22-ц/804/1750/21

                                                                                243/2499/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер 243/2499/20

Номер провадження 22-ц/804/1750/21

22 вересня 2021 року            м. Бахмут

Донецький апеляційний суд в складі колегії:

головуючого-судді Гапонова А.В.

  суддів Кішкіної І.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

учасники справи:

позивач-відповідач: ОСОБА_1

відповідачка-позивачка: ОСОБА_2

третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та вчинення певних дій та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович про встановлення нікчемності нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання його неукладеним

- за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року, вступну та резолютивну частину якого проголошено 15 квітня 2021 року, повний текст якого складено суддею Сидоренко І.О. 22 квітня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

17 березня 2020 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В., про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та вчинення певних дій. Свої вимоги обґрунтував тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий № 1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Вищевказана земельна ділянка належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В., зареєстрованого в реєстрі № 6563.

Під час оформлення права власності на земельну ділянку позивачу стало відомо, що існують обставини, які порушують його права, як власника земельної ділянки, а саме: згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки 12 лютого 2017 року зареєстровано відповідача ОСОБА_2 ; здійснив державну реєстрацію прав в державному реєстрі прав власності приватний нотаріус Панченко А.В.

Підставами, що зумовили вчинення нотаріусом зазначені дії було наступне: ОСОБА_3 (продавець земельної ділянки за зазначеним вище договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року) помер, а його дружина – відповідач у даній справі, звернулась до нотаріуса із заявою про отримання Свідоцтва про право на спадщину. Звернувшись до нотаріуса, відповідач з метою прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки, просила направити запит до Держгеокадастру для отримання копії державного акту на землю, зазначивши при цьому, що власний примірник нею загублено.

Проте, відповідно до п. 4.3 Договору від 28 жовтня 2011 року, відповідач була згодна з укладанням цього договору, що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Панченком А.В. 28.10.2011 року, реєстр № 6562. Тобто, відповідачу було відомо про відчуження земельної ділянки її чоловіком 28 жовтня 2011 року, а отже вона знала, що Державний акт не міг бути загублений ні нею, ні її чоловіком, бо знаходився у позивача, як єдиного власника зазначеної земельної ділянки.

У відповідь на наведений запит, нотаріусом отримано від міськрайонного управління Держгеокадастру копію державного акту серії ЯЖ № 616604, в якому відсутній напис про перехід права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 до позивача. В державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 складеного у двох примірниках, зазначено що перший примірник передано власнику земельної ділянки, другий же зберігається у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області. Отже, з`ясувалось, що існує два оригінальних примірники Державного акту серії ЯЖ № 616604, один з яких знаходиться у позивача, як власника вказаної земельної ділянки і має напис приватного нотаріуса Панченка А.В. про посвідчення договору купівлі-продажу та штам Держкомзему про реєстрацію в Поземельній книзі права власності на земельну ділянку. А другий без зазначених написів знаходиться у відповідному відділі Держгеокадастру.

Відповідний договір разом з державним актом є належним правовстановлюючим документом, на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку. У разі набуття права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правової угоди державний акт на право власності на земельну ділянку долучається до договору, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчував документ, та орган, який здійснював державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їхніх обмежень, робили згідно з законодавством, яке діяло з 2009 року відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підстав якого відбувся такий перехід.

Тому, після уточнення позовних вимог, позивач просив суд: скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., щодо спадкування ОСОБА_2 , земельної ділянки, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, через відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за ОСОБА_2 ; зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району, за ОСОБА_1 .

Не погодившись з позовними вимогами відповідач за первісним позовом звернулась до Слов`янського міськрайонного суду із зустрічною позовною заявою про встановлення нікчемності нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання його неукладеним. Обґрунтувала свої вимоги тим, що ОСОБА_1 вважає себе власником спірної земельної ділянки на підставі договору її купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Панченком А.В. Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що ним виконано вимог щодо державної реєстрації права власності за вказаним Договором, оскільки в Державному акті наявні написи приватного нотаріуса після посвідчення договору та за реєстрацією в Поземельній книзі від 22 грудня 2011 року за № 142425820006000070031, що на його думку відповідає п. 14 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року за № 1021. Крім того, на думку ОСОБА_1 відповідачу за первісним позовом було відомо про відчуження земельної ділянки 28 жовтня 2011 року, про що свідчить зміст п.4.3 Договору купівлі-продажу, а тому впевнений у помилковості оформлення й видачі 12 травня 017 року свідоцтва про право на спадщину тим же приватним нотаріусом, що спонукало його звернутись до суду із позовом.

Посилалась на те, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, які за діючим законодавством України станом на день вчинення договору купівлі-продажу були обмежені своїм обігом у цивільному обороті законодавчим мораторієм. Дана земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільно-правових угод, зокрема, купівлі-продажу, 28 жовтня 2011 року згідно із пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» до Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року та, де було встановлено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається.

Отже, на день вчинення правочину – 28 жовтня 2011 року, купівлі-продажу земельної ділянки, що призначена для ведення особистого селянського господарства, котре передбачає її товарне сільськогосподарське використання, існував мораторій на її відчуження, а тому нотаріально посвідчений договір її купівлі-продажу є недійсним з моменту його укладення, тобто з 28 жовтня 2011 року.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко Андрій Вікторович, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та вчинення певних дій задоволені частково.

Скасовано Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченком А.В. щодо спадкування ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко Андрій Вікторович, про встановлення нікчемності нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання його неукладеним залишені без задоволення.

Додатковим рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1261 гривня 20 копійок.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись із вказаним рішенням, від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій вона просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову. Скасувати заходи забезпечення первісного позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що цивільна справа була розглянута упередженим судом.

Позовний матеріал до суду подано колишнім головою цього суду, а нині адвокатом Геєнком Михайлом Георгійовичем, який не надав до суду належних доказів представництва позивача ОСОБА_1 .

Суддя Сидоренко І.О., яка розглядала дану справу підлягає відводу, так як було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, вона прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду цієї справи. Є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді, - тобто наявні обставини, що передбачені пунктами 3, 4, 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Вважає, що провадження по первісному позову відкрито не правильно, оскільки позивачем не доплачено 840 гривень 80 копійок судового збору. Так саме позивач повинен був сплатити додатково судовий збір при уточнені позовних вимог.

Докази не можуть ґрунтуватись на припущеннях. Судом не досліджувались оригінали документів.

Пояснення нотаріуса, що на етапі реєстрації договору відчуження земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року до пущено помилку або стався збій, оскільки відповідний штамп про реєстрацію проставлено у документі, а відомості до Державного земельного кадастру не внесені й залишились такими, як і до продажу земельної ділянки, тобто власником проданої земельної ділянки в реєстрі значився померлий ОСОБА_4 , це припущення нотаріуса, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, станом на 11 листопада 2014 року ніякої державної реєстрації земельної ділянки на ОСОБА_1 не існувало. Вона була зареєстрована за померлим ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом застосовані способи захисту, які суперечать закону, зокрема ст.ст.16, 1301 ЦК України.

