ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«20» вересня 2021 року

м. Харків

справа № 635/3738/18

провадження № 22ц/818/3386/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -                Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів        -                      Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретарів -        Дмитренко А.Ю., Колосовської А.Р.,

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 , представник позивачки – ОСОБА_2 ,

відповідач – Бабаївська селищна рада Харківського району Харківської області,

третя особа – Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області,

особи, які подали апеляційну скаргу - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представниця осіб, які подали апеляційну скаргу – ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року в складі судді Полєхіна А.Ю.

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області, третя особа: Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначила, що 25 березня 2010 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-455 на 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку 18 серпня 2010 року.

Посилалася на те, що 29 грудня 2017 року вона звернулась до державного нотаріуса з заявою щодо видачи свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 1850 кв м, що розташована по АДРЕСА_1 . Постановою державного нотаріуса від 03 січня 2018 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 808 від 09 грудня 1997 року не відповідає вимогам статті 67 ЗК України, прийнятого у 1990 році в частині розміру земельної ділянки, а також те, що право власності на земельну ділянку має підтверджуватися державним актом, який померла за життя не отримала.

Вказала, що рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 808 від 09 грудня 1997 року ОСОБА_6 передано у приватну власності земельну ділянку площею 1850 кв м для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Бабаївської селищної ради від 09 лютого 2016 року назву вулиці « ОСОБА_7 » перейменовано на «Слобідська».

Зазначила, що надання земельної ділянки у власність ОСОБА_6 відбувалося на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92 в редакції станом на 26 грудня 1992 року. Отже, якщо у громадянина була у користуванні земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва і рішенням місцевої ради така земельна ділянка передана йому у приватну власність, то з дня прийняття цього рішення радою у такого громадянина вже виникло право власності на земельну ділянку.

Таким чином, з моменту прийняття рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 808 від 09 грудня 1997 року ОСОБА_6 є повноправною власницею земельної ділянки, а реєстрація права власності - це лише офіційне визнання державою вже існуючих речових прав на майно, та з моментом державної реєстрації не пов`язується факт виникнення права власності.

Вважала, що розмір земельної ділянки відповідає положенням ЗК України, який був чинний станом на 09 грудня 1992 року, оскільки померла ОСОБА_6 була працівником радгоспу «Червоний Партизан» у смт Бабаї, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів встановлювався її розмір не більше 0,25 га.

Просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 1850 кв м для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1850 кв м для обслуговування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 через свого представника подали апеляційну скаргу, в якій просили рішення скасувати повністю, стягнути з ОСОБА_1 на їхню користь сплачений судовий збір в розмірі 4588,50 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вони є співвласниками житлової будівлі літ «А-1» з господарськими спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 24 листопада 2017 року їм надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_2 . Розроблену технічну документацію із землеустрою подано на внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Зазначили, що 01 липня 2019 року Міськрайонним управлінням у Харківському районі та м. Люботині ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру: перетин ділянок з ділянкою 6325155300:00:005:0117, площа співпадає на 5,4289%; перетин ділянок з ділянкою 6325155300:00:005:0039, площа співпадає на 7,89%4; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Посилалися на те, що їхня земельна ділянка межує з земельною ділянкою позивачки та вона при виготовленні технічної документації жодного разу не зверталася до них щодо погодження меж земельної ділянки. У свою чергу, вони звертались до неї, але їм відмовлено у погодженні меж земельної ділянки відповідно до існуючих меж (встановленому паркану між земельними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 ).

Вказали, що з моменту набуття права власності на житловий будинок у 2016 році, вони фактично користуються земельною ділянкою в тому вигляді, яку отримали від попередніх користувачів. На той час її фактичні розміри ніхто не вимірював. Паркан між земельними ділянками встановлено ще попереднім власником домоволодіння по АДРЕСА_2 , який з квітня 2016 року не переставлявся.

Звертали увагу на те, що ОСОБА_1 отримала у власність несформовану земельну ділянку загальною площею 0,1850 га без встановлення її меж в натурі, без визначення її площі та за відсутності технічної документації із землеустрою у порядку спадкування за рішенням суду.

Вважали, що у зв`язку з виявленим фактом взаємного перетину їхньої земельної ділянки з земельною ділянкою позивачки, порушено їхнє право на формування земельної ділянки, отримання кадастрового номеру та оформлення права власності на земельну ділянку, у зв`язку із наявністю взаємного перетину із суміжною земельною ділянкою, право власності на яку визнано рішенням суду за ОСОБА_1 .

Вказали, що за життя ОСОБА_6 своїм правом щодо завершення процедури приватизації земельної ділянки не скористалась, фактичний розмір, площу та межі земельної ділянки встановлено не було, технічна документація не виготовлялась.

