Справа № 171/49/21

2/171/372/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2021 р.                                                  м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Семенової Н..М.,

за участю секретаря судового засідання Титаренко Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Апостолове Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою  до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном, шляхом визнання таким, що втратив права користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується Договором дарування

жилого будинку від 18.01.2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, Оксамитною Н.В., зареєстрованим в реєстрі за №143 (копія договору додається). Вказаний договір свого часу було належним чином зареєстровано у КП «Апостолівське БТІ».

У зазначеному вище будинку зареєстровано відповідача (колишнього чоловіка) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний факт підтверджується змістом Акту на підтвердження фактичного місця проживання, б/н від 16.11.2020 року, складеного комісією Зеленодольської міської ради.

Зазначила, що відповідач більше року не проживає за вказаною адресою, відповідач не утримує цей будинок в належному стані, не виконує у ньому поточного ремонту, не сплачує рахунків за комунальні послуги. Всю заборгованість з комунальних платежів, що нараховується на ім`я відповідача, доводиться сплачувати їй, як власнику нерухомого майна. Реєстрація відповідача у будинку, створює позивачу перешкоди вільно володіти та користуватися ним. На підставі ст. 71,72 ЖК України просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 01.02.2021 року відкрите провадження по цівільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном за правилами загального позовного провадження та справу призначено до розгляду на 26.02.2021 року.

02.04.2021 р. на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на даний час він інвалід 1 групи, яку було встановлено 04.07.2018 року. На даний час отримує пенсію по інвалідності. Через хворобу постійно з серпня 2019 р. знаходиться на лікуванні у лікарні Мечникова в м. Дніпро.

У 2020 р. позивач розірвала з ним шлюб. Користуючись вадами його здоров`я забрала в нього та незаконно утримує документи на їхнє спільне майно - земельну ділянку та автомобіль та поставила перед ним вимогу щодо негайного зняття з реєстрації з будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Її вимоги та дії вважає незаконними (а.с.30-32)

Ухвалою суду від 07.05.2021 року підготовче провадження у цивільній справі закрите та справа призначена до розгляду на 07.06.2021 року.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надав до суду заяву про слухання справи у їх відсутність. Позовні вимоги підтримують в повному обсязв, просять їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відповідно до телефонограми просить судове засідання провести у його відсутність за станом здоро`вя, просить відмовити у задоволені позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

За договором дарування жилого будинку від 18.01.2002 р. ОСОБА_1 прийняла у дар жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами. (а.с.7).

Згідно актів обстеження по розгляду щодо встановлення місця проживання від 16.11.2020 року, ОСОБА_2 з вересня 2019 року, в АДРЕСА_1 , не проживає (а. с. 11, 12)

З виписок із акту огляду у МСЕК вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи (а. с. 33).

Згідно довідки № 133 від 23.03.2021 р. ОСОБА_2 , 1968 року назнодиться на лікуванні у відділенні діалізу з 07.11.2016 р. по теперішній час. Рекомендовано: Довічна замісна терапія програми гемодіалізом 3 рази на тиждень по 4 год. (а.с.35)

Згідно ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннямист.41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 383 ЦК України, зокрема, встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї регулюються положеннями статей 405 ЦК України, статей150,156 ЖК УРСР.

Статтею 156 ЖК УРСР визначені права і обов`язки членів сім`ї власника жилого будинку (квартири). Відповідно до положень указаної норми закону члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, діти і батьки.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 колишній чоловік позивача та зареєстрований у будинку як член її сім`ї.

Згідно ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до положень ч. 1, 3ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В матеріалах даної справи відсутні належні та переконливі докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин з власної волі та втратив інтерес до цього будинку.

Натомість в матеріалах справи є докази того, що починаючи з серпня 2019 року ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному примусовому лікуванні за рекомендаціями лікарів, що є поважною причиною відсутності члена сім`ї у спірному житлі.

Викладеним спростовуються доводи позивача з посиланням на статтю 405 ЦК України про втрату ОСОБА_2 права користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю останнього за вказаною адресою без поважних причин більше року.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача про необхідність захисту її права власності в порядку статті 391 ЦК України.

Вказана норма передбачає позбавлення власника права вільного користування власним майном, коли фактично він позбавлений права володіння, користування та/або розпорядження своїм майном.

Визначальним для захисту права на підставі статті 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні своєю власністю.

Позивачем не доведено, яким чином відповідач перешкоджає їй у користуванні її приватною власністю, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження будь-яких перешкод у цьому.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2  іншого житла, крім спірного будинку не має, тому позбавлення його права користування цим житлом є фактично позбавленням його житла в розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод згідно якого кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до п. 47 Рішення Європейського суду з прав людини від 14.12.2017 року № 19957/07 «Дакус проти України»: Суд повторює, що згідно його усталеної практики, втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), пункт 50). Він також зазначає, що втручання держави у цьому сенсі становить порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, не «ухвалене згідно з законом» і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві» (див., серед інших джерел, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 30856/03, пункт 42, від 02 грудня 2010 року).

Будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), пункт 44, та рішення у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції» (Winterstein and Others v. France), заява № 27013/07, підпункт «д» пункту 148 та пункт 155, від 17 жовтня 2013 року).

Крім цього, відповідно до п.п. 68-70 Рішення ЄСПЛ від 22.02.2005 року № 47148/99 «Новоселецький проти України»:«Суд нагадує свою постійну практику, відповідно до якої стаття 8, яка має на меті головним чином захистити особу від свавільного втручання державної влади, може також бути застосована останньою при прийнятті заходів, спрямованих на дотримання прав, гарантованих цією статтею, і у відносинах між особами (див., серед іншого, "Лопез Остра проти Іспанії" ( 980_348 ), рішення від 9 грудня 1994 р., серія А, N 303-С, параграф 51; "Сюрюжіу проти Румунії", N 48995/99, п. 59, рішення від 20 квітня 2004 р.).

Судом встановлено, і ні ким не заперечується, що ОСОБА_2 безперервно перебуває на стаціонарному лікуванні в КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова». На даний час перебування відповідача на лікуванні не закінчено та за місцем проживання відповідач не проживає.

Враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини про те, що ОСОБА_2 з 22.02.2002 р. зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з дозволу власниці будинку ОСОБА_1 здійснював його утримання сплачуючи комунальні послуги та не проживає в ньому в зв`язку з проходженням тривалого лікування і позивачем не надано суду жодних доказів існування у неї перешкод у користуванні її власністю через існування факту реєстрації відповідача в даному будинку, тому суд приходить до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги.

Отже, позов ОСОБА_1 безпідставний та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 264-265 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном відмовити .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:                                                         Семенова Н. М.