Судом були порушені норми матеріального права. Так суд безпідставно послався у рішенні на ст.392 ЦК України. Крім того, щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2022 року. За пунктами 3.1, 6.1 договору, договір вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, тобто обов`язкова наявність цих двох обставин у їх взаємозв`язку.  З огляду на недоведеність позивачем факту реєстрації за собою спірної земельної ділянки вважати договір від 28 жовтня 2011 року укладеним, неможливо. 

Спірна земельна ділянка належала на праві особистої приватної власності чоловіка – ОСОБА_3 і не потребувала письмової згоди дружини у разі її відчуження, тому приватний нотаріус Панченко А.В. і позивач помилково вважають требу була письмова згода ОСОБА_2 на її відчуження.

Свідоцтво про право на спадщину (ст.1301 ЦК України) визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, але дана норма залишилась поза увагою суду.

Дана земельна ділянка не могла були об`єктом цивільно-правових угод, оскільки був мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиву відповідно до вимог статті 360 ЦПК України на апеляційну скаргу не надходило.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

Від адвоката Сильченко О.В. надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність (т.2 а.с.210-212).

Інші учасники судового розгляду будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи (т.2 а.с.204-209) у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено.

ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В., про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та вчинення певних дій. Свої вимоги обґрунтував тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий № 1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Вищевказана земельна ділянка належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В., зареєстрованого в реєстрі № 6563.

Зважаючи на законодавчо встановлений момент виникнення права власності на земельну ділянку після проведення державної реєстрації, 22 грудня 2011 року позивачем виконані вимоги щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку, про зо свідчить напис на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, а саме: «зареєстровано в Поземельній книзі 22 грудня 2011 року за реєстром № 1424258200060000700301».

Під час оформлення права власності на земельну ділянку позивачу стало відомо, що існують обставини, які порушують його права, як власника земельної ділянки, а саме: згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки 12 лютого 2017 року зареєстровано відповідача ОСОБА_2 ; здійснив державну реєстрацію прав в державному реєстрі прав власності приватний нотаріус Панченко А.В.

Підставами, що зумовили вчинення нотаріусом зазначені дії було наступне: ОСОБА_3 (продавець земельної ділянки за зазначеним вище договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року) помер, а його дружина – відповідач у даній справі, звернулась до нотаріуса із заявою про отримання Свідоцтва про право на спадщину. Звернувшись до нотаріуса, відповідач з метою прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки, просила направити запит до Держгеокадастру для отримання копії державного акту на землю, зазначивши при цьому, що власний примірник нею загублено.

Проте, відповідно до п. 4.3 Договору від 28 жовтня 2011 року, відповідач була згодна з укладанням цього договору, що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Панченком А.В. 28.10.2011 року, реєстр № 6562. Тобто, відповідачу було відомо про відчуження земельної ділянки її чоловіком 28 жовтня 2011 року, а отже вона знала, що Державний акт не міг бути загублений ні нею, ні її чоловіком, бо знаходився у позивача, як єдиного власника зазначеної земельної ділянки.

У відповідь на наведений запит, нотаріусом отримано від міськрайонного управління Держгеокадастру копію державного акту серії ЯЖ № 616604, в якому відсутній напис про перехід права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 до позивача. В державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 складеного у двох примірниках, зазначено що перший примірник передано власнику земельної ділянки, другий же зберігається у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області. Отже, з`ясувалось, що існує два оригінальних примірники Державного акту серії ЯЖ № 616604, один з яких знаходиться у позивача, як власника вказаної земельної ділянки і має напис приватного нотаріуса Панченка А.В. про посвідчення договору купівлі-продажу та штам Держкомзему про реєстрацію в Поземельній книзі права власності на земельну ділянку. А другий без зазначених написів знаходиться у відповідному відділі Держгеокадастру.

Приватний нотаріус, отримавши у відповідь на запит Державний акт без написів, помилково видав Свідоцтво про право на спадщину відповідачу, та незаконно, безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію прав із внесенням запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чим порушив гарантоване Конституцією України право власності позивача на землю.

Відповідний договір разом з державним актом є належним правовстановлюючим документом, на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку. У разі набуття права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правової угоди державний акт на право власності на земельну ділянку долучається до договору, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчував документ, та орган, який здійснював державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їхніх обмежень, робили згідно з законодавством, яке діяло з 2009 року відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підстав якого відбувся такий перехід.

З огляду на викладене, свідоцтво про право на спадщину є таким, що видано помилково, незаконно та безпідставно, тому воно не породжує жодних правових наслідків для відповідача, оскільки у відповідача відсутнє право спадкування вищевказаної земельної ділянки.

Тому, після уточнення позовних вимог, позивач просить суд: скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., щодо спадкування ОСОБА_2 , земельної ділянки, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, через відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за ОСОБА_2 ; зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району, за ОСОБА_1 .

Не погодившись з позовними вимогами відповідач за первісним позовом звернулась до Слов`янського міськрайонного суду із зустрічною позовною заявою про встановлення нікчемності нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання його неукладеним. Обґрунтувала свої вимоги тим, що ОСОБА_1 вважає себе власником спірної земельної ділянки на підставі договору її купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Панченком А.В. Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що ним виконано вимог щодо державної реєстрації права власності за вказаним Договором, оскільки в Державному акті наявні написи приватного нотаріуса після посвідчення договору та за реєстрацією в Поземельній книзі від 22 грудня 2011 року за № 142425820006000070031, що на його думку відповідає п. 14 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року за № 1021. Крім того, на думку ОСОБА_1 відповідачу за первісним позовом було відомо про відчуження земельної ділянки 28 жовтня 2011 року, про що свідчить зміст п.4.3 Договору купівлі-продажу, а тому впевнений у помилковості оформлення й видачі 12 травня 017 року свідоцтва про право на спадщину тим же приватним нотаріусом, що спонукало його звернутись до суду із позовом.

Спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, які за діючим законодавством України станом на день вчинення договору купівлі-продажу були обмежені своїм обігом у цивільному обороті законодавчим мораторієм. Дана земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільно-правових угод, зокрема, купівлі-продажу, 28 жовтня 2011 року згідно із пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» до Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року та, де було встановлено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається, зокрема, купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власника земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарств, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди, укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладання (посвідчення).

Отже, на день вчинення правочину – 28 жовтня 2011 року, купівлі-продажу земельної ділянки, що призначена для ведення особистого селянського господарства, котре передбачає її товарне сільськогосподарське використання, існував мораторій на її відчуження, - посвідчений приватним нотаріусом до 01 січня 2012 року та до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, а тому нотаріально посвідчений договір її купівлі-продажу є недійсним з моменту його укладення, тобто з 28 жовтня 2011 року.

Як визначено ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цією статті. ОСОБА_3 , як продавець земельної ділянки, був її повноправним власником, оскільки мав державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 616604. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину.

Покупець спірної земельної ділянки не набув права власності на неї за договором від 28 жовтня 2011 року, оскільки приватним нотаріусом під час його посвідчення було порушено порядок, встановлений законом, а саме не враховано мораторій згідно з пп. б п. 15 розд. «Перехідні положення» ЗК України 2001.

Думка позивача, що ним дотримані усі вимоги до державної реєстрації, оскільки він на державному акті має написи приватного нотаріуса і реєстрацію в Поземельній книзі від 22 грудня 2011 року за № 142425820006000070031, що відповідає правилу у п. 14 Порядку ведення Поземельної книги, є помилковою, юридично нікчемною та непослідовною, оскільки у січні 20202 року, тобто через 9 років після посвідчення договору у нотаріуса і отримання вказаних вище написів на державному акті, він звернувся до державного реєстратора, де отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 лютого 2020 року.

Запис № 142425820006000070031 від 22 грудня 2011 року в Поземельній книзі змістом Державного земельного кадастру не підтверджується, що викликає сумніви у його достовірності. 07 липня 2011 року ВР України прийняла Закон «Про Державний земельний кадастр», окремі положення якого набрали чинності з 07 серпня 2011 року. Державна управлінська реєстраційна функції стосовно земельних ділянок до набрання чинності вищевказаним Законом реалізовувалась у порядку визначеному ст. 198 ЗК України та статтею 55 Закону України «Про землеустрій» й відповідним підзаконними актами. Трансформація правового регулювання узгоджена нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону, зокрема п. 4, яким передбачено, що у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Реєстрі, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Кадастру в автоматичному порядку, без подання заяв про це їх власникам, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. При цьому встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Реєстру, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників. У такому випадку при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт. Формування Кадастру як індивідуального спеціалізованого реєстру земельних ділянок потребує максимально точних геоінформаційних даних.

Внесення відомостей про земельну ділянку до Кадастру можливе за наявності не лише цивільно-правової угоди, а й інших передбачених законодавством даних щодо розташування земельної ділянки та її площі, які становлять зміст обмінного файлу.

Первісний позивач встановленого порядку не дотримався, через що не зареєстрував у передбачений законом спосіб право власності на земельну ділянку, яке він отримав у заборонений спосіб з порушенням мораторію. Оскільки відсутня державна реєстрація речових прав на спірну земельну ділянку позивачем, то наслідком цього є висновок про те, що ніяких майнових прав він не набув за договором від 28 жовтня 2011 року, а цей договір слід вважати неукладеним, а продавець не відповідає за неможливість державної реєстрації цього договору, що виникла внаслідок прострочення покупцем.

Спірна земельна ділянка була приватною власністю ОСОБА_3 , оскільки він її приватизував і став одноосібним власником на підставі розпорядження № 686 голови Слов`янської райдержадміністрації, після чого отримав на своє ім`я державний акт серії ЯЖ № 616604. Відчуження приватної власності ОСОБА_3 не потребувало згоди його дружини, а тому посилання позивачем на п. 4.3 Договір, де перелічують заяви ОСОБА_2 про згоду на вчинення даного правочину, ніякого юридичного значення не мають. Він мав у приватній власності декілька таких земельних ділянок і відповідач за первісним позовом не вела їх облік.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , після чого відкрилась спадщина. Позивач за зустрічним позовом, як спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину, серед якої виявилась спірна на цей час земельна ділянка із кадастровим номером 1424256200:06:000:0700.

Відповідач за первісним позовом, 12 травня 2017 року у приватного нотаріуса Панченка А.В. легально отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Враховуючи, що власник спірної земельної ділянки помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , то його єдиний спадкоємець за законом став його правонаступником – власником спадщини з цієї дати – з 08 лютого 2013 року незалежно від того, що свідоцтво про право на спадщину отримано ним 12 травня 2017 року.

Отже, ОСОБА_2 на цей час є правомірним і єдиним законним власником земельної ділянки, площею, 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Дата державної реєстрації земельної ділянки – 12 січня 2009 року, що здійснено Слов`янським районним відділом ДРФ ДП «ЦДЗК». Право власності на цю ділянку первісно було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі державного акту.

Тому, просить суд, визнати нікчемним нотаріально, посвідчений 28 жовтня 2011 року договір купівлі-продажу, реєстр № 6563, спірної земельної ділянки площею 2,000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а також визнати цей правочин неукладеним.

Також, 22 жовтня 2020 року від позивача на адресу суду надійшов відзив на зустрічний позов ОСОБА_2 , мотивований наступним.

Нормами чинного законодавства встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, але на земельні ділянки, отримані в порядку ч. 6-9 ст. 188 ЗК України, з цільовим призначенням «для ведення садівництва» та «для ведення особистого селянського господарство» мораторій не розповсюджується. Про те, що спірна ділянка не відноситься до земель пайового фонду зазначено і у листі Держгеокадастру за № 32-294/0/147-20 віл 27 квітня 2020 року. До аналогічного висновку дійшов і Донецький апеляційний суд у своїй постанові від 10 червня 2020 року під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області про забезпечення позову у даній справі, зазначивши, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства є особливим різновидом ділянок сільськогосподарського призначення, переважна більшість яких на даний час підпадають під дію мораторію на їх відчуження, який згідно п. 15 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» Земельного кодексу України повинен діяти до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, проте зазначені обмеження стосуються виключно тих земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які були набуті у приватну власність шляхом виділення в натурі земельної ділянки (паю).

Постановою КМУ № 1021 від 09 вересня 2009 року, яка втратила чинність на підставі постанови КМУ № 1051 від 17 жовтня 2012 року, але була чинна на момент державної реєстрації позивачем права власності на спірну земельну ділянку, а саме п. 14, у разі здійснення нотаріусом у встановлено законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги «Земельна ділянка. Права власності, постійного користування». Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку. Державна реєстрація переходу права власності на землю до 2013 року здійснювалась відповідними органами Держкомзему, про що робились записи в Поземельній книзі. Саме до Держкомзему у Слов`янському районі позивач своєчасно звернувся і зареєстрував перехід прав власності на земельну ділянку, що підтверджено відповідним штампом.

Датою державної реєстрації переходу права власності на спірну земельну ділянку є 22 грудня 2011 року, саме цю дату зазначено на штампі відділу Держкомзему в Слов`янському районі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру реових прав на нерухоме майно.

До такого ж висновку дійшов і Верховний суд у свої поставі від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 вказавши, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Отже, твердження ОСОБА_2 про начебто невиконання позивачем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на землю, у будь-якому разі не спростовує факту набуття позивачем права власності на земельну ділянку.

Факт набуття права власності на земельну ділянку був підтверджений внесенням в діючий на той час реєстр прав власності на нерухоме майно, відомостей про перехід прав власності на земельну ділянку.

Відмова державного реєстратора у реєстрації права власності в Реєстрі речових прав, пов`язана лише з тим, що реєстратором встановлені суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами.

Суперечності ці виникли внаслідок умисних, свідомих дій відповідача, які полягали у намаганні отримати у спадщину після померлого чоловіка земельну ділянку, яку відчужено ним за життя. Відповідачу було відомо про продаж зазначеної земельної ділянки, про що свідчить заява про згоду на продажу, підпис ОСОБА_2 на якій нотаріально посвідчено. ОСОБА_2 , не маючи оригіналу Державного акту, бо він знаходився та знаходиться на теперішній час у власника земельної ділянки – позивача по справі, надає повідомлення в засобах масової інформації про його втрату і це дає їй можливість отримати дублікат та звернутись вдруге до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідачем вчинено і інші дії, які істотно впливають на законності та належність отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом. 06 грудня 2013 року рішенням Слов`янського міськрайонного суду шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, при цьому судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини подружжя припинені в 2012 році, тоді як в своїх заявах про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 зазначає, що її чоловік постійно мешкав до дня своєї смерті та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто разом з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. 11 лютого 2013 року ОСОБА_2 отримала повторно документ про реєстрацію шлюбу між нею та ОСОБА_3 09 квітня 2013 року відповідач звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом, як законна дружина померлого, додавши повторно отриманий документ про реєстрацію шлюбу між нею та ОСОБА_3 , бо оригінал Свідоцтва про шлюб ймовірно знаходився в матеріалах справи про розлучення.

Звертає увагу на те, що земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, лише у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, вважається спільною сумісною власністю подружжя. Саме у цей період укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки і належним чином отримано згоду ОСОБА_2 на продаж.

Крім того, 28 квітня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача за первісним позовом, в якому позивач ОСОБА_1 просив задовольнити заявлені ним позовні вимоги, не скасовуючи засоби забезпечення позову та стягнувши судові витрати, зважаючи на наступне.

Речові права на земельну ділянку є дійсними, їх реєстрація проведена відповідно до чинного на той час законодавства та не суперечить чинному законодавству. Так, відповідно до ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними ха наявності однієї з умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 наведеного Закону, будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну та припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягає державній реєстрації відповідного до цього Закону, можуть вчинятись, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з ч. 3 ст. 3.

Земельні ділянки особистих селянських господарств не підпадали під дію мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. За нормою ст. 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати в оренду, заставу, спадщину. На даний час, відповідно до п. 15 розділу Х «Перехідних положень», не допускається до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на інші земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Нормами чинного законодавства встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, але на земельні ділянки, отримані в порядку ч. 6-9 ст. 118 ЗК України, з цільовим призначенням «для ведення садівництва» та «для ведення особистого селянського господарства» мораторій не розповсюджується.

ОСОБА_3 отримано Державний акт серії ЯЖ № 616604 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. В даному акті зазначено цільове призначення земельної ділянки площею 2,0000 га: для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось з дати видачі Державного акта.

Так, на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позов, обґрунтований наступним.

Спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, які за діючим законодавством України станом на день вчинення договору купівлі-продажу були обмежені своїм обігом у цивільному обороті. Дана земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільно-правових угод, зокрема, купівлі-продажу 28 жовтня 2011 року, оскільки до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається, зокрема: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності) укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, атак само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Тому, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року № 6563 за його правовою суттю є нікчемним та не тягне за собою виникнення, зміну або припинення прав і обов`язків його сторін. Крім того, виникнення права власності за вказаним договором врегульовано його пунктами 3.1, 3.2, 5.4, 6.1, які покупцем – позивачем вчасно не виконані. За пунктами 3.1 та 6.1 цей Договір вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Згідно з пунктом 3.2 Договору право власності на земельну ділянку, що продається за цим договором, виникає у покупця з моменту реєстрації цього права, а за змістом п. 5.4 – покупець зобов`язується відповідно до ст. 18 ЦК України подати документи, необхідні для державної реєстрації права власності. У разі невиконання покупцем цього обов`язку обумовлений строк продавець не відповідає за неможливість державної реєстрації цього договору, що виникла внаслідок прострочення покупцем.

Думка позивача, що ним дотримані усі вимоги до державної реєстрації, оскільки на державному акті наявні написи приватного нотаріуса і реєстрацією в Поземельні книзі від 22 грудня 2011 року № 142425820006000070031, є помилковою, юридично нікчемною і непослідовною, оскільки у січні 2020 року, тобто через 9 років після посвідчення договору у нотаріуса і отримання вказаних вище написів на державному акті, він звернувся до державного реєстратора, де отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 лютого 2020 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюється ЗУ «Про державну реєстрацію. Речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», згідно з нормами якого, офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав про нерухоме майно, а державний реєстр речових прав на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав. Під нерухомим майно розуміється, в тому числі, земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані а земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав. Державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Отже, позивач повинен був після 28 жовтня 2011 року звернутись до державного реєстратора з необхідними документами і зареєструвати перехід права власності на себе відповідно до Правил, що містяться у ст.ст. 15-19 наведеного вище Закону.

Оскільки державна реєстрація речових прав позивача за первісним позовом на спірну земельну ділянку відсутня, то наслідком цього є висновок про те, що жодних майнових прав він не набув за договором від 28 жовтня 2011 року, а сам договір слід вважати неукладеним, як це визначено у його пунктах 3.1, 6.1.

Крім того, майно набуте шляхом приватизації під час перебування у шлюбі, не стає спільною сумісною власністю подружжя, а є приватною власністю особи, що була суб`єктом приватизації.

Спірна земельна ділянка була приватною власністю ОСОБА_3 , оскільки він її приватизував і став її одноосібним власником на підставі розпорядження № 686 голови Слов`янської райдержадміністрації від 17 листопада 2008 року, після чого отримав відповідний Державний акт.

Відчуження приватної власності ОСОБА_3 не потребувало згоди його дружини, а тому посилання позивачем на п. 4.3 Договору, де перелічуються заяви ОСОБА_2 про згоду на вчинення даного правочину, ніякого юридичного значення не має.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та після його смерті відкрилась спадщина. Дружина померлого – відповідач у цій справі, як спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину, серед якої виявилась спірна на цей час земельна ділянка. Крім того, 12 травня 2017 року, відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Відомості щодо змісту свідоцтва про право на спадщину від 12 травня 2017 року, які наводяться позивачем у тексті позову, отримані ним у незаконний спосіб через порушення нотаріальної таємниці приватним нотаріусом, а тому є неналежним доказом, оскільки є припущенням позивача.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 12 травня 2017 року є безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства України, через що у її задоволенні просить відмовити. Позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 також не підлягає задоволенню, оскільки таке свідоцтво їй не видавалось і його фізично не існує.

14 грудня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , обґрунтована наступним.

У відзиві ОСОБА_1 навів нові доводи, які він не наводив у первинній редакції свого позову, а також у заяві про уточнення позовних вимог, та які стосуються шлюбно-сімейних відносин ОСОБА_2 і померлого ОСОБА_3 . Ці обставини не підлягають врахуванню судом з процесуальних і фактичних підстав. ОСОБА_1 у первинній редакції свого позову, у заяві про його уточнення таких обставин не наводив, відповідними доказами їх не підтверджував і не підтверджує, причин їх пізнього пред`явлення суду не вказує, а тому процесуально такі доводи є неприйнятними. Твердження ОСОБА_1 з цього приводу спростовуються матеріалами спадкової справи № 25/2013, що витребувані судом за клопотанням первісного позивача та надані суду приватним нотаріусом. У заяві про прийняття спадщини за законом № 52 від 09 квітня 2013 року спадкоємець ОСОБА_2 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_3 , який постійно мешкав до дня своєї смерті та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Повторно виданим свідоцтвом про шлюб від 11 лютого 2013 року підтверджується, що ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , зареєстрували шлюб між собою 10 листопада 1988 року. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка і дружини – ОСОБА_6 . Це підтвердив відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов`янську. Отже, правові наслідки рішення Слов`янського міськрайонного суду від 06 лютого 2013 року не настали за волевиявленням самої ОСОБА_2 та за фактом смерті ОСОБА_3 , оскільки вказане рішення не набрало законної сили, а тому не виконувалось суті.

