Справа № 175/367/21

Провадження № 2/204/2206/21 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Самсонова В.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі: Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Благодійний фонд «Екологія-Геос» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2021 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Держави України в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року вищевказану цивільну справу передано за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Держави України в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди повернуто позивачам.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2021 року скасовано ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2021 року в частині повернення позовної заяви та повернуто справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року дану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2021 року дану справу передано до Дніпровського апеляційного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року визначено підсудність для розгляду даної цивільної справи Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська.

07 вересня 2021 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі: Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Благодійний фонд «Екологія-Геос» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява передана мені, судді Самсоновій В.В., 08 вересня 2021 року цивільною канцелярією суду.

З уточненої позовної заяви вбачається, що позивач просить відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, в тому числі, у зв`язку з не забезпеченням Державою Україна в особі Кіровського районного суду м. Дніпропетровська гарантії права на розгляд справи в суді, на підставі ст. 55 Конституції.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року).

В той же час, відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади. Для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Крім цього, згідно зі змістом ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до положень чинного законодавства, зокрема й Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа.

Тобто, законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення під час здійснення правосуддя.

Отже, законність процесуальних актів суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Що ж стосується судових рішень, ухвалених чи постановлених суддею, то Законом передбачений перегляд таких рішень судами апеляційної і касаційної інстанцій, які мають відповідні повноваження встановлювати відповідність судових рішень судів нижчих інстанцій вимогам Закону (процесуального і матеріального).

До того ж, як роз`яснив судам Верховний Суд України в своїй постанові Пленуму від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», - суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням; незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється; однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) цивільні правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

В постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500 цс 19) вказано наступне: «Згідно з частиною сьомою статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року). Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)» (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86002051).

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так само, й згідно з ч. ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд зобов`язаний враховувати правові висновки, викладені Верховним Судом у вищевказаній постанові, оскільки право на відступлення від її правового висновку має лише суд касаційної інстанції, шляхом передачі такої справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Зазначене повністю узгоджується з Висновком № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів в якому вказано, що за загальним принципом, судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися, щонайбільше, поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Те, що держава за деяких обставин може нести відповідальність згідно з Європейською конвенцією з прав людини з тим, щоб компенсувати завдану стороні процесу шкоду, є іншим питанням, якого цей висновок безпосередньо не стосується.

У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, а відтак у відкритті провадження у такій справі в частині пред`явлених позовних вимог до Держави України в особі Кіровського районного суду м. Дніпропетровська слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Благодійний фонд «Екологія-Геос» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно зазначити наступне.

З постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у даній справі вбачається, що з метою недопущення порушення правил підсудності, забезпечення справедливого та неупередженого вирішення спору, оскільки відповідачем у даній справі є Кіровський районний суд м. Дніпропетровська, визначено підсудність розгляду вказаної справи Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська.

В той же час, з вищенаведеного вбачається, що у відкриття провадження в частині позовних вимог до Держави України в особі Кіровського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Таким чином, відповідачами у даній справі залишаються: Держава Україна в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації випливає, що місцезнаходженням Дніпропетровської обласної державної адміністрації є адреса: м. Дніпро, пр. О. Поля, буд. 1, що в свою чергу відноситься до Центрального (раніше Кіровського) району м. Дніпра; в свою чергу, місцезнаходженням Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області є адреса: м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 1, що відноситься до Шевченківського (раніше Бабушкінського) району м. Дніпра.

Тому, дана справа не підсудна Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду

З огляду на вищевказані положення чинного законодавства, зважаючи на те, що місцезнаходженням одного з відповідачів є адреса, територія якої відноситься до територіальної юрисдикції Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, вважаю необхідним передати цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Благодійний фонд «Екологія-Геос» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - за підсудністю на розгляд Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 3, 4, 5, 27, 186, 258-261, 263, 352-355, 416 ЦПК України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі: Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Благодійний фонд «Екологія-Геос» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в частині позовних вимог до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська в порядку п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України - відмовити.

Цивільну справу № 175/367/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Благодійний фонд «Екологія-Геос» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - передати за підсудністю на розгляд Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького,57).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день складення її повного тексту, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.В. Самсонова