Єдиний унікальний номер справи 235/86/24

Номер провадження 2/235/409/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

14 серпня 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого судді Хмельової С.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача Очеретько Є.О.

представника третьої особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання Юриної К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Очеретько Євген Олегович, до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини та звільнення від сплати аліментів, треті особи: Орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради Донецької області, Покровський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Очеретько Євген Олегович, з позовом до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини та звільнення від сплати аліментів, треті особи: Орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради Донецької області, Покровський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в відповідачкою ОСОБА_5 , позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з 01.03.2014року, який було розірвано на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області 11 січня 2021року. Під час шлюбу у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу позивач з ОСОБА_5 примирились та проживали разом за однією адресою, позивач продовжував сплачувати аліменти на утримання сина згідно судового наказу № 2-н/235/1182/20.

Після введення в Україні воєнного стану приблизно 02 квітня 2022 року сім`я Сімонових прийняли рішення їхати до Західної України, а у подальшому в квітні переїхали до Республіки Польща. У Польщі вони проживали без будь-яких суперечок та 04.07.2022року ОСОБА_5 пішла від позивача з дитиною нібито зустрітись з подругою, на дзвінки через дві години не відповідала та поговорити вони змогли тільки на наступний день, тобто 05.07.2022року . 05.07.2022року позивач дізнався, що ОСОБА_5 ночувала в готелі за 150 метрів від місця де вони фактично мешкали разом. У ранці, того ж дня, коли позивач підійшов до готелю де стояла ОСОБА_5 та раніше не знайомий йому чоловік, який у подальшому виявився працівником соціальної служби та при зустрічі з ним, він пред`явив вимогу надати ОСОБА_5 всі документи, позивач намагався поговорити з останнього про те, що трапилось по якій причині вона ночувала в готелі. Не отримавши відповідей на свої питання, позивач погодився віддати документи. Повернувшись до місця проживання позивач зібрав документи, подзвонив ОСОБА_5 однак вона не відповідала і до позивача через деякий час прийшли працівники поліції, наділи кайданки, доставили до поліції, та там сказали, що він нібито скоїв насильство відносно ОСОБА_5 , вкрав документи, хоча все це не знайшло підтвердження, однак позивачу наказали покинути житло де вони проживали з ОСОБА_7 . Після чого позивача відпустили з поліції, позивач зібрав речі та поїхав до м. Краків до свого сина від першого шлюбу, а у подальшому до с.Завоя, звідкіля долав приблизно 100км щоб побачитись з сином ОСОБА_8 .

У подальшому позивач зрозумів, що ОСОБА_5 познайомилась з якимось чоловіком та вирішила з ним жити та попередньо написала на позивача заяву в якій описала ситуації його нібито негативного ставлення до неї, яких насправді не було, оскільки позивач завжди з повагою ставився до неї та сина.

15.07.2022року відповідачкою було заборонено спілкуватись позивачу з сином, його номер було заблоковано, оскільки через деякий час позивач зміг побачитись із сином та був шокований його розповідями про мати ОСОБА_5 та різних чоловіків з якими вона уходила в іншу кімнату, чи ночівлю в одному ліжку з незнайомими чоловіками. У позивача склалась думка та підтвердилась про те, що ОСОБА_5 вирішила будувати своє особисте життя в якому місце для дитини це просто бути десь поруч і не більше, оскільки вона не піклувалась про його фізичний і духовний розвиток, не водила його на розважальні центра, озера, не виявляє турботи до сина, не цікавиться станом його розвитку, здоров`я, не займається його культурним розвитком, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, має шкідливі звички, курить, має слабкість до алкогольних напоїв.

У підтвердження вищевикладеного, у кінці 2022року коли позивач забрав до себе сина з с.Щавниця до с.Завоя, при спілкуванні з сином ОСОБА_8 , виявилось, що у дитини болить зуб та про таку біль він казав матері ОСОБА_5 , яка йому сказала, що біль пройде, однак вона не проходила тому позивач відвів дитину до стоматолога де йому поставили пломбу. Оскільки у дитини хвороба зору і йому постійно треба бути під наглядом окуліста для заміни окулярів у час коли це необхідно буде. Позивач неодноразово знову просив ОСОБА_5 , пройти обстеження оскільки дитина була зареєстрована в с.Щавниця та тільки там треба було проходити обстеження, а оскільки позивачу дитину давали для спілкування на обмеженні дні то він не міг це зробити.