Первісний позивач стверджує, що зареєстрував договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки 22 грудня 2011 року у відділі Держкомзему Слов`янського району. Утім, таке твердження не відповідає дійсності. Так, станом на 22 грудня 2011 року діяла постанова Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021, відповідно до якої функції щодо ведення державного реєстру земель, оформлення права власності на земельні ділянки покладено на територіальні органи земельних ресурсів. Якби первісний позивач дійсно вчинив державну реєстрацію переходу права власності до нового власника земельної ділянки, то докази цього автоматично б перейшли до Державного земельного кадастру, проте він таких відомостей не містить. Так, за правилом п. 119 Порядку ведення Державного кадастру від 17 жовтня 2012 року до Поземельної книги без подання заяви вносяться відомості про, зокрема, підпункт 6, зареєстровані земельні ділянки, отримані в результаті інформаційної взаємодії між кадастрами та іншими інформаційними системами.

Позивачем за зустрічним позовом доведено, що за даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08 травня 2020 року, відомості про перереєстрацію спірної земельної ділянки на ОСОБА_1 в ньому не містяться. Не виявили таких відомостей і адвокатські запити до центрального апарату Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Натомість, первісний позивач на порушення свого процесуального обов`язку підтверджувати свої доводи за позовом належними, достовірними, достатніми доказами оригінал акту на спірну земельну ділянку з відміткою про її перереєстрацією на себе не надав, чим позбавив суд можливості встановити дійсні обставини справи та тим самим, не довів свою правову позицію. Єдиним належним доказом достовірності наданих копій документів може бути лише дослідження їх оригіналів. На ініційований судом запит з Держгеокадастру надійшла відповідь від 10 березня 2021 року за № 212/116-21, якою підтверджується правова позиція зустрічного позову.

Матеріалами спадкової справи № 25/2013, яка долучена до провадження, така реєстрація за твердженням первісного позивача геть спростовується, адже приватний нотаріус, керуючись ЗУ «Про нотаріат» направляв до відділу Держкомзему Слов`янського району запит, де поставлено питання щодо відомостей про реєстрацію права власності на земельні ділянки за померлим ОСОБА_3 . На цей запит нотаріуса надійшла відповідь від 11 листопада 2014 року, що за ОСОБА_3 зареєстрована спірна земельна ділянка. Надалі, з дотриманням встановленого законом порядку, той же відділ Держкомзему видав дублікат акту про право власності на спірну земельну ділянку. Відтак, станом на 11 листопада 2014 року, державної реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 не існувало. Земельна ділянка, як була, так і залишилась зареєстрованою за померлим нині ОСОБА_3 до 12 травня 2017 року. Відомості, що демонструє позивач за первісним позовом, на копії державного акту про реєстрацію земельної ділянки за ним 22 грудня 2011 року вироблені ним у незаконний спосіб та не можуть бути взяті до уваги судом. Крім того, виникнення права власності за вказаним договором врегульовано його пунктами 3.1, 3.2, 5.4, 61., які покупцем – позивачем у справі – вчасно не виконані. ЗА пунктами 3.1, 6.1 цей Договір вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно з п. 3.2 Договору, право власності на земельну ділянку, що продається за цим договором, виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього права, а за змістом п. 5.4 – покупець зобов`язується відповідно до ст. 182 ЦК України подати документи, необхідні для державної реєстрації права власності. У разі невиконання покупцем цього обов`язку в обумовлений строк продавець не відповідає зав неможливість державної реєстрації цього Договору, що виникла внаслідок прострочення покупцем. Думка позивача, що ним дотримані усі вимоги до державної реєстрації, так як він на державному акті має написи приватного нотаріуса і реєстрацією в Поземельній книзі від 22 листопада 2011 року, що відповідає п. 14 Порядку ведення Поземельної книги, є помилковою, юридично нікчемною і непослідовною, оскільки у січні 2020 року, тобто через 9 років після посвідчення договору у нотаріуса і отримання вказаних вище написів на державному акті, він знову звернувся до державного реєстратора, де отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 лютого 2020 року.

Необхідно також врахувати п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, де визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника – на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

Посилаючись на постанову ВС України від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17, ОСОБА_1 помилково стверджує, що приватизована спірна земельна ділянка за правовим режимом є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки договір її купівлі-продажу з первісним позивачем укладено 28 жовтня 2011 року. Однак, у даному випадку має значення не дата купівлі-продажу, а саме дата її приватизації. Як відомо, спірною є земельна ділянка площею 2,000 га, дата державної реєстрації якої є 12 січня 2009 року. Право власності на цю земельну ділянку первісно було зареєстровано за ОСОБА_3 . Наведеною постановою КЦС ВС від 12 серпня 2020 року резюмовано, що тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка. Набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя, а до 08 лютого 2011 року та після така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Отже, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 і третя особа – приватний нотаріус Панченко А.В. помилково вважали і вважають, що спірна земельна ділянка була спільно сумісною власністю подружжя і потребував через це письмової згоди ОСОБА_2 на її відчуження 28 жовтня 2011 року.

За об`єктивними фактичними даними первісний позивач не зареєстрував своє право власності у передбачений законом спосіб, то право власності на спірну земельну ділянку у нього не виникло, а тому воно не підлягає захисту, оскільки неможливо захистити те, чого не має у власності.

Крім того, 24 квітня 2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи – приватного нотаріуса Панченка А.В., в яких останній зазначив наступне. 28 жовтня 2011 року до нього звернулись громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за вчиненням нотаріальної дії – посвідченням договору купівлі-продажу земельної ділянки земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0700, власником якої був ОСОБА_3 . На підставі поданих документів ним посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки. Цей договір укладено за наявності попередньої згоди дружини власника земельної ділянки – ОСОБА_2 , про що нею подано відповідну заяву нотаріусу. Після цього, 09 квітня 2013 року до нього ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка – ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначену заяву ним прийнято та на її підставі заведено спадкову справу № 25/2013. 06 листопада 2014 року ОСОБА_2 знов звернулась до нього з проханням допомогти в оформленні спадщини після смерті чоловіка, оскільки вона не знала які саме земельні ділянки належали її чоловіку і не мала відповідних документі. Тому, 06 листопада 2014 року ним був надісланий запит до Відділу Держземагентства у Слов`янському районі з проханням надати відомості про реєстрацію права власності на земельні ділянки, що розташовані на території Слов`янського району за ОСОБА_3 у зв`язку з оформленням спадщини після його смерті. 11 листопада 2014 року отримано відповідь за № 01-18/871 від Відділу Держземагентства у Слов`янському районі, в якому зазначено, що за ОСОБА_3 зареєстрована земельна ділянка на території Райгородоцької селищної ради з кадастровим номером 1424256200:06:000:0700, площе. 2,0 га, на підставі Державного акту ЯЖ № 616604. 29 листопада 2014 року ним винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, площею 2,0 га, оскільки вона не надала Державний акт на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604. 12 травня 2017 року ОСОБА_2 повторно звернулась до нього з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700 площею 2,0 га та надала відповідним чином завірену копію Державного акту на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 та газету з повідомленням про втрачений Державний акт, витяг Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1402477372017 від 04 квітня 2017 року, в якому зазначено, що власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_3 . На підставі поданих ОСОБА_2 документів, що повністю відповідали вимогам законодавства України, видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 травня 2017 року, а також зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності № 20356564.

