Єдиний унікальний номер справи 235/44/24

Номер провадження 2/235/400/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2024 року м. Покровськ

Красноармійськийміськрайонний суд Донецькоїобласті

в складі головуючого судді Хмельової С.М.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

секретаря судового засідання Юриної К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадженн яцивільну справу за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє представник адвокат Малькевич Н.В., до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє представник адвокат Малькевич Н.В., з позовом до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку порядку спадкування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадшина після смерті батька позивача ОСОБА_4 .

Спадкова справа була заведена приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області за заявою позивача, яку вона подала як спадкоємець першої черги. Відповідачка також являється спадкоємцем першої черги, бо на час смерті спадкодавця перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано 21.03.2003 р.

09 березня 2023 року позивач звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку, що знаходиться за алресо: АДРЕСА_1 . При пьому під час звернення до нотаріуса у позивача був відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок.

Постановою від 09.03.2023 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового житлового будинку було відмовленоу зв`язку з тим, що відповідно до інформаційної довідки, виданою Комунальним пілприємством Бюро технічної інвентаризації 02.02.2023 № 59/01-02 право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за відповідачкою на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 27.10.2005, реєстр № 7613, який 03.12.2005 зареєстровано в КП «БТІ» у дод.кн.18 за реєстровим номером 5058. Оригінал договору купівлі-продажу у позивача відсутній.

За цих обставин, позивач змушена звернутися до суду за захистом свого порушенного права.

Враховуючи те, що на момент придбання спірного житлового будинку 27.10.2005

та державної реєстрації права власності 03.12.2005 батько позивача перебував у шлюбі з

відповідачкою з 21.03.2003, житловий будинок являється їх спільною сумісною власністю, і частка спадкодавця становить 1/2 частину.

Позивач просить суд визнати житловий будинок загальною площею 41,2 кв.м, житловою площею 26,.4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та| ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за позивачем право власності в порядку спадкування майна ОСОБА_4 на частину житлового будинку. Н

Ухвалою суду від 22.01.2024 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та розпочат підготовче провадження.

Ухвалою суду від 23.04.2024 року закрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідач у відзиві на позов зазначила, що позовні вимог не підлягають задоволенню.

Відповідач була власником квартири за адресою АДРЕСА_2 , з 2001 року, тобто ще до шлюбу з ОСОБА_4 , який вони зареєстрували 21.02.2003 року.

В жовтні 2005 року відповідач домовилася з ОСОБА_5 про обмін її квартири на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , без доплати з будь-якої сторони.

27 жовтня 2005 року вони прийшли до приватного нотаріусу для оформлення договору міни її квартири на будинок. Нотаріус порадила укласти замість договору міни договори купівлі-продажу квартири та будинку.

Таким чином, будинок хоча і був набутий за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто відповідачу і тому не належать до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача надала заяву про розгляд справи без її участі, на задоволенні позову наполягає.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував та проси відмовити у їх задоволенні на підставі того, що будинок не може бути сумісною власністю подружжя.

Суд, вислухавши представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Покровськ Донецької області.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.10.2005 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса від 09.03.2023 року ОСОБА_2 відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку, оскільки будинок зареєстровано за ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки приватного нотаріусу від 09.02.2024 року ОСОБА_3 27 жовтня 2005 року продала належні їй на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого державним комунальним підприємством «Управління міського господарства» від 27.09.2001 року, 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 . Загальна вартість квартир, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно становила 6823 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.10.2005 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_3 , яка належала продавцям на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого державним комунальним підприємством «Управління міського господарства» від 27.09.2001 року.

Свідок ОСОБА_6 , який є сином ОСОБА_3 , суду показав, що він вже мешкав окремо від матері, коли приїхав до неї в гості дізнався, що матір вийшла заміж за ОСОБА_8 . Спочатку матір з чоловіком мешкали у квартирі матері. Мама довго мріяла про власний будинок, багато працювала та збирала кошти на будинок. Вітчим працював у ЖЕКу, заробляв не багато, крім того виплачував заборгованість по аліментам та іноді вживав алкогольні напої. Свого часу вітчим переїхав до матері з одним пакетом речей, вона йому купляла все необхідне. Коли знайшли будинок, мама попросила приїхати та підписати договір. Мама хотіла зробити обмін, але нотаріус запевнила, що зробити дві угоди купівлі-продажу буде краще. Але фактично було зроблено обмін без будь-яких доплат від жодної із сторін. Потім допомагав робити ремонт у будинку. Матір продовжувала працювати майже без вихідних щоб заробити на ремонт у будинку. Вітчим робив ремонт, але гроші на будівельні матеріали давала матір.

Свідок ОСОБА_9 , суду показала, що коли ОСОБА_8 розлучився з дружиною, то в нього нічого не було. Він прийшов до відповідачки ні з чим, тоді як у неї була квартира, вона працювала та збирала гроші на будинок. Він заробляв не багато, крім того сплачував аліменти та вживав алкоголь. Потім обміняли її квартиру на будинок та стали робити там ремонт, відповідачка багато працювала та заробляла на ремонт.

Свідок ОСОБА_10 , яка є тіткою позивачки, суду показала, що її родич одружився з відповідачкою приблизно 22 роки тому. ОСОБА_8 прийшов жити до відповідачки з порожніми руками. Відповідачка працювала, мріяла жити у своєму будинку. Він працював у ЖЕКу, виплачував аліменти, заробляв не багато. Потім відповідачка обміняла свою квартиру на будинок, який був без ремонту. Почали мешкати у будинку та робити ремонт. Коли захворів за ним доглядала відповідачка та її діти. ОСОБА_8 завжди просив родичів, щоб вони не кидала відповідачку, завжди казав, що все майно належить відповідачки, а його ту нічого немає.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

Отже, закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена в Постанові Великої палати Верховного суду від 21.11.2018 по справі № 372/504/17 у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто: житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

У випадку придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована (постанова ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Така правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6- 801 неї 6 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16.

Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі № 6-1568цс16).

Судом встановлено, що під час перебування батька позивача та відповідачки у зареєстрованому шлюбі було придбано житловий будинок за договором купівлі-продажу житлового будинку, проте купівля будинку відбулася в один день з продажем квартири, яка належала відповідачці та її дітям. Відповідачка та свідки стверджують, що вони мали намір зробити обмін нерухомості, проте нотаріус порадила укласти дві угоди купівлі-продажу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що житловий будинок не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.3,12,13,81, 259,263-265, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє представник адвокат Малькевич Н.В., до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку порядку спадкування, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 .

Представник позивача: ОСОБА_11 . АДРЕСА_5 . РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 . РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення виконано 16.08.2024 року.

Суддя Хмельова С.М.