Ухвала

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа №686/4812/21

провадження №61-14913ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Молодіжний центр» про стягнення заробітної плати у вигляді недоплаченої премії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до комунальної установи «Молодіжний центр» (далі - КУ «Молодіжний центр») з позовом, у якому просила стягнути з відповідача 25 340,80 грн заробітної плати у вигляді недоплаченої премії.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з КУ «Молодіжний центр» на користь ОСОБА_1 25 340,80 грн заробітної плати у вигляді недоплаченої премії. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України, оскільки до закінчення судових дебатів у справі сторона не зробила відповідну заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу КУ «Молодіжний центр» задоволено. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року залишено без змін. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судові рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом спору у даній справі є вимоги майнового характеру. Розмір заявленої позивачем суми стягнення заробітної плати у вигляді недоплаченої премії становить 25 340,80 грн.

Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2021 року не перевищують ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270* 100 = 227 000).

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що дана справа має виняткове значення для неї, адже за наявності і так невеликої заробітної плати, судовим рішенням суду апеляційної інстанції її безпідставно позбавлено права на премію, строком більше ніж 7 місяців.

Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття такого судового рішення.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від

05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06,

ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення

у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня

2015 року № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07,

та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня

2012 року, № 32299/08).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).

Також, ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви

від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Вказівка в резолютивній частині постанови Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене судове рішення ухвалене у малозначній справі.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Молодіжний центр» про стягнення заробітної плати у вигляді недоплаченої премії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко