Провадження № 2/679/124/2021

Справа № 679/1574/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретарі судового засідання Василюк Л.С., Мельниченко Т.М., Панчук В.О.,

номер справи 679/1574/20,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нетішин за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нетішинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання права користування житлом, та за позовом ОСОБА_2 до Нетішинської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, про визнання права користування житлом

за участю представників учасників справи:

представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Волкова С.В.,

представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - адвоката Процика В.В.,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Нетішинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання права користування житлом.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 06 листопада 1984 року для мами її колишнього чоловіка ОСОБА_4 , сім`я якої складалась із двох осіб, а саме на неї як на наймача та її сина ОСОБА_5 , видано ордер на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (на даний час адреса: АДРЕСА_2 ).

З 02 лютого 2003 року по 08 травня 2015 року вона та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі в якому в них народилось двоє спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Пізніше ОСОБА_4 померла на території Російської Федерації.

Позивач у позові зазначає, що в травні 2020 року стан здоров`я ОСОБА_5 став дуже поганим, через що останній потребував постійного стороннього догляду. Оскільки його мама ОСОБА_5 померла і його не було кому доглядати, то її та ОСОБА_5 спільні доньки прийняли рішення, що будуть здійснювати догляд за батьком на період його хвороби.

Таким чином 12 травня 2020 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 фактично переїхали проживати до свого батька в квартиру АДРЕСА_3 . Оскільки був карантин та навчання проводилось дистанційно, то ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , постійно проживали разом із батьком у вказаній квартирі, за виключенням тих днів коли ОСОБА_8 їздила у м. Шепетівку з питань пов`язаних із складанням сесії у Шепетівському медичному коледжі.

В подальшому ОСОБА_5 , якому вже важко було відвідувати державні органи через погане самопочуття, 12 червня 2020 року склав нотаріально посвідчену заяву про надання згоди на реєстрацію місця проживання його дочок ОСОБА_8 та ОСОБА_10 з ним в одній квартирі. Проте вказану заяву вона не встигла пред`явити до виконавчого комітету Нетішинської міської ради через смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 . Обряд поховання якого провела вона разом із доньками.

Також ОСОБА_1 у позові зазначає, що в квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані на день смерті ОСОБА_5 , останній та ОСОБА_4 . Зважаючи на волю наймача, яким фактично став ОСОБА_5 після смерті його матері ОСОБА_4 , вона в інтересах своїх неповнолітніх доньок звернулась до виконавчого комітету Нетішинської міської ради з проханням провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартирі АДРЕСА_3 . У відповідь на вказане її звернення виконавчий комітет Нетішинської міської ради надіслав лист від 22 липня 2020 року №С/619-05-463/2020 у якому підтвердив факт проживання її доньок у спірній квартирі та в той же час з метою реєстрації їх місця проживання у спірній квартирі, фактично рекомендували звернутись до суду із позовом про визнання права користування житловим приміщенням. Тому зважаючи на вказане, вона в інтересах своїх неповнолітніх дітей вимушена звертатись до суду з даним позовом.

На підставі наведеного, посилаючись на приписи ст. ст. 61, 64, 65, 106, 107 ЖК Української РСР, ст. 1218 ЦК України, позивач просить суд визнати за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 27 листопада 2020 року подала заяву про виклик свідків.

24 лютого 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волков С.В. подав до суду клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 та приєднання доказів до матеріалів справи.

11 березня 2021 року представник відповідача надіслав до суду клопотання про розгляд справи без представника відповідача.

21 квітня 2021 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчого комітету Нетішинської міської ради надіслав до суду клопотання про розгляд справи без представника третьої особи.

06 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волков С.В. подав до суду клопотання про витребування доказів та визнання обов`язкової явку в судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

27 травня 2021 року в підготовчому засіданні третьою особою ОСОБА_2 було самостійно подано позов до Нетішинської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, про визнання права користування житлом. В обґрунтування такого ОСОБА_2 зазначив, що 06 листопада 1984 року у міському виконавчому комітеті Нетішинської міської ради його мати ОСОБА_4 отримала ордер №2223 на вселення у двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на склад сім`ї з двох осіб - ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5 . Від дня його народження з 23 липня 1987 року він проживав та був зареєстрований за адресою своєї матері, а саме: АДРЕСА_2 зі своїм старшим братом по матері ОСОБА_5 . У 1995 році його мама ОСОБА_4 поїхала на заробітки в Російську Федерацію та декілька перших років приїжджала до м. Нетішин у відпустку, а після 1997 року вона з РФ в Україну не приїжджала, вони мали з нею контакт лише по телефону. У 1997 році його батько ОСОБА_11 , забрав його до себе, так як мати, фактично усунулась від його утримання та виховання, а старший брат ОСОБА_5 мав схильність до вживання наркотичних речовин. З батьком вони почали проживати у найманому житлі за адресою: АДРЕСА_5 , власником якої є ОСОБА_12

ОСОБА_2 у позові зазначає, що 28 травня 2019 року його батько ОСОБА_11 придбав у власність трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , а з 15 жовтня 2019 року він надав йому право користування цим житлом. У цьому ж житлі зареєстрована і його малолітня донька ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також ОСОБА_2 у позові зазначає, що 02 лютого 2003 року по 08 травня 2015 року його брат ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 і у них народились двоє дітей. Вони проживали в квартирі його брата, але без реєстрації місця проживання. З вересня 2013 року ОСОБА_1 припинила фактичні шлюбні стосунки з ОСОБА_5 і з дітьми стала проживати окремо. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у 2015 році, ні бувша дружина, ні його діти з ним не спілкувались. Після цього, його брат почав вести асоціальний спосіб життя: пиячив, вживав наркотики, працював епізодично. Він йому допомагав тільки тим, що купував йому продукти харчування. Їх мати ОСОБА_4 з ним не спілкувалась, матеріально не допомагала, так як хворіла.

Вказує ОСОБА_2 у позові, що 04 січня 2020 року його брат ОСОБА_5 захворів та був госпіталізований до лікарні м. Нетішин з інсультом, де проходив стаціонарно лікування до 19 січня 2020 року. Після цього, до 20 лютого 2020 року він перебував вдома, а з 20 лютого 2020 року до 13 березня 2020 року знову перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні м. Нетішин. Від початку лікування з січня 2020 року та до 26 травня 2020 року він постійно доглядав за своїм братом, купував йому ліки, возив на медичне обстеження в березні 2020 року до м. Хмельницький з метою встановлення йому групи інвалідності. З 26 травня 2020 року брата доглядала його донька ОСОБА_7 , яка до смерті брата 14 червня 2020 року регулярно їздила до нього, але в квартирі не проживала.

В зв`язку з тим, що він під час хвороби брата ОСОБА_5 , доглядаючи його, постійно проживав з ним за адресою його реєстрації по АДРЕСА_2 , він надав йому згоду на проживання та реєстрацію за вказаною адресою. Така заява була складена 20 березня 2020 року засвідчено нотаріально, а справжність підпису було засвідчено, в зв`язку зі станом здоров`я заявника, в КНП НМР «Спеціалізованої медико-санітарної частини м. Нетішина». Крім того, в той же день ОСОБА_5 надав для ОСОБА_12 нотаріальну довіреність на ведення від його імені різного роду справ та представляти його інтереси в різних установах та органах влади, тощо. Проте, зареєструвати місце проживання за адресою місця проживання брата ОСОБА_5 , так як на це необхідна була згода його матері, яка на той час вже померла, але свідоцтва про смерть, як доказ її смерті у нього був відсутній, бо вона померла в РФ, а відносини України з РФ не давали змоги отримати таке свідоцтво. Звернувшись на прийом до заступника Нетішинського міського голови з приводи реєстрації його місця проживання за адресою АДРЕСА_2 , йому було роз`яснено, що зареєструватись він зможе, якщо буде мати вищезгадане свідоцтво про смерть матері, що автоматично дає дозвіл на його реєстрацію місця проживання як члена сім`ї при наявності згоди тільки одного брата. Таке свідоцтво він отримав на початку 2021 року, але на цей час брат уже помер.

ОСОБА_2 зауважує у позові, що при можливій наявності свідоцтва про смерть його матері ОСОБА_4 та фактичній наявності згоди ОСОБА_5 на реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 20 березня 2020 року він фактично мав право проживати за вказаною адресою на законних підставах. А так таке право було фактичним, але формально-юридично його не можна було реалізувати через відсутність підтверджуючих документів, тому він вимушений звернутись до суду з цим позовом про визнання його права проживання у вищезгаданому житлі.

