Справа № 419/2412/20

Провадження № 2/419/66/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді - Мартинюка В. Б.,

за участю: секретаря - Московченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором б/н від 05.03.2007 року в розмірі 8417,18 грн. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_3 звернулась до AT КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 05.03.2007 року. Позичальник при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Позичальника підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в AT КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а Позичальнику надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000.00, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позовної заяви. Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Однак, позичальник неналежним чином виконував обов`язки з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 померла. Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Позивачем 25.06.2020 року була направлена претензія кредитора до Новоайдарської державної нотаріальної контори та 16.07.2020 року отримана відповідь приватного нотаріуса. 11.10.2020 року до спадкоємців було направлено лист-претензію, згідно якій позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано.

Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед Банком за кредитним договором становить 8417,18 грн., у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.01.2021, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін та витребувано докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.

Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч. 2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

05.03.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання банківських послуг згідно з умовами якого остання отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. ОСОБА_3 виникла заборгованість, розмір якої згідно наданого представником позивача розрахунку заборгованості складає: загальний залишок заборгованості за тілом кредиту 8417,18 гривень.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 37).

29.05. 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направило до Новоайдарської державної нотаріальної контори претензію кредитора, в якій просило повідомити, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті позичальника, та про осіб, які вже прийняли спадщину.

Приватним нотаріусом Новоайдарського районного нотаріального округу мЛуганської області 08.07.2020 року надано відповідь на претензію, відповідно до якого зазначено, що вона долучена до матеріалів спадкової справи. Зміст претензії доведено до відома спадкоємця, який прийняв спадщину. Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 вже заведена (а.с. 40).

15 вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 претензію про добровільне погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 1282 ЦК України.

Згідно з копією спадкової справи № 95/2019 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернувся ОСОБА_2 (а.с.73).

Відповідно до копії довідки виданої виконавчим комітетом Райгородської сільської ради від 03.09.2019 року № 331, яка міститься в матеріалах спадкової справи, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала по день смерті в АДРЕСА_1 , на день смерті з померлою був зареєстрований та проживав чоловік ОСОБА_2 (а.с. 80).

Відповідно інформації щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання, наданої виконавчим комітетом Новоайдарської селищної ради від 11.03.2021 року №406 ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 25.09.1977 року та знятий з місця проживання з 10.02.2021 року у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 був зареєстрований за за адресою: АДРЕСА_1 , з 29.10.1999 року та знятий з реєстрації місця проживання з 01.10.2009 року (а.с. 95).

Згідно з копією актового запису про смерть № 3 від 04.01.2021 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 67 років (а.с. 99).

Відповідно до Інформаційної довідки із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) інформації щодо заведених спадкових справ після смерті ОСОБА_2 відсутня.

Зобов`язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами цивільного законодавства передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а договір відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності із правовою позицією Верховного Суду України по справі №6-63цс13 (постанова від 18 вересня 2013 року), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Тобто, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Водночас за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно із статтею 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (ч. 3 ст. 1281 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року, при вирішенні спорів щодо виконання зобов`язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати, що з урахуванням положення ст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Таким чином спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які спадкоємець незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину набуває прав володіння, користування на спадкове майно, а з моменту оформлення успадкованого права власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку набуває і право розпорядження ним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року № 676/1958/16-ц.

Отже, позивач зобов`язаний довести, що саме відповідач є спадкоємцем померлого, прийняла після нього спадщину, наявність спадкового майна та його вартість.

Позивач зазначає, що спадкоємцями боржника у порядку ст.1282 ЦК України, на час відкриття спадщини, є відповідачі по справі, оскільки був зареєстрований зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Тобто, відповідач ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори про видачу Свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач ОСОБА_1 не був зареєстрований разом з померлою на момент смерті та не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», у зв`язку з недоведеністю позивачем обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача , подану протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуючий В. Б. Мартинюк