01 серпня 2023року при зустрічі позивача з сином, то він почув знову історію про його життя із матір`ю та син виявив бажання повернутись до дому в м.Покровськ, в Україну. Позивач вирішив діяти в інтересах сина та виїхати до України.

З 02 серпня 2023року малолітня дитина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його батько ОСОБА_1 проживають разом, тобто за зареєстрованим місцем проживання його та дитини, останній забезпечує всім необхідним сина ОСОБА_8 , займається його навчанням, духовим, фізичним та моральним розвитком від чого дитина відчуває себе гарно. Оскільки, позивачу відома байдужа поведінка мати ОСОБА_5 до сина ОСОБА_8 , мати жодного разу не подзвонила, не спитала як він та таке інше, а син починає нервувати при згадці про матір, то позивач вирішив звернутись до психолога для обстеження сина для вирішення такої проблеми та інших.

15.08.2023року було проведено психологічне обстеження малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та встановлені рекомендації і на думку психолога, дитині необхідно відвідувати психолога, проживання дитини з матір`ю розглядається ним як загроза психічного здоров`я дитини та у подальшому позивач приводив сина для відвідування психолога та поставлених проблем, а це переживання подій, які спричинили значну дистрессреакцію в дитини та викликали негативні наслідки у її психічному здоров`ї, поведінці та розвитку (агресивність, відчуженість, недостатній контакт з оточуючими; тривога, страх, недовіра), та проживання з матір`ю розглядалось психологом як загроза психічному здоров`ю дитини. Крім цього, позивачем було встановлено, що у дитини викликає великий страх собаки, будь-якої породи незважаючи на їх поведінку, тобто дитина боїться та відходить на безпечну дистанцію незважаючи на те, що собака є цуценям та не бажає вкусити дитину, а тільки погратись. Зазначені обставини страху собаки викликані тим, що малолітня дитина ОСОБА_9 , перебувала у дідуся та бабусі мати ОСОБА_5 на території яких перебуває собака яка і вкусила дитину, однак про це позивачу як батькові не розповідали. Враховуючи вищевикладені обставини позивач відвідував з сином психолога для вирішення психологічних травм виявлених у дитини. Після приїзду позивача із сином, дідусь та бабуся,не виявляли бажання зустрітись з онуком.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач вважає за необхідним визначити місце проживання сина саме з ним, враховуючи те, що він займається фізичним та духовним розвитком сина. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , забезпечує його всім необхідним, дитина почуває себе добре з батьком, син радий, що повернулись до дому у м.Покровськ. Позивач не забороняє спілкуватись з матір`ю дитини, напроти тактично спонукає до спілкування сина з матір`ю та іншими родичами. При вирішенні вищевказаної справи позивач просить взяти до уваги ставлення мати до дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки заводячи нові відносини з іншими чоловіками мати не піклувалась за психічний та духовний стан дитина, яка проживала у сім`ї із батьком та матір`ю ї в один момент без будь-яких пояснень в житті дитини почали з`являтись різні чоловіки, з якими вони втрьох ночували на одному ліжку. Безвідповідальне відношення до здоров`я дитини з боку заінтересованої особи. Взяти до уваги заборону матері спілкуватись сину ОСОБА_8 з батьком, не виявлення бажання дізнатись з 02.08.2023року як себе почуває син ОСОБА_9 так виглядає байдужість до сина у повному розмінні цього слова, однак сама відпочиває, отримує аліменти на сина та не піклується про те, що необхідно купувати одяг та інші речі, оскільки син росте.

Оскільки відповідачка не виконувала свої обов`язки відносно сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та останній отримував психологічні травми від проживання з нею і бажав бути з позивачем, а тому позивач здійснив свої обов`язки в інтересах сина переїхавши до України на бажання сина.

Позивач раніше звертався до органу опіки та піклування Покровської міської ради Донецької області, однак зазначений орган зухвало поставився до своїх обов`язків, оскільки знявз себе обов`язок вирішувати питання в інтересах дитини, з ким буде краще сину ОСОБА_8 , не встановив будь-яких істотних обставин для вирішення спору, а тільки послався на постанову районного суду у Новому Терзі, Республіка Польща від 17.02ю2023, якою на думку позивача було тільки визначено час спілкування з дитиною без визначення місця проживання сина ОСОБА_8 та без врахування інтересів дитини, а тому зазначена постанова на думку позивача є незаконною.

Позивач просив орган опіки та піклування Покровської міської ради Донецької області встановити особисту прихильність сина ОСОБА_8 до кожного з батьків, провести бесіду з батьками та взяти до уваги стан здоров`я сина враховуючи психологічне обстеження від 15.08.2023року, встановити інші істотні обставини в інтересах дитини, однак цього комісією органу опіки та піклування Покровської міської ради Донецької області виконано не було, а на комісії ставилось питання чому позивач не веде сина до батьків відповідачки, що не було предметом заяви, а тому це ще раз підтверджує не бажання органу опіки та піклування Покровської міської ради Донецької області вирішувати питання в інтересах дитини.

Оскільки малолітній ОСОБА_9 проживає з позивачем, тобто окремо від відповідачки по справі, то вважає, що є підстави для звільнення його від сплати аліментів встановлених судовим наказом Красноармійського міськрайонного суду від 02.11.2020року по справі № 235/6968/20, оскільки дитина перебуває з 02.08.2023року на його повному забезпеченні, а відповідачка будь-яким чином не піклується за дитину та незрозуміло куди витрачає кошти, оскільки дитину з того часу нічим не забезпечує.

Позивач просить суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від сплати аліментів, які стягнуті за судовим наказом Красноармійського міськрайонного суду від 02.11.2020 року по справі № 235/6968/20, на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 14.02.2024 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та розпочат підготовче провадження.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_10 викладені в його позовній заяві не визнає у повному обсязі.

20 листопада 2020 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області було винесено судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до повноліття дитини.

11 січня 2021 року рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу позивач та відповідач не одноразово намагались примиритися та проживати разом.

В квітні 2022 року позивачем та відповідачем було прийнято рішення переїхати до Республіки Польща. В Республіці Польщі позивач та відповідач разом з сином орендували житло. Позивач приховав той факт, що 3 липня 2022 року він спричинив тілесні ушкодження відповідачу та під час бійки погрожував, що забере у неї сина і поїде з ним в не відомому напрямку. Відповідач була дуже налякана і єдиним приводом було врятувати себе і дитину від домашнього насильства з боку позивача це переїхати до готелю та повідомити поліцію про своє побиття. 05 липня 2022 року Старшим сержантом у зв`язку з поведінкою, що становить загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_11 стосовно ОСОБА_1 було видано наказ про негайне залишення займаної квартири та прилеглої до неї території у радіусі меншому, ніж 50 метрів, на 2 тижні до 19 липня 2022 року. Заборонено наближатися до квартири та прилеглої до неї території на відстань меншу за 50 метрів, на 2 тижні до 19 липня 2022 року. Виданим наказом від 05 липня 2022 року підтверджено, що ОСОБА_1 становив загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_11 . 20 липня 2022 року Районним судом в м. Новий Тарг, І Відділ розгляду цивільних справ у закритому засідання було прийнято постанову, відповідної до якої суд постановив: надати заявниці ОСОБА_12 допомогу шляхом продовження терміну дії ордеру, виданого поліцейським відділком у м. Щавніца 5 липня 2022 року; а) наказ про те, що винний у домашньому насильстві ОСОБА_13 повинен негайно покинути спільну займану квартиру в будинку, розташованому в АДРЕСА_1 , та прилеглу до неї територію у радіусі меншому, ніж 50 метрів та заборона ОСОБА_14 наближається до вищезгаданої квартири та прилеглої до неї території на відстань, меншу за 50 метрів. - строком на 3 місяці.Тобто поліцією м. Щавніца та Районним судом в м. Новий Тарг, І Відділ розгляду цивільних справ було встановлено, що позивач становив загрозу життю або здоров`ю відповідача і посилання в своїй позовні заяві на те, що йому не були відомі причини його решту працівниками поліції м. Щавніца не заслуговують на увагу суду.