На переконання ОСОБА_2 , станом на 20 березня 2020 року відповідно до ч. 1 ст. 106 ЖК України він набув право користування житлом за адресою: АДРЕСА_2

Звернув увагу ОСОБА_2 у позові на те, що підпис його брата, який зазначений у заяві про надання дозволу на реєстрацію його дітей у спірній квартирі не належить його брату, а такий підпис поставив у заяві хтось інший.

На підставі наведеного, ОСОБА_2 посилаючись на ст. 106 Житлового кодексу Української РСР, просить суд визнати за ним право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_3 .

01 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду пояснення щодо позову ОСОБА_2 та заяву про виклик та допит свідків. В поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 у спірній квартирі з 1997 року по сьогоднішній день не проживав, а в квартирі постійно проживали ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 . На день смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , у спірній квартирі постійно проживав член сім`ї наймача - ОСОБА_5 . Таким чином єдиним членом сім`ї наймача, який мав право користуватися квартирою після смерті ОСОБА_4 був її син ОСОБА_5 , який у відповідності до ст. 107 ЖК УРСР набув статус наймача спірної квартири. В січні 2020 року ОСОБА_5 потрапив до лікарні де догляд за ним здійснювала тітка ОСОБА_14 ОСОБА_2 прийшов до ОСОБА_5 у лікарню та пообіцяв, що буде здійснювати його лікування, взамін того, що він дозволить йому користуватися спірною квартирою. 12 березня 2020 року ОСОБА_5 оформив нотаріально посвідчену довіреність та заяву, що він не заперечує щодо проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі та надав ключі від квартири, куди ОСОБА_2 відразу поселив квартирантів, а сам зник з засобів зв`язку. Тому ОСОБА_5 після лікарні приїхавши додому не міг потрапити до квартири, оскільки квартиранти його не впустили та подзвонили ОСОБА_2 , який приїхавши забрав ОСОБА_5 в інший район до його тітки ОСОБА_15 . І лише після того, як вона дізналась про такі події, то вона почала вимагати від ОСОБА_2 звільнення квартири, щоб ОСОБА_5 міг в ній проживати. Після чого їх спільні дочки з ОСОБА_5 прийняли рішення про те, щоб здійснювати догляд за батьком на час хвороби та фактично переїхали до ОСОБА_5 у спірну квартиру.

17 серпня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волков С.В. подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Будь-яких інших заяв по суті від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02 грудня 2020 року вказана позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24 лютого 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 06 травня 2021 року клопотання представника позивача - адвоката Волкова С.В. про витребування документів та визнання обов`язковою явку учасника справи задоволено повністю. Витребувано у ОСОБА_2 свідоцтво про смерть ОСОБА_4 . Визнано обов`язкову явку в судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 . Зобов`язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 з`явитися в судове засідання

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 травня 2021 року заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 - адвоката Процика В.В. про прийняття позовної заяви задоволено. Прийнято позовну ОСОБА_2 до Нетішинської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, про визнання права користування житлом. Прийнято вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду по суті.

Будь-яких інших процесуальний дій суд не вчиняв.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов підтримали повністю просили такий задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Додатково позивач вказала, що діти з народження до розірвання шлюбу між нею та їх батьком - ОСОБА_5 , а саме до березня 2015 року, проживали в спірній квартирі, але не були в ній зареєстровані, оскільки на той час вона була зареєстрована в квартирі своїх батьків, а тому дітей було зареєстровано по місцю реєстрації дітей, а не фактичному місцю проживання. Окрім того, пердставник ОСОБА_16 зазначив, що окремою підставою для задоволення позову є те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у порядку ст. 1218 ЦК України успадкували право батька на користування спірною квартирою, неповнолітні діти спадкодавця. Щодо позову ОСОБА_2 , то позивач та її представник заперечили щодо його задоволення, оскільки вважають, що ОСОБА_2 не набув права наймача так як не проживав на момент смерті своєї матері та брата в квартирі. Взагалі не мав потреби в ній проживати, а здавав таку в оренду. Також ОСОБА_2 не був в цій квартирі зареєстрований, має інше постійне житло в якому він та його малолітня дочка зареєстровані.

