Справа № 654/2014/21

Провадження №2/654/917/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого -     судді Данилевського М.А.

за участю секретаря                     Ярошинської О.М.,                       

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу №654/2014/21 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та визнання угод недійсними, -

                                                     УСТАНОВИВ:

21.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та про визнання угод недійсними.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за договором позики від 08.06.2017, оформленим розпискою від 08.06.2017 ОСОБА_2 взяла в нього в борг 6 000,00 (шість тисяч) доларів США зі строком повернення позики до 08 червня 2021 року, пояснюючи, що вказані кошти їй потрібні на оформлення права користування земельною ділянкою під належним їй нерухомим майном – набережною приморського пляжу, розташованою за адресою АДРЕСА_1 та для подальшого здійснення на цій території підприємницької діяльності.

Після спливу строку повернення позики ОСОБА_1 попросив ОСОБА_2 повернути йому отримані в борг кошти,  на що отримав відмову з посиланням на відсутність коштів.

Через деякий час з`ясувалося, що через місяць після отримання в нього коштів (начебто під розвинення підприємницької діяльності на частині набережної приморського пляжу), ОСОБА_4 припинила свою підприємницьку діяльність, а через п`ять місяців за договорами купівлі-продажу від 06.11.2017- здійснила відчуження належного ій нерухомого майна – набережної приморського пляжу – на користь ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 162 000,00 грн. боргу.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна - набережної приморського пляжу довжиною 200,7 погонних метрів, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено 06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негрою Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №1762.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна - набережної приморського пляжу довжиною 200,7 погонних метрів, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено 06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негрою Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №1763.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі пояснивши, що вона дійсно взяла в борг у ОСОБА_1 6000,00 дол. США, для оформлення права користування земельною ділянкою під належним їй нерухомим майном – набережною приморського пляжу, розташованою за адресою АДРЕСА_1 та для подальшого здійснення на цій території підприємницької діяльності. Вказані кошти вона витратила на інші потреби та боялась, що її нерухоме майно у неї заберуть під час звернення стягнення на майно, через борги. Вона запропонувала ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу вказаного майна. Ніяких коштів під час укладання договорів купівлі-продажу від ОСОБА_3 не отримувала.

Відповідач ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі. Пояснила, що ОСОБА_2 запропонувала їй укласти договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна - набережної приморського пляжу довжиною 200,7 погонних метрів. ОСОБА_3 погодилася допомогти своїй знайомій і вони уклали дані договори, ніяких коштів ОСОБА_2 вона не надала.

Дослідивши та оголосивши матеріали справи, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до ст.1046 ЦК України  за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1049  ЦК України  позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.  

Відповідно до частини 2 ст.1050 ЦК України  якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2  ст. 524 ЦК України  сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України  якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно розписки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти в розмірі 6 000,00 тисяч доларів США, зі строком повернення до 08.06.2021 року на виготовлення землевпорядної документації для оформлення права оренди земельною ділянкою під належним їй нерухомим майном - набережною приморського пляжу, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а також для подальшої організації на цій території власної підприємницької діяльності. У разі неможливості повернення коштів зобов`язалась переоформити на ОСОБА_1 вищезазначене нерухоме майно.

На  момент звернення  з позовом сума  боргу складає 162 000, 00 гривень, виходячи з курсу долара США  до гривні (а.с. 10). 

Відповідно до ст.  509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.    526 ЦК України  зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530  ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 ст. 625 ЦК України  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 162 000,00грн. боргу.

Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 здійснила відчуження належного їй нерухомого майна - набережної приморського пляжу - на користь ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.11.2017 (а.с. 11).

Відповідно до  ст. 16 ЦК України  одним із способів захисту є визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини  першої  статті 203, частини першої  статті 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі N 405/1820/17 (провадження N 61-2761св19) зазначено, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника".

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та про зловживання своїми правами.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі N 922/1903/18 вказано, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора.

Вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правочини були вчинені виключно з наміром унеможливити розрахунок з ОСОБА_1 за  договором позики.  Оскільки відповідачі повністю визнали позовні вимоги, тому слід задовольнити позовні вимоги повністю та визнати договори купівлі-продажу недійсними.

Керуючись ст. ст.  12, 81, 89, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд -

                                                               УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та визнання угод недійсними - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) 162 000,00 гривень  (сто шістдесят дві тисячі гривень) боргу.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна - набережної приморського пляжу довжиною 200,7 погонних метрів, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено 06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негрою Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №1762.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нерухомого майна - набережної приморського пляжу довжиною 200,7 погонних метрів, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено 06 листопада 2017 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негрою Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №1763.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір на користь держави в розмірі 1620,00 грн. за майнову вимогу та 908,00 грн. за немайнові вимоги.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) судовий збір на користь держави в розмірі 908,00 грн. за немайнові вимоги.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд Херсонської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено  22  вересня 2021 року.

Суддя                                                                 М. А. Данилевський