Стверджували, що позивачкою, на підтвердження своїх позовних вимог, не надано жодного доказу, які б свідчили про будь-які права спадкодавиці ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1850 га по АДРЕСА_3 .

Зазначили, що позивачкою приховано факт, що співвласником житлового будинку по АДРЕСА_3 є ОСОБА_8 , частка власності якої становить 1/6, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

08 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначила, що доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та нею існує спір щодо встановлення меж земельних ділянок. Вказала, що в провадженні Харківського районного суду Харківської області вже перебуває цивільна справа № 635/61/21 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до неї, треті особи: Міськрайонне управління у Харківському районі та м. Люботині ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Бабаївська селищна рада Харківського району Харківської області, ОСОБА_8 про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав на земельну ділянку. Отже, по суті апеляційна скарга направлена на захист тих же самих прав, що і позовна заява у справі № 635/61/21. Вказала, що рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 808 від 09 грудня 1997 року жодним чином не стосується прав ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки прийнято ще у 1997 році, а ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4   отримали дозвіл на розробку технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_2 лише у 2017 році. Посилалася на те, що під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку вона пропонувала їм узгодити питання щодо меж земельних ділянок, однак через наявність між ними вже існуючого конфлікту, це було неможливим. Посилалася на те, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Звернула увагу на те, що з тексту рішення Бабаївської селищної ради від 24 листопада 2017 року «Про надання дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_2 » відомо, що ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4   надано дозвіл на розробку технічної документації на земельну ділянку орієнтовною площею 0,1200 га. Також, в рішенні зазначено, що розмір та площа уточняються при виготовленні технічної документації. Таким чином, під час виготовлення технічної документації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мають бути враховані відомості про вже сформовані земельні ділянки, й з врахуванням таких даних має визначатися розмір їх земельної ділянки, а не навпаки.

14 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, доводи якої є аналогічними доводам апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційне провадження у справі необхідно закрити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у позивачки іншого способу визнання за нею права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом немає, її порушене право підлягає захисту.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 808 від 09 грудня 1997 року ОСОБА_6 передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 1850 кв м для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 2 цього рішення передбачено, що розмір та площа земельної ділянки уточнюється при виготовлені технічної документації та видачі державного акту на право приватної власності на землю (а.с.9,121).

06 липня 2000 року ОСОБА_6 склала заповіт, за яким все належне їй майно де б таке не знаходилося, та з чого б воно не складалося, та взагалі все що буде їй належати, та на що вона за законом буде мати право заповіла ОСОБА_1 (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а.с.10).

Після смерті ОСОБА_6 . Першою державною нотаріальною конторою Харківської області заведено спадкову справу № 1636/2008 за заявою ОСОБА_1 (а.с.55).

25 березня 2010 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-455 на 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.13, 65).

Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку 18 серпня 2010 року (а.с.14).

03 січня 2018 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківської області Ольховською Л.М. ухвалено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 808 від 09 грудня 1997 року не відповідає вимогам статті 67 Земельного кодексу України, прийнятого у 1990 році в частині розміру земельної ділянки, а також, що право власності на земельну ділянку має підтверджуватися державним актом, який померла за життя не отримала (а.с.22-23).

Як вбачається з відповіді Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 07-17/2165 від 30 травня 2018 року Книга реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність у Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області відсутня (а.с.48).

Із відповіді Харківської районної державної адміністрації Харківської області № 01-19/1327 від 26 червня 2018 року вбачається, що в матеріалах реєстраційної справи юридичної особи Радгоспробкоопу «Червоний Партизан» відсутні відомості щодо членства/працевлаштування/тощо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також відсутні архівні дані щодо діяльності Радгоспробкоопу «Червоний Партизан», а саме щодо членства/працевлаштування/тощо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.49).

З витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» № 24413602 від 11 листопада 2009 року вбачається, що власниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_9 на 1/3 частки на підставі договору дарування від 13 березня 1951 року та ОСОБА_6 на 2/3 частки на підставі договору дарування від 11 вересня 1958 року (а.с.63).

ОСОБА_3 є власником 9/25 частин, а ОСОБА_4 - власником 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 11 квітня 2016 року (а.с.111, 112).

Рішенням ХІХ сесії VII скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 24 листопада 2017 року надано дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1200 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, розташованої по АДРЕСА_2 . Розмір та площа земельної ділянки уточнюються при виготовленні технічної документації (а.с.113).

Рішенням № РВ-6302139132019 державним кадастровим реєстратором Міськрайонного управління уХарківському районі та м. Люботині Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01 липня 2019 року ОСОБА_3 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав: невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» і Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: долучити матеріали, що підтверджують легітимність отримання даних державної геодезичної мережі (стаття 20 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»); невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою 6325155300:00:005:0117, площа співпадає на 5,4289%, перетин ділянок з ділянкою 6325155300:00:005:0039, площа співпадає на 7,89%; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (а.с.117).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 144986682 від 12 листопада 2018 року власницею 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , а власницею1/6 частини цього ж будинку - ОСОБА_8 (а.с.119).