Представник відповідача Нетішинської міської ради, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, 11 березня 2021 року подав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити за відсутності сторони, в ній же зазначив, що відповідач не заперечує щодо задоволення позову ОСОБА_1 .

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 - адвокат Процик В.В. в судовому засіданні щодо задоволення позову ОСОБА_1 заперечив, вказавши, що ОСОБА_5 тривалий час не спілкувався з дітьми і не проявляв до них батьківської турботи, а тому він не мав бажання, щоб його діти отримали квартиру. Водночас підтримав позовні вимоги ОСОБА_2 з підстав зазначених у позові останнього, зазначивши, що останній є єдиним претиндентом на спірну квартиру. Щодо обставин зазначених у позові ОСОБА_2 , зокрема щодо способу життя ОСОБА_5 , вказав, що такі обставини йому відомі зі слів ОСОБА_2 , а доказів на підтвердження таких він не має.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, 24 квітня 2021 року подав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши учасників справи, встановивши фактичні обставини справи, на які учасники посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що основним наймачем квартири АДРЕСА_3 , була ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , у квартирі також був зареєстрований ОСОБА_5 , що підтверджується даними ордера №2223 від 06 листопада 1984 року та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , повторно виданого 19 серпня 2020 року відділом запису актів цивільного стану Адміністрації Аксайського району Ростовської області (а.с.10, 101).

Станом на день смерті ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані остання та ОСОБА_5 , що стверджується даними довідки від 10 серпня 2021 року, виданої виконавчим комітетом Нетішинської міської ради (а.с.123).

З 02 лютого 2003 року по 08 травня 2015 року ОСОБА_17 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який 08 травня 2015 року був розірваний, що стверджується даними рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 травня 2015 року (а.с.11).

У шлюбі в ОСОБА_18 та ОСОБА_5 народилися двоє спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується даними свідоцтв про народження останніх серії НОМЕР_2 , виданого 05 серпня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Нетішинського міського управління юстиції Хмельницької області та серії НОМЕР_3 , виданого 12 квітня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Нетішинського міського управління юстиції Хмельницької області (а.с.12,13).

Згідно даних свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 22 червня 2019 року Нетішинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, 22 червня 2019 року ОСОБА_18 вийшла заміж за ОСОБА_19 , та змінила прізвище після реєстрації шлюбу на « ОСОБА_20 » (9).

Також з матеріалів справи убачається, що 12 березня 2020 року ОСОБА_5 надав нотаріально завірену заяву в якій зазначено, що останній дає свою згоду на проживання та реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , який є братом ОСОБА_5 та сином померлої ОСОБА_4 (а.с., 98, 104).

Поряд з цим, 20 червня 2020 року ОСОБА_5 також надав нотаріально завірену заяву в якій висловив свою згоду на те, щоб його доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що встановлено з даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого повторного 09 вересня 2020 року Нетішинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с.102). Поховання останнього провела ОСОБА_1 , що стверджується даними товарного чеку та накладною №153 від 14 червня 2020 року (а.с.21, 22).

Станом на день смерті ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані останній та ОСОБА_4 , що стверджується даними довідки від 01 червня 2021 року, виданої виконавчим комітетом Нетішинської міської ради (а.с.124).

Надалі ОСОБА_1 звернулась до виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо реєстрації неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , про що 22 липня 2020 року на її звернення було роз`яснено порядок реєстрації місця проживання згідно Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року та те, що виконавчий комітет не має правових підстав для задоволення звернення ОСОБА_1 (а.с.19, 20).

Позивач ОСОБА_1 вказуючи на порушення права її дітей на користуванням житлом звернулась до суду з вказаний позовом.

Таким чином спірні правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття права користування житлом регулюються нормами глави 2 ЖК Української РСР (далі ЖК УРСР).

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої-другої статті 61, статей 64, 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем. За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Житлові права охороняються законом за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч із призначенням цих прав чи з порушення.