Що стосується укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, то після отримання договору купівлі-продажу земельної ділянки та примірника Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700 до позивача, останній зареєстрував ці документи у відділі Держкомзему в Слов`янському районі, про що свідчить відповідний штамп на Державному акті про реєстрацію в Поземельній книзі 22 грудня 2011 року за реєстровим номером 1424256200060000700801. Крім того, ОСОБА_2 власноруч підписувала заяву про згоду на продаж її чоловіком ОСОБА_3 спірної земельної ділянки. Крім того, на етапі реєстрації договору відчуження земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року допущено помилку або стався збій, оскільки відповідний штамп про реєстрацію проставлено на документі, а відомості до Державного земельного кадастру не внесені, й залишились такими, як і до продажу земельної ділянки, тобто власником земельної ділянки в реєстрі значився померлий ОСОБА_3 .

Нотаріус при кожній нотаріальній дії приймає рішення, виходячи з поданих документів та відомостей, які може отримати від відповідних Державний та Єдиних реєстрів. В даному випадку, ОСОБА_2 надала всі, передбачені законом документи, які були підтверджені витягом з Державного земельного кадастру. Тому підстави для повторної відмови у видачі їй свідоцтва про право на спадщину, були відсутні, як і не було помилки нотаріуса.

Також, 19 травня 2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи – приватного нотаріуса Панченка А.В., з яких вбачаться наступне.

У відзиві відповідача за первісним позовом на позовну заяву йдеться про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення і тому підпадає під дію мораторію, що є помилковим твердженням, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки під дію мораторію підпадали не всі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а лише ті з них, які набувались як паї. Земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:06:000:0700 була отримано безоплатно ОСОБА_3 та не була пайовою землею. Тобто, на цю земельну ділянку дія мораторію на продаж не розповсюджувалась.

Земельна ділянка, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700 має цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства. Пункт 15 розділу Х Перехідних положень містить вичерпний перелік земельних ділянок з їх цільовим призначення, на які розповсюджується дія мораторію, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для ведення особистого селянського господарства виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); земельних часток (паїв) без зазначення цільового призначення. Отже, земельна ділянка, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700 має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, не є паєм, а тому не підпадає під дію мораторію.

Позивачем ОСОБА_1 виконані всі умови договору відповідно до законодавства України, що діяло на час укладення договору купівлі-продажу. Земельним кодексом встановлено обов`язкову нотаріально посвідчену форму договору купівлі-продажу земельної ділянки, що також виконано позивачем. Вимога державної реєстрації права власності встановлена ст. 182 ЦК України. На той час в Україні функціонував лише один електронний реєстр прав власності на нерухоме майно, який почав працювати у 2003 році і вівся бюро технічної інвентаризації. В цьому реєстрі реєструвалось право власності лише на об`єкти нерухомого майна. Державна реєстрація переходу права власності на землю до 2013 року здійснювалась відповідними органами Держкомзему, про що робились записи в поземельній книзі. Позивач, після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, звернувся до відділу Держкомзему у Слов`янському районі і зареєстрував перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним штампом про реєстрацію в поземельній книзі, проставленому на Державному акті.

Крім того, в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 50930512 від 03 лютого 2020 року визначено, що реєстратором встановлені суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими права. Це не означає, що позивачем не виконані будь-які умови, а отже твердження відповідача за первісним позовом, що відмова в реєстрації права власності підтверджує невиконання ОСОБА_1 вимог законодавства є помилковою, юридично нікчемною та непослідовною.

Також, Законом України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка. Набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Ця норма діяла до 13 квітня 2013 року, а отже з 08 лютого 2011 року по 13 квітня 2013 року при укладенні угод з майном, яке було придбано внаслідок приватизації, нотаріусами України обов`язково вимагалась згода подружжя. Тобто, висновки ОСОБА_2 в цій частині не відповідають нормам законодавства України, що діяли на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Заява про згоду на продаж земельної ділянки чоловіком є чинною, ОСОБА_2 знала про продаж землі, і свідомо ввела в оману нотаріуса при отриманні спадщини.

З огляду на викладене зазначає, що ОСОБА_1 є належним набувачем земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700 та ним вчинено всі дії, що вимагались законодавством України щодо реєстрації переходу права власності на куплену ним земельну ділянку.

Окрім цього, 07 серпня 2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи – приватного нотаріуса Панченка А.В. стосовно зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , в яких спираючись на аналогічні підстави, викладені у попередніх письмових поясненнях, просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

В судове засідання позивач за первісним позовом не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте направив на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій заявлені ним вимог підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, проте надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій проти задоволення вимог позовної заяви ОСОБА_1 заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов, а також просила задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , просив відмовити у їх задоволенні та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , посилаючись на доводи викладені у зустрічній позовній заяві, відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 та відповіді позивача на відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 .

Третя особа – приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В. у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте направив на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій підтримав свою позицію, викладену ним у письмових поясненнях.

Ухвалою суду від 24 березня 2020 року накладено арешт на майно, а саме на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Ухвалою суду від 11 серпня 2020 року витребувано від приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Панченка А.В. копії документів, що містяться в спадковій справі померлого чоловіка відповідача ОСОБА_2 та стосуються отримання нею свідоцтва про право власності на спадщину після смерті її чоловіка на продажу ним земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, у судовому засіданні встановлено, що 28 жовтня 2011 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватний нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком А.В.

Зазначене також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру правочинів № 10570972 від 28 жовтня 2011 року.

За положенням наведеного Договору, ОСОБА_6 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району (п. 1.1 Договору) Цільовим призначенням наведеної земельної ділянки є для ведення особистого селянського господарства (п. 1.2 Договору). Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого Слов`янською районною державною адміністрацією 12 січня 2009 року, а сам акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010916700004.

Як вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого ОСОБА_3 Слов`янською районною державною адміністрацією 12 січня 2009 року на підставі розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації № 686 від 17 листопада 2008 року, після укладення вищевказаного Договору купівлі-продажу земельної ділянки, приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком А.В. здійснено запис на Державному акті про те, що ним 28 жовтня 2011 року за реєстровим № 6563 посвідчено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до позивача за первісним позовом у даній справі - ОСОБА_1 .

Пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 28 жовтня 2011 року) визначено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення посвідчення).

Отже, законодавцем визначено вичерпний перелік земельних ділянок, які наділені певними ознаками, зокрема, приналежністю до права власності визначеного кола осіб, процедурою набуття права власності на такі ділянки та цільовим призначенням.

Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв)» (в редакції, чинній на момент отримання спадкодавцем ОСОБА_3 у власність спірної земельної ділянки), право на земельну частку (пай) мають:

колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв)», Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

свідоцтво про право на спадщину;

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

З положень статті 3 наведеного Закону у відповідній редакції вбачається, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Проте, з Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації № 686 від 17 листопада 2008 року вбачається, що за результатами розгляду заяви громадян про передачу земельних ділянок безоплатно у власність, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області, вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області. Також, вирішено передати громадянам, згідно з додатком, безоплатно у власність земельної ділянки, загальною площею 8,5542 га, в тому числі сіножаті 8,5542, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району.