Рішенням ХІХ сесії VII скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 24 листопада 2017 року надано дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1500 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, розташованої по АДРЕСА_3 . Розмір та площа земельної ділянки уточнюються при виготовленні технічної документації (а.с.120).

З відповіді Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 02-17/839 від 19 вересня 2019 року вбачається, що щодо затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до селищної ради не зверталися і рішення про надання земельної ділянки за вказаною адресою у приватну власність не приймалося. Також зазначено, що дійсно один із співвласників домоволодіння по АДРЕСА_3 ОСОБА_1 зверталась до селищної ради щодо підписання акту погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Однак, у даному акті відрізок земельної ділянки, який межує з суміжною земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , був погоджений ОСОБА_10 , як власником або користувачем зазначеної земельної ділянки, що відповідно до інформації, наявної у селищній раді, на теперішній час не відповідає дійсності (на сьогодні власниками домоволодіння по АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ). Про вказану неточність проінформовано особу, яка надала акт на погодження та запропоновано їй з метою недопущення порушень вимог чинного законодавства виправити недоліки землевпорядної документації. Враховуючи викладене, акт погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами, наданий власником домоволодіння АДРЕСА_3 , Бабаївською селищною радою не погоджено (а.с.122).

В суді апеляційної інстанції представниця ОСОБА_4 і ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та вважала, що її необхідно задовольнити, оскільки порушено їхні права.

Представник позивачки в суді апеляційної інстанції заперечував проти апеляційної скарги та акцентував увагу суду на тому, що справа стосується спадкового права та ніяким чином не порушує права ОСОБА_4 і ОСОБА_3 . Якщо ОСОБА_4 і ОСОБА_3 вважають свої права порушеними, оскільки, на їх думку, їхня земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивачки, вони не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права щодо розміру, меж земельної ділянки тощо. Позивачки прийняла спадщину, отримала свідоцтво про право на спадщину, зареєструвала його належним чином.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу «res judicata» - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Жодна зі сторін не має права вимагати відкриття провадження з метою повторного розгляду справи та постановлення у ній нового рішення. Існування різних поглядів на одне питання не є підставою для перегляду, про що неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (рішення у справі «Нелюбін проти Росії», від 2 листопада 2006 року, заява № 14502/04).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Частина перша статті 352 ЦПК України надає право учасникам справи, а також особам, які не брали участь у справі, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник.

Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.

Зазначене відповідає висновку, викладеному в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року, справа № 639/9780/15-ц, провадження № 61-17957ск19.

Право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, якщо ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2019 року, справа № 178/1047/17-ц, провадження №61-28598св18.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Зазначене тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18, провадження № 61-15078св19.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року, справа № 235/2452/16-ц, провадження № 61-3433св19.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 522/23356/16-ц, провадження № 61-8591св19.

Як вбачається з матеріалів справи предметом даних позовних вимог є спадкові правовідносини.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 , що розташований на суміжній земельній ділянці із земельною ділянкою по АДРЕСА_3 , яка залишилася після смерті ОСОБА_6 , власницею якої наразі є ОСОБА_1

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не відносяться до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_6 , а також не є співвласниками ані житлового будинку АДРЕСА_3 , ані власниками чи користувачами спірної земельної ділянки.

Оскільки питання про права та обов`язки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались, а тому вони позбавлені права на його оскарження, наслідком чого є закриття апеляційного провадження, відкритого за їхньою апеляційною скаргою.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції своїм рішенням вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки як власників суміжної земельної ділянки та житлового будинку, розташованого на ній, є необґрунтованими, оскільки цей спір стосується спірного майна спадкодавиці ОСОБА_6 , майна позивачки. Водночас ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 , як і не є співвласниками чи користувачами спірної земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв`язку з визнанням права власності на нерухоме майно за позивачкою.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є учасниками спірних правовідносин у цій справі, а наявність визнаного за позивачкою права на нерухоме майно не є перешкодою для звернення до суду з відповідним самостійним позовом.

За таких умов, оскільки апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним рішенням суду питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 не вирішувалося, апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України підлягає закриттю.

Керуючись п.3 ч.1 ст.362, ст.ст.367, 368, 381, 389 ЦПК України

у х в а л и в:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області, третя особа: Перша державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом – закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                        І.В. Бурлака

Судді                                                                А.В. Котелевець

                                                                       О.М. Хорошевський

Повний текст ухвали складено 20 вересня 2021 року.