У даній справі встановлено, що спірна квартира перебуває у комунальній власності, основним квартиронаймачем якої були ОСОБА_21 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Діти позивача та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 фактично проживали з ОСОБА_5 як члени його сім`ї з часу свого народження до березня 2015 року, дана обставина учасниками справи не заперечувалась.

У зв`язку з припиненням сімейних відносин ОСОБА_5 та ОСОБА_17 остання разом з малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 переїхали на інше місце проживання.

На час вибуття із спірного житла ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були малолітніми особами, які самостійно не могли визначати своє місце проживання, а тому, суд вважає, що за останніми збереглося право на користування житлом за місцем проживання їх батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дітей у спірному житлі їх проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності чи користування на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

Як зазначалось вище ОСОБА_6 та ОСОБА_7 фактично проживали з ОСОБА_5 як члени його сім`ї з часу свого народження до березня 2015 року. На час вибуття із спірного житла позивач ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були малолітніми особами, які самостійно не могли визначати своє місце проживання. Після досягнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 14 років останні скористалися своїм правом на вибір та зміну постійного місця проживання, про що свідчить той факт, що вони виявили намір зареєструвати своє місце проживання у спірній квартирі та фактично вселилися у спірне житлове приміщення. Дані обставини підтверджуються даними нотаріально завіреної заяви від 20 червня 2020 року, згідно якої ОСОБА_5 висловив свою згоду на те, щоб його доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14), довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осбі №262 від 27 січня 2021 року з якої убачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знялись з реєстрації в квартирі і якій були зареєстровані з народження, даних акту про фактичне місце проживання №65, довідок, виданих 19 жовтня 2020 року ОСББ «Нетішин Михайлова-26» з яких установлено, що ОСОБА_7 фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 у період з 12 травня по 14 червня 2020 року з батьком ОСОБА_5 , до смерті останнього (а.с.17, 18) та акту обстеження житлово-побутових умов дитини від 02 липня 2020 року убачається, що за адресою: АДРЕСА_2 проживають діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_22 , умови проживання для останніх створені (а.с.15).

Фат того, що ОСОБА_7 вселилася до батька ОСОБА_5 , вела з ним спільне господарство, здійснювала за батьком догляд за його згодою, а ОСОБА_6 часто приходила до батька, підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_15 .

В даному випадку суд вважає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були тимчасово відсутні в спірній квартирі та в силу свого віку мали право ставитися до спірного житлого приміщення як до свого постійного місця проживання.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

Суд звертає увагу на те, що умовою реалізації принципу верховенства права при вирішенні спорів, у тому числі, щодо визнання права користування житлом, є принцип пропорційності.

ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

З урахуванням зазначених норм права та релевантної практики ЄСПЛ можна зробити висновок про те, що принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що не має права користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків.

Втрата триваючих зв`язків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із спірним житлом відбулася не через їх власне волевиявлення, оскільки вони, будучи малолітніми дітьми у зв`язку з припиненням шлюбних відносин батьків, проживали з матір`ю. Після досягнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 14 років останні скористалися своїм правом на вибір та зміну постійного місця проживання, про що свідчить той факт, що вони виявили намір зареєструвати своє місце проживання у спірній квартирі та фактично вселилися у спірне житлове приміщення.. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зберігся намір ставитися до спірного жилого приміщення як до свого місця проживання.

Крім того, судом встановлено, що єдиним, на той час, коли ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виявили намір зареєструвати своє місце проживання у спірній квартирі та фактично вселилися у спірне житлове приміщення, наймачем квартири був їх батько ОСОБА_5 , який не заперечував щодо приживання їх у спірній квартирі разом з ним.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Визначений у позовній заяві спосіб захисту є законним та ефективним, на думку суду, для належного захисту прав та інтересів позивача, яка діє в інтересах своїх дітей.

Поряз цим суд не погоджується з твердженнями представника позивача з приводу того, що окремою підставою для задоволення позову є те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у порядку ст. 1218 ЦК України успадкували право батька на користування спірною квартирою, неповнолітні діти спадкодавця. Оскільки права та обов`язки за договором найму жилого приміщення відповідно до ЖК УРСР не входять до складу спадщини. Керуючись принципом свободи договору (ст. 3, 6, 627 ЦК) сторони мають право встановити, що договір припиняється, а права та обов`язки, що виникли у зв`язку з його укладенням та виконанням, до спадкоємців сторін не переходять.