Статтею 83 ЗК України встановлюються підстави, за яких громадяни отримують у власність земельні ділянки, зокрема, це:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частинами першою-другою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до п.п. «а», «б» ч. 1 та ч. 2 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Отже, з вищевказаних норм законодавства, письмових доказів наданих сторонами та встановлених обставин, можливо зробити висновок щодо наступного. Земельна ділянка ОСОБА_3 отримана безоплатно, тобто в порядку приватизації, а не в порядку виділення в натурі (на місцевості), про що свідчить відповідне розпорядження органу місцевого самоврядування, що не підпадає під дію мораторію, про який йдеться у п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки зазначеними положеннями чітко визначено про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).

Тож, спірна земельна ділянка могла бути предметом вищевказаного договору, а тому в даній частині заперечення відповідача за первісним позовом до уваги не приймаються та не враховуються судом.

Крім того, з копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого ОСОБА_3 Слов`янською районною державною адміністрацією 12 січня 2009 року на підставі розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації № 686 від 17 листопада 2008 року вбачається, що вже після укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року – 22 грудня 2011 року за реєстровим № 1424256200060000700301 в Поземельній книзі відділом Держкомзему у Слов`янському районі зареєстровано перехід права власності на наведену земельну ділянку.

Так, частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України (в редакції від 16 жовтня 2011 року) було закріплено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції від 05 жовтня 2011 року) встановлювалось, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень статті 202 Земельного кодексу України (в редакції від 05 жовтня 2011 року), державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 126 ЗК України (в редакції від 05 жовтня 2011 року), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідно до абзаців 1, 2 та 4 ч. 6 ст. 126 ЗК України у вказаній вище редакції, при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті,

державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому

випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку

нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із

зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку

на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень

документи, не передбачені цією статтею.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» № 1021 від 09 вересня 2009 року (в редакції станом на 05 серпня 2011 року) встановлено, що державна реєстрація права власності на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину, земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію в Поземельній книзі, державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюються до 1 січня 2012 року.

Згідно з п. 6 «Порядку ведення Поземельної книги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1021 від 09 вересня 2009 року (в редакції станом на 05 серпня 2011 року), поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку:

у паперовому вигляді - територіальними органами Держземагентства;

в електронному вигляді - операторами - структурними підрозділами державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", яке є адміністратором автоматизованої системи державного земельного кадастру, які мають доступ та вносять відомості до автоматизованої системи державного земельного кадастру (далі - автоматизована система), формують з її використанням аркуші Поземельної книги та аркуші витягів з неї, перевіряють результати робіт із землеустрою в електронному вигляді, дані про які містяться в файлі обміну даними про результати робіт із землеустрою в електронному вигляді (далі – обмінний файл).

Поземельна книга у паперовому вигляді зберігається у територіальному органі Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно до п. 7 Порядку, Поземельна книга в електронному вигляді ведеться у складі

автоматизованої системи та формується на підставі даних обмінного файла та електронних (цифрових) зображень документів, отриманих від територіальних органів Держземагентства.

До Поземельної книги в електронному вигляді додається електронне (цифрове) зображення документів, які стали підставою для внесення відомостей до (надання відомостей з) неї, державного

акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою (далі - державний акт).

Поземельна книга в паперовому вигляді складається з аркушів, які формуються з використанням автоматизованої системи. До Поземельної книги в паперовому вигляді додаються всі документи, які стали підставою для внесення відомостей до (надання відомостей з) неї.

Пунктом 14 вказаного Порядку визначено, що у разі здійснення нотаріусом у встановленому законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги "Земельна ділянка. Права власності, постійного користування". Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку.

Як зазначалось вище, на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 містяться відмітки нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку, на яку видано цей правовстановлюючий документ, а також відмітка органу Держземагентства про державну реєстрацію такого переходу у Поземельній книзі, що визначає проведення позивачем усіх необхідних дій, визначених діючим на той час законодавством, направлених на проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700. Зважаючи на додержання ОСОБА_1 усіх встановленим законом вимог при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, суд визнає, що позивач правомірно та одноосібно набув права власності на дану земельну ділянку.

Проте, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 (копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 11 лютого 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов`янську реєстраційної служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області), який виступав стороною у правочині з купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700.

09 квітня 2013 року відповідач за первісним позовом звернулась до приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Панченка А.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Однак, за результатами вивчення документів наданих ОСОБА_2 , приватний нотаріус дійшов до висновку про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виходячи з наступного. Нотаріусу надано довідку № 01-18/871, видану відділом Держземагентства у Слов`янському районі 11 листопада 2014 року, в якій зазначено, що земельна ділянка, розташована на території Райгородоцької селищної ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, площею 2,000 га, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності серії ЯЖ № 616604, оригінал якого не було надано спадкоємицею. Відповідно до вимог ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно з вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку проводиться на підставі документів, оформлених відповідно до ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З метою подальшої реалізації свого права на спадщину відповідач за первісним позовом звернулась до Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську ГУ Держгеокадастру, де отримала завірену копію Державного акту серії ЯЖ № 616604, а також розмістила оголошення у місцевому печатному виданні щодо втрати оригіналу даного Державного акту на земельну ділянку. На підставі наведених документів, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1402477372017 від 04 квітня 2017 року та Кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0700, приватним нотаріусом Панченком А.В. 12 травня 2017 року видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким ОСОБА_2 отримала у спадщину спірну земельну ділянку.

Проте, вказане Свідоцтво про право на спадщину за законом є таким, що фактично позбавило законного ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, що є суттєвим порушенням прав та інтересів володільця, які гарантуються йому діючим законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2008 № 1019 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449» в черговий раз було змінено форму державного акта на право власності на земельну ділянку.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 № 449, зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 № 926 та від 12 листопада 2008 № 1019, встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Таким чином, право власності на земельні ділянки, що виникло до 02.05.2009, може посвідчуватися державними актами 3-х видів:

1) державний акт на право приватної власності на землю,

2) державний акт на право власності на землю,

3) державний акт на право власності на земельну ділянку.

У зв`язку з прийняттям Закону України від 05 березня 2009 № 1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» відбувалося спрощення процедури переходу права власності на земельну ділянку із земель приватної форми власності. Вказаним Законом України було внесено зміни у статтю 126 ЗК в частині визначення документів, якими може посвідчуватись право власності на землю.

Такими документами визнано: державний акт про право власності на земельну ділянку; цивільно-правову угоду щодо відчуження земельної ділянки, укладену в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину.

Відтак, з 02 травня 2009 отримання державного акта на право власності на земельну ділянку стало необхідним лише у разі набуття права власності із земель державної чи комунальної форми власності, а також при зміні меж та/чи цільового призначення землі.

В той же час державний акт, що посвідчував виникнення права власності на таку земельну ділянку, залишався документом, який мав супроводжувати земельну ділянку протягом всього часу її існування.