17 лютого 2023 року Районним судом у Новій Тарзі, ІІІ Відділом у справах сім`ї та неповнолітніх було прийнято постанову, відповідної до якої судом було: 1, визначено місцем проживання малолітнього ОСОБА_15 , с. Анатолія та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання матері дитини ОСОБА_17 , П. визначино наступний порядок спілкування між ОСОБА_18 та його малолітнім ісином ОСОБА_19 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 ; п/батько матиме право на спілкування по телефону в будь-який день з 17.00 до 17.30 та з 21.30 до 22.00, 2/ батько проводитиме час з дитиною; з/ кожні перші та треті вихідні місяця він забиратиме дитину у матері в п`ятницю о 15.00 та повертатиме її в неділю о 16.00, б/щосереди та щопонеділка в ті тижні, коли не матиме зустрічі на вихідних, відвозити дитину до школи, а потім забиратиме її після школи та повернення матері о 18.00 в/перший тиждень зимових канікул щороку, під час канікул (липень, серпень) ОСОБА_13 буде проводити час з дитиною з І по 15 липня та з І по 16 серпня, ОСОБА_20 буде проводити час з дитиною з 16 по 31 липня таз 17 по 31 серпня. У день народження малолітнього - 21 липня - батько забиратиме дитину у матері о 15.00 та передаватиме її матері о 21.00, у парні роки батько забиратиме дитину у матері 24 грудня о 10.00 і повертатиме її матері 28 грудня о 18.00, у цьому році мати проводитиме час з дитиною з 28 грудня з 18.00 до І січня до 18.00. У непарні роки мати проводитиме час з дитиною з 24 грудня з 10.00 до 28 грудня до 18.00, а батько -з 28 грудня з 18.00 до І січня до 18.00, 8 7 січня кожного року дитина буде проводити час з матір`ю з 9.00 до 15.00 та з батьком з 15.00 до 20.00, Справа. ПІ Мат 856/22 була розглянута за участю ОСОБА_21 та ОСОБА_17 , зазначене рішення сторонами не оскаржувалось. Відповідач вважає, що зазначена справа з тим же предметом і з тих самих підстав та між тими самими сторонами вже розглянута та по ній прийнято рішення.

Позивач не повідомивши відповідача виїхав з Республіки Польщі разом з сином до України в той час, коли мав визначений період для проведення зустрічей з сином за рішенням Районного суду у Новій Тарзі. До теперішнього часу відповідач не може зв`язатися з дитиною, яку утримує позивач.

В Республіці Польщі дитина отримувала належне медичне обслуговування, відвідувала кшолу, позашкільні заклади, мала гарне збалансоване харчування. В даний час мати позбавлена будь якої інформації про життя свого сина. Позивач мешкає разом з батьками відповідача, де в даний і мешкає сама відповідач

Відповідач вважає, що зазначена справа з тим же предметом і з тих самих підстав та між тими самими сторонами вже розглянута та по ній прийнято рішення Районним судом у Новій Тарзі, ІІІ Відділом у справах сім`ї та неповнолітніх. 25 вересня 2023 року відповідач звернулась до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області в порядку ст. 472 ЦІК України з клопотанням про визнання рішення «ноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. На даний час клопотання відповідача про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню знаходиться на розгляді в Красноармійському міськрайонному суді Донецької області.

Ухвалою суду від 06.06.2024 року закрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Відповідач, її представник до судового засідання жодного разу не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник третьої особи органу опіки ті піклування Покровської війькоої адміністрації в судовому засіданні просила винести рішення на розсуд з урахування інтересів дитини.

Представник третьої особи Покровського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, до судового засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . У свідоцтві пр. народження батьками зазначені мати ОСОБА_5 , батько ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки КУ «Покровський координаційний комітет самоорганізації населення» від 18.10.2023 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Його син ОСОБА_22 проживає з ним з 02.08.2023 року.

ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання.

Відповідно до висновку психолога ОСОБА_23 пережив події, які спричинили значну бистре-реакцію в дитини та викликали негативні наслідки у її психічному здоров`ї, поведінці та розвитку (агресивність, відчуженість, недостатній контакт з оточуючими; тривога, страх, недовіра). Усе це є загрозою психоемоційному стану дитини та передумовою дитячої психологічної травми. Психологом рекомендовано відвідування ОСОБА_8 психолога для проведення додаткової діагностики та профілактики дитячої психологічної травми. Проживання з матір`ю розглядається психологом як загроза психічному здоров`ю дитини.

Органом опіки та піклування Покровської міської ради надано висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини. Орган опіки та піклування зазначив, що комісією рекомендовано батькам мирним шляхом вирішити питання виховання та проживання дитини, спілкування її з обома батьками.

Свідок ОСОБА_24 , яка є класним керівником дитини, суду пояснила, що з часу повернення дитини в Україну, життям та навчанням хлопчика цікавиться тільки його батько. Матір дитини жодного разу не контактувала з класним керівником. У хлопчика налагодилося навчання, він став спокійним.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки стосовно батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року)).

Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 718/1796/16-ц (провадження № 61-19885св18), від 02 липня 2020 року у справі № 428/13225/15-ц (провадження № 61-64св19), від 19 травня 2021 року у справі № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21) зазначено, що «визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач і відповідач працевлаштовані та отримують дохід, мають постійне місце проживання, суд першої інстанції зробив висновок, що обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти на доньку, присуджені з травня 2019 року, та не турбується про забезпечення дитини найнеобхіднішим. У суді апеляційної інстанції пояснення ОСОБА_1 щодо існування заборгованості зводилися до негативного ставлення до відповідача. Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та її матір не дають йому можливості спілкуватися з дочкою, до органу опіки та піклування з питання визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини не звертався. Апеляційний суд взяв до уваги, що у ОСОБА_1 змінився спосіб життя, він утворив нову сім`ю з іншою жінкою, протягом тривалого часу не виявляв матеріальної турботи про доньку, якій на час ухвалення рішення судом першої інстанції виповнилося 5 років та яка з часу початку окремого проживання батьків тривалий період проживає з мамою та бабусею. Суди також дали оцінку висновку органу опіки та піклування, наданому з приводу вирішення первісного позову, та дійшли переконання, що він не ґрунтується на належно встановлених та досліджених обставинах справи, тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України визнали його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що залишення малолітньої ОСОБА_3 у її матері ОСОБА_2 є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту і не встановили вагомих підстав змінювати місце її проживання. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку».

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) вказано, що «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).

Вирішення спору з дотриманням найкращих інтересів дитини має місце тоді, коли дитині були надані процесуальні права і гарантії, тлумачення закону здійснено на користь дитини, а також належним чином забезпечені потреби, інтереси та бажання дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), на які заявник посилався у поданій касаційній скарзі, вказано, що визначальне значення при вирішенні спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

Велика Палата Верховного Суду Верховного Суду у справі № 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України.

Крім того, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Малолітня дитина ОСОБА_22 був вислуханий у судовому засіданні. Дитина поводила себе спокійно, врівноважено, чітко висловлював думки та робив висновки. Суду пояснив, що матір не спілкується з ним. Дитина проживає з батьком, займається спортом, навчається, подорожує. Все необхідне у нього є, він задоволений життям та хоче жити саме з батьком. Натомість до матері не виявляв ніяких почуттів.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд зауважує, що у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У пункті 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

За усталеною практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Бендерський проти України», «Сокуренко і Стригун проти України»), закріплене у статті 6 Конвенції право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується, зокрема, і через право на мотивоване судове рішення, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Під час судового розгляду матір малолітньої дитини не виявила уваги до судової справи, достеменно будучи обізнаною про судове провадження, жодного разу не з`явилася до судового засідання.

За таких обставин, зважаючи на найкращі інтереси дитини, її прихильність до батька, особу матері, з якою син тривалий час спільно не проживає, суд вважає доцільним визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першочергове значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

Суд не встановив, що за час проживання дитини з батьком у дитини погіршився стан здоров`я чи психологічний стан, чи те, що батько не піклується про дитину, чи не забезпечує її всім необхідним. Суд також урахував думку малолітньої дитини щодо проживання з батьком.

Оскільки судом визначається місце проживання дитини з батьком, тому позовна вимога про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від сплати аліментів, які стягнуті за судовим наказом Красноармійського міськрайонного суду від 02.11.2020 року по справі № 235/6968/20, на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також підлягає задоволенню.

Керуючись ст.3,12,13,81, 259,263-265, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Очеретько Євген Олегович, до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини та звільнення від сплати аліментів, треті особи: Орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради Донецької області, Покровський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від сплати аліментів, які стягнуті за судовим наказом Красноармійського міськрайонного суду від 02.11.2020 року по справі № 235/6968/20, на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Очеретько Євген Олегович . Свідоцтво про про на заняття адвокатською діяльністю № 3638. Адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, м. Покровськ, пл. Незалежності, 11. Код ЄДРПОУ 44790232.

Третя особа: Покровський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Покровськ, вул. Степана Бовкуна, 7. Код ЄДРПОУ 34941051.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено 16.08.2024 року.

Суддя