Окрім того, надані позивачем докази: прохання про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року та 04 лютого 2021 року (а.с. 39, 40), ордер на вселення в малосімейний гуртожиток №2377 від19 квітня 2000 року (а.с.134) суд не бере до уваги, оскільки такі є неналежними доказами в даній справі, в розумінні ст. 78 ЦПК України так як не містять інформацію щодо предмета доказування.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

З аналізу вказаних норм закону убачається, що для набуття права користування жилим приміщенням першим чином потрібно в нього вселитися та довести тривалість часу проживання в житлі, довести, що це приміщення є постійним місцем проживання та довести фак ведення з наймачем спільного господарства.

Поряд з цим ОСОБА_2 хоча і отримав згоду єдиного наймача ОСОБА_5 на вселення та реєстрацію у спірній квартирі, проте не довів належними і допустимими доказами факт постійного та тривалого проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_5 , участь у витратах та утримання спірної квартири, відсутність у нього іншого житла. Навпаки ОСОБА_2 вказав у своєму позові та надав суду докази того, що він зареєстрований та має постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, зокрема в будинку свого батька за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується даними довідки про реєстрацію місця проживання особи №8398 від 16 жовтня 2019 року та довідки зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №1385 від 26 травня 2021 року (а.с. 96, 99).

Таким чином ОСОБА_2 не довів факт дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК УРСР порядку вселення у спірну квартиру, зокрема відсутність у нього права користування іншим житлом за життя наймача, набуття ним статусу члена сім`ї наймача за фактом постійного та тривалого проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_5 .

На те, що ОСОБА_2 не проживав у спірній квартирі разом з наймачем такої ОСОБА_5 вказали допитані у судовому свідки ОСОБА_23 , ОСОБА_15 та ОСОБА_12 . При цьому свідок ОСОБА_15 вказала, що до неї доглядати хворого ОСОБА_5 , так як було нікому, привіз його брат ОСОБА_2 , а в цей період останній спірну квартиру здавав в оренду. Свідок ОСОБА_23 показала, що в період хвороби ОСОБА_24 його брата ОСОБА_2 не було, оскільки він був на заробітках.

Наявність у ОСОБА_2 лише нотаріально завіреної згоди наймача ОСОБА_5 на його проживання та реєстрацію в спірній квартирі не дає йому право набуття самостійного права користування житлом.

Окрім того, надане ОСОБА_25 свідоцтво про народження ОСОБА_26 (а.с.100), як доказ, суд не бере до уваги, оскільки такий є неналежним доказом в даній справі, в розумінні ст. 78 ЦПК України так як не містить інформацію щодо предмета доказування.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що у позові ОСОБА_2 слід відмовити.

Розподіляючи судові витрати у виді судового збору сплаченого ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною заявою, суд керується ч. 9 ст. 141 ЦПК України та такими засадами цивільного судочинства, як справедливість та верховенство права, тому враховуючи, що фактична неможливість оформити право користування спірним майно, що призвело до відповідних негативних правових наслідків та послугувало підставою для виникнення спору, який виник не внаслідок винних дій відповідача, який проти позову не заперечив, будь - яких дій, які б порушували право позивача на користування спірним житлом не вчиняв, тому суд покладає судові витрати у виді судового збору на ОСОБА_1 незалежно від результатів вирішення спору та підстав для їх стягнення з відповідача не вбачає.

Доказів понесення будь-яких витрат відповідачем при розгляді даної справи суду надано не було.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору покладаює на останнього.

Керуючись ст.ст. 12,13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Нетішинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання права користування житлом - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Судові витрати ОСОБА_1 покласти на неї.

В позові ОСОБА_2 до Нетішинської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, про визнання права користування житлом - відмовити.

Судові витрати ОСОБА_2 покласти на нього.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач (відповідач за позовом третьої особи): ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: Нетішинська міська рада Хмельницької області, місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Шевченка,1, ЄДРПОУ 25939741.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог шодо предмета спору на стороні відповідача - виконавчий комітет Нетішинської міської ради, місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Шевченка,1, ЄДРПОУ 25939741.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Повне судове рішення складено 23 вересня 2021 року.

Суддя О.М.Гавриленко