не було пройдено перереєстрацію 31 липня 2006 року, а пройдено 1 серпня 2006 року.
У судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали та просили визнати дії відповідача незаконними, скасувати наказ директора РЦЗ Лавренко Л.М. від 01.08.2006 року, виплатити допомогу по безробіттю в розмірі 2764,33 грн., моральну шкоду в сумі 1700 грн., судові витрати.
Відповідач позов не визнав та пояснив, що фонд загальнообов"язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у відповідності до ст. 33 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлюється не нижче ніж 23 відсотка прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд з"ясував:
Ст.2 вищевказаного закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Не можуть бути визнані безробітними громадяни які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу
Відповідно до п.4 ст.23 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" допомога по безробіттю визначається у розмірі прожиткового мінімуму встановленого законом. Однак ст. З Закону України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов"язкового державного соціального страхування..." встановлюється в розмірі не нижче 23 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи. Постановою правління Фонду загальнообов"язкового державного соціального страхування від 16 лютого 2006 року № 372 ст.4 встановлено, що виплати спрямовані на державне соціальне страхування відповідно до закону
2
встановлюються на 1 січня 2006 року в розмірі 118 грн., з 1 квітня 2006 року -120 грн., і з 1 жовтня 2006 року- 122 грн.
Крім того позивач двічі відмовилась від пропозиції підходящої роботи продавця та страхового агента, зазначивши, що підходящою для неї буде робота лише лаборанта.
Згідно положення щодо застосування Закону України „Про зайнятість населення" затвердженого Постановою КМУ від 27 квітня 1998 року № 578 зокрема п.16 в якому зазначено, що громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов"язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки встановлені працівником цієї служби. П.28 зазначеного положення вказує, що працівник державної служби зайнятості встановлює строки відвідувань центру зайнятості та ознайомлює з ними зареєстрованого громадянина, який підтверджує це особистим підписом у картці обліку відвідувань центру зайнятості. Кожне порушення громадянином строків відвідувань центру зайнятості без поважних причин у період пошуку роботи та безробіття вважається не сприянням своєму працевлаштуванню і відповідно до п.4 ст.28 зазначеного Закону є підставою для відкладення на строк до 3-х місяців виплати йому допомоги по безробіттю. Як вбачається з досліджених у судовому засіданні доказів позивач не надала суду належного доказу, який би слугував підставою для незастосування до неї п.28 Положення. Тому наказом № 142 від 01.08.2006 року скорочено виплату допомоги по безробіттю терміном на 90 календарних днів.
Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказами, на підставі яких було прийнято рішення про припинення виплати позивачу допомоги слугувало нез"явлення ОСОБА_1. до Гребінківського РЦЗ без поважних причин в строки встановлені працівником служби зайнятості та відмова від пропонованої роботи.
Відповідно Положення щодо застосування Закону України „Про зайнятість населення" затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 27 квітня 1998 року за № 578 п.16 згідно якого громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов"язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.
Суд встановив, що фактів порушень Закону, які б могли б бути підставою для задоволення позову позивачем не надано.
Так, посилання позивача на те, що вона самостійно працевлаштувалась, на відповідну посаду, оскільки вона закінчила медичне училище, і працювала лаборантом в різних закладах, то запропоновані їй посади продавця та страхового агента для неї непідходящі..
Згідно ст.7 Закону України „ Про зайнятість населення" для громадян, які працювали не за професією понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії. У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1працювала черговою позавідомчої охорони, а за останні шість місяців до дня звернення підприємцем, то для позивача підходящою роботою визнано роботу у сфері торгівлі. ОСОБА_1відмовилась від запропонованої посади, зазначивши, що ця робота не є для неї підходящою.
12 травня 2006 року спеціалістом з працевлаштування районного центру зайнятості ОСОБА_1. запропоновано підходящу роботу, страхового агента у Гребінківському відділенні НАСК „ОРАНТА". Від даної пропозиції позивач відмовилась.
Посилання позивача на порушення, які, на її думку, мали місце на момент скорочення допомоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
3
Ст.46 Конституції України гарантується право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття.
Це право гарантується загальнообов"язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ, організацій. Як було встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1знаходилась на обліку в управлінні ПФУ з 04.03.1998 року по 20.12.2005 року, внески сплачувала за період з 01.07.1998 по 31.12.1998 року.( а.с.54). Довідкою Гребінківського районного центру зайнятості згідно якої позивач перебувала на обліку в Гребінківському РЦЗ як підприємець з 16 квітня 2002 року по 4 серпня 2003 року, страхові внески не сплачувала. ( а.с.55) Також позивачем не сплачувались внески до Пенсійного фонду за найманого працівника ( а.с.56). Те, що у ОСОБА_1. працювала найманий працівник підтверджується договором, який зареєстровано в районному центрі зайнятості ( а.с. 57)
На підставі викладеного суд вважає, що немає беззаперечних доказів наявності фактів порушень Закону при проведенні нарахування виплат по соціальній допомозі. Його посилання на порушення з боку директора центру зайнятості порядку нарахування та виплат допомоги, а також призупинення виплати допомоги не підтверджені належними доказами, тому суд приходить до висновку, що позов не обгрунтований і не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.6, 8-12, 159-163, 158-162 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 46 Конституції України, Закону України „Про зайнятість населення", Закону України „Про загальне обов"язкове державне страхування на на випадок безробіття" , -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1до Гребінківського районного центру зайнятості та до Лавренко Л.М. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої посадовою особою органу державної влади - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області через Гребінківський районний суд Полтавської області шляхом подачі заяви впродовж 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі з дня складання в повному обсязі та подачі після цього впродовж 20 днів апеляційної скарги.