Якщо говорити про державні акти, що видавалися у період з 02.05.2009 до 01.01.2013, то їх форма була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 № 449, зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 № 926 та від 12 листопада 2008 № 1019.

Стаття 126 ЗК (у редакції Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI) встановила, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З 01.01.2013 право власності на земельну ділянку, при її формуванні, посвідчується на загальних засадах посвідчення права власності на об`єкти нерухомого майна, тобто свідоцтвом про право власності, що видає державний реєстратор прав з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом "а" частини другої статті 126 ЗК, у редакції, що діяла у період з 02.05.2009 по 01.01.2013, документом, який підтверджує набуття права власності на земельну ділянку, що на момент відчуження перебувала в приватній власності, може виступати будь-який договір, за яким набувається у власність земельна ділянка (купівля-продаж, дарування, міна тощо).

Відповідний договір разом з державним актом на право власності на земельну ділянку, яка була відчужена, є належним правовстановлювальним документом, на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 № 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку" встановлено, що державні акти, долучені до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, можуть бути замінені у разі добровільного звернення громадян та юридичних осіб, до яких переходить право власності на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень:

- відмітку про відчуження земельної ділянки на державному акті на право власності на землю (земельну ділянку), що відчужується, здійснює нотаріус та орган, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок;

- право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки.

Частиною шостою статті 126 ЗК визначено, що на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

У разі набуття права власності на земельну ділянку кількома набувачами або у разі відсутності на відповідному державному акті місця для проставлення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку набувачеві або відчужувачеві земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня подання ним до органу, який здійснює видачу зазначеного акта, документів, передбачених законодавством, видається державний акт на право власності на земельну ділянку. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом.

Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 № 439.

Відповідно до пунктів 2, 3 вказаного Порядку, нотаріус у разі посвідчення цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки, видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а також вилучення державного акта у передбачених законом випадках із своїх справ за наявності витягу з Поземельної книги проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку. Територіальний орган Держземагентства за місцем знаходження земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня подання до нього документа про перехід права власності на земельну ділянку проставляє на державному акті відмітку про реєстрацію права власності на неї.

Форма та зміст таких відміток про перехід права власності, посвідчення цивільно-правової угоди та про проведення державної реєстрації переходу права власності, встановлюється тими ж пунктами наведеного Порядку. Відмітки зроблені у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 відповідають встановленій Порядком формі та змісту.

Також слід зауважити, визнання державою прав на нерухомість, що виникли до початку функціонування системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», закладений у частині четвертій статті 3 вказаного Закону, обумовлює, що звернення власників земельних ділянок за проведенням державної реєстрації права власності на них в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі державних актів, якими посвідчуються права власності на земельні ділянки, відбуватиметься у разі, якщо оформлення права власності на землю та його реєстрація були проведені згідно з чинним у відповідний час законодавством, втім, особа бажає укласти правочин щодо відповідної земельної ділянки. Згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 3 Закону державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Крім того, власник землі може звернутися за державною реєстрацією права, що виникло до 01 січня 2013, з метою отримання всіх привілеїв, що дає їх державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Власне позивач з метою проведення державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 січня 2020 року звертався до державного реєстратора, проте отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 50930512, оскільки зазначена в заяві про державну реєстрацію прав земельна ділянка вже була зареєстрована в ДРРП на нерухоме майно за іншим власником.

Частково задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходиі із того, що ОСОБА_2 достовірно знала, що спірна ділянка передана її чоловіком у власність іншій особі за цивільно-правовою угодою, що підтверджено у п. 4.3 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року. При цьому суд вважає, що визначення перебування спірної земельної ділянки у одноосібному володінні колишнього власника ОСОБА_3 або у їх спільній з відповідачем власності не є вирішальним, оскільки приватним нотаріусом при оформленні та посвідченні правочину повністю дотримано встановленому діючим на той момент законодавством процедури. Таким чином, дії відповідача за первісною позовною заявою, направлені на отримання у спадщину спірної земельної ділянки, сприймаються та визнаються судом такими, що грубо порушують як права та інтереси власника, так і мають суттєвий негативний вплив на засади інституту власності в цілому. В даному випадку суд критично сприймає дії відповідача, оскільки остання достовірно знаючи про продаж спірної земельної ділянки, після смерті ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини вказавши на вказану земельну ділянку як на частину спадщини, яка залишилась після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги про можливу заінтересованість у справі судді Сидоренко О.І. є припущеннями, які не ґрунтуються на Законі, більш того рішення по справі є законним та справедливим по суті, що само по собі свідчить про відсутність будь яких об`єктивних даних про заінтересованість головуючого у першій інстанції судді.

Посилання апелянта на незаконність, з його точки зору, ухвали про відкриття провадження по справі не мають значення, оскільки не впливають на законність рішення по справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджувались оригінали де яких документів, та ставлення під сумнів пояснення нотаріуса не впливають на правильність рішення суду, оскільки відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При дослідженні доказів, судом першої інстанції надана належна оцінки, яка визнається й колегією суддів апеляційного суду.

А як ці докази оцінені стороною (та/або представником цієї сторони) жодного значення не має для винесення законного рішення.

Щодо доводу апеляційної скарги про те, що судом застосовані способи захисту, які суперечать закону, зокрема ст.ст.16, 1301 ЦК України, апеляційний суд зазначає наступне.

По-перше, у апеляційній скарзі не йдеться про які саме суперечності йде річ (не має конкретики).

По-друге, власник земельної ділянки, право власності якого порушується діями відповідачки звернувся до суду з позовом про визнання правочину недійсним та припинення дій, які порушують прав (що прямо передбачено статтею 16 ЦК України). Для захисту порушеного права позивачем ставилося питання про визнання свідоцтва на спадщину недійсним, відповідно до ст.1301 ЦК України, оскільки відповідачка, точно знаючи, що земельна ділянка була продана за життя її чоловіком не становили спадкову масу після його смерті, тобто вона не мала право на спадкування цієї земельної ділянки.

Доводи матеріального права про те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права не відповідають дійсності. Так апелянт вказує, що договір купівля-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року не можливо вважати укладеним, але на Україні діє принцип правомірності правочину.

Так, відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Законом не встановлена недійсність договору купівля-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, а суд з цього приводу ніхто не звертався.

Крім того, суд першої інстанції правильно посилався на норми Цивільного кодексу України, які регламентують захист права власності.

Довід апеляційної скарги про те, що дана земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільно-правових угод, оскільки діяв мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не відповідає дійсності.

На земельні ділянки, отримані в наслідок приватизації або за цивільно-правовими угодами дія мораторію не розповсюджувалась.

Мораторій діяв строго на земельні ділянки, отримання в результаті розпорювання земель сільськогосподарських підприємств та які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Спірна земельна ділянка не була отримана в ході приватизації земель сільськогосподарських підприємств та ніколи не використовувалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, отже ніякого мораторію на її продаж не було та не має.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню за доводами, викладеними в апеляційної скарзі, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісної позовної заяви, та відмови у задоволенні зустрічного позову у відповідності з нормами  матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну ОСОБА_2   залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено та долучено до матеріалів справи 23 вересня 2021 року.

Судді: