Справа №2-А-169/2010р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М             У К Р А Ї Н И    

04 листопада 2010 року                                            Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:

           головуючого – судді  Чурупченка М.І.,

           при секретарі – Макуха О.О.,

           з участю позивача – ОСОБА_1,              

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Корюківка у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області про визнання неправомірними рішення та дій органу державної влади, -

В С Т А Н О В И В :

        ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з вказаним позовом до управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області і просить:

        1)   В изнати дії відповідача незаконними та визнати за ним право на призначення, обчислення, перерахунок та одержання державної пенсії відповідно до ст. 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призначеної управлінням Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області, виходячи із встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 07.06.2010 року і по теперішній час;

        2) Визнати за ним право на призначення, обчислення, перерахунок та одержання додаткової пенсії відповідно до ст. 50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призначеної управлінням Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області, особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам 3 групи, за шкоду, заподіяну здоров’ю, – 50% мінімальної пенсії за віком з 05.07.2005 року і по теперішній час;

        3)  Зобов’язати відповідача здійснити перерахунок його державної пенсії відповідно  до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призначеної управлінням Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області, виходячи із встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 07.06.2010 року і по теперішній час та провести відповідні виплати недоплаченої суми пенсії;

        4) Зобов’язати відповідача здійснити перерахунок його щомісячної додаткової пенсії відповідно  до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призначеної управлінням Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області, за шкоду, заподіяну здоров’ю, інвалідам 3 групи – 50% мінімальної пенсій за віком, з 05.07.2005 року і по теперішній час;

         5) Зобов’язати відповідача після здійснення відповідного перерахунку та виплати заборгованості пенсійних виплат у необхідних розмірах, в подальшому здійснювати нарахування та виплату пенсії у законодавчо встановленому розмірі - 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи виключно із законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком.

         В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в управлінні. Згідно довідки медико-соціальної (експертної) комісії від 05.07.2005 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності, захворювання пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, безстроково. Відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам IIІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком та державна пенсія у розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком. Однак, Позивач отримував державну пенсію по інвалідності в значно нижчому розмірі ніж передбачено вказаним законом, що є порушенням його прав та інтересів. Здійснити перерахунок Управління відмовилось, посилаючись на відповідні Постанови Кабінету Міністрів України.        

        В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав суду пояснення аналогічні викладеним в позовної заяві та уточнив їх, а саме: просить доповнити резолютивну частину позовної заяви наступного змісту: поновити строк звернення до адміністративного суду, оскільки його пропущено з поважних причин, а саме: відповідач не повідомляв його про суми додаткової пенсії і про дані обставини він дізнався з відповіді на своє звернення. Просить позовні вимоги, включаючи і уточнюючі, задовольнити у повному обсязі.

        В судове засідання представник відповідача не з’явився, надав заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог. Свої заперечення надав у письмовому вигляді і обгрунтовує тим, що Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796 від 28.02.1991р. (далі Закон №796) роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

        Постановою КМУ №1 від 03.01.2002 року передбачено, що для обчислення основної та додаткової пенсії передбачено ст. 50 Закону №796 встановлено розмір 19 грн. 91 коп.. Правильність застосування даного розміру підвищення підтверджено постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.04.2005 року №4. За період з 05.07.2005р. по 31.12.2007р. позивач отримував додаткову пенсію, виходячи із вищевказаного розміру.

        Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» було внесено зміни до ст.ст. 50, 54 Закону №796, згідно з якими основна та додаткова пенсія у 2008 році повинна складати – 180% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та 20% відповідно.

        Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року вищевказані зміни були визнані неконституційними.

        Згідно повноважень, наданих Законом №796 для визначення розміру основної та додаткової пенсії, було прийнято Постанову КМУ №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» та Постанову КМУ №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Позивачу виплачувалась за період з 22.05.2008 року по теперішній час основна та додаткова пенсії виходячи із розміру вказаних у вищевказаних постановах.

        Крім того, частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003р. (далі ЗУ №1058) передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, таким чином обмежуючи застосування даної статті виключно в межах ЗУ №1058. Дане твердження підтверджується Ухвалою Конституційного Суду України по справі №2-25/2009 від 19.05.2009 року, де зазначено, що у частині третій ст. 28 ЗУ №1058 закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

        Стаття 63 ЗУ №796-ХІІ передбачає, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. На рахунок Пенсійного фонду надходять кошти для фінансування даного виду виплати лише у розмірах, передбачених Постановою КМУ №530 від 28.05.2008р. та №654 від 16.07.2008р.. Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої ст. 28 ЗУ №1058, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини. Заповнення прогалини має здійснюватися законодавцем.

        Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ч.4 ст. 3 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» закріплюються положення, згідно з якими кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України. Стягнення даних коштів можливе лише з коштів Пенсійного фонду України. Пункт 10 Положення «Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2—1р. №121/2001, передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

        На підставі ст. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України.

        Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до суду для захисту своїх прав та інтересів встановлюється шестимісячний строк.    

        Судом встановлено, що згідно з п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121 від 01.03.2004р. - Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Пенсійний фонд України.

        Пенсійне забезпечення відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-12 здійснюється органами Пенсійного фонду України.

        Законодавство про пенсійне забезпечення відповідно до ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-15 базується на Конституції України, складається з Основ законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

        Відповідно ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.

        Гр. ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні, як отримувач пенсії,  з 01.01.2006р. по 18.04.2006р. та з 07.06.2010р. та отримує з 07.06.2010 року і по теперішній час пенсію по інвалідності, як особа, віднесена до 3 групи інвалідності, пов’язаної з впливом аварії на ЧАЕС.

        Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (із змінами) пенсії особам, віднесеним до категорії 1 встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

        Згідно частини третьої ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсія у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

        Частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком. Приписи зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1997 року № 523 (з наступними змінами та доповненнями).    

        Розміри пенсії зазначеним особам визначені ч.4 ст. 54 зазначеного Закону. При цьому частиною п'ятою ст. 54 зазначеного Закону встановлено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

        05.07.2005 року, згідно довідки медико-соціальної (експертної) комісії, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково. 28.07.2005 року Позивач отримав посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), яке дійсне безстроково з 28.07.2005 року.

        18.08.2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату недоотриманих коштів державної пенсії за період з 01.01.2006 року по 18.04.2006 року та з 07.06.2010 року і по теперішній час та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 05.07.2005 року і по теперішній час та в подальшому проводити нарахування державної та додаткової пенсії по інвалідності, відповідно до положень ст.ст. 50, 54, ч.3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

        У відповідь на вказану заяву управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області у листі від 25.08.2010 року №166/04/Д-11 відмовило позивачу у проведенні перерахунку та у виплаті державної та додаткової пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком та в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

        Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

        Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

        Згідно ч.3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсія у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

         Частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком. Приписи зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1997 року №523 (з наступними змінами та доповненнями).

         Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року положення ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року), були змінені.

         Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення п.28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року визнані неконституційними.

         Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони і інші  правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними втрачають свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому, при визначені розміру державної пенсії по інвалідності необхідно застосовувати розміри визначені ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року.

         Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України уповноважено приймати виключно роз’яснення порядку застосування Закону, а не визначати сам порядок. Таким чином, статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на Кабінет Міністрів України покладена функція роз’яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових розмірів державної та додаткової пенсії даній категорії осіб.

         Відповідно до Закону України від 05.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було доповнено вказаний Закон ст. 71, згідно якої дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.

         У зв’язку із визнанням згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) змін, внесених до статті 54 Закону України № 796-ХІІ підпунктами 12 та 15 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007р. N107-VI такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), відповідно:

          - диспозиція статті 54 повинна застосовуватися у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.92р. N2532-XII, Декретом Кабінету Міністрів України від 26.03.93р. N 29-93, у редакції Законів України від 17.06.93р. N3285-XII, від 06.06.96р. N230/96-ВР.

         Так, відповідно до частини 4 ст. 54 Закону України №796-ХІІ (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.92р. N2532-XII, Декретом Кабінету Міністрів України від 26.03.93р. N29-93, у редакції Законів України від 17.06.93р. N3285-XII, від 06.06.96р. N 230/96-ВР), в якій наведено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії I, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів IIІ (третьої) групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими ніж шість мінімальних пенсій за віком.

         Вихідним критерієм розрахунку державної пенсії є мінімальна пенсія за віком. У відповідності із ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІУ мінімальна пенсія - це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Причому виключно Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначається мінімальний розмір пенсії за віком (ч.2 ст. 5 цього Закону). Так, відповідно до ч.1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум у відповідності до п.5-3 ч.2 ст. 38 Бюджетного Кодексу України визначається виключно Законом України про Державний бюджет. У відповідності із зазначеними нормами саме Законами України про Державний бюджет на відповідні роки визначено прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність, зміст та обсяг встановлених Конституцією України і  чинними законами.

         Згідно з частиною 1 статті 65 Закону України від 20.12.2005р №3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 350 грн., з 1 квітня - 359 грн., з 1 жовтня - 366 грн..

         Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489-v, що набрав чинності з 01.01.2007 року, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня 2007 року - 380 грн., з 1 квітня 2007 року - 387 грн., з 01 жовтня 2007 року - 395 грн..

         Зазначена стаття була змінена Законом України від 15.03.2007 року та існує в новій редакції з 28.03.2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня 2007 року - 380 грн., з 01 квітня 2007 року - 406 грн., з 1 жовтня 2007 року - 411 грн.. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 ст. 288 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини 1 цієї статті, збільшений на один відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп., 415 грн. 11 коп..

          Таким чином, відповідно до частини 4 ст. 54 Закону України №796-ХІІ (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.92р. N2532-XII, Декретом Кабінету Міністрів України від 26.03.93р. N29-93, у редакції Законів України від 17.06.93р. N3285-XII, від 06.06.96р. N 230/96-ВР), розмір пенсії Позивача, як інваліда ІІІ (третьої) групи, настання інвалідності якого пов’язано із Чорнобильською катастрофою, повинен бути не нижчим шести прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

          Правовою підставою позовних вимог є частина 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою зазначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, у тому числі віднесеним до категорії 1, перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

          Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону №2505–4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

          Розмір державної пенсі та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, повинна бути нарахована та виплачена відповідачем позивачу згідно ст.ст. 50, 54, ч.3 ст. 67 Закону України № 796-12 ,  зокрема в гривнях.

          Обов’язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від  28 лютого 1991 року №796-12. Зазначена стаття передбачає, що Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та  зобов’язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.  

          Обґрунтування відповідачем своєї позиції з посиланням на застосування у межах спірних відносин постанов Кабінету Міністрів України, спростовується також приписами пункту першого та шостого статті 92 Конституції України (254к/96-ВР), статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом другим преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини першої статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального Закону, якими передбачено що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом (Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування), закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

          Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України основних соціальних гарантій визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року (2017-3). Статтею 17 даного Закону до основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір пенсії за віком. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Стаття 19 зазначає, що виключно законами України визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

          Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

          Підтвердженням неконституційності положень нормативно-правових (підзаконних актів виконавчого органу влади) деяких Законів «Про державний бюджет України на певні роки» викладені у Рішеннях Конституційного Суду України: від 6 липня 1999 року №8-рп/99 (у008р710-99) (справа щодо права на пільги); від 20 березня 2002 року №5-рп/2ОО2 (уОО5р7 10-02) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року N27-рп/2004 (уОО7р710-04) (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів); від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004 (уО2Ор710-04) (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій); від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян); від 22.05.2008 року №10-рп/2008; від 27.11.2008 року №26-рп/2008.

          Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» (абз.1п.19) визначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються    конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

          Необхідно також зазначити, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України (254к/96-ВР), набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене.

          Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України (254к/96-ВР), так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Європейський суд з прав людини своїм рішення від 08.11.2005р. (справа Кечко проти України) зазначив, що суд не приймає аргументів уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, визначених законом (мова йшла про виплату заробітної плати в повному обсязі освітянам, відповідно до норм ст. 57 Закону України «Про освіту»).

          Відповідно до частини другої статті 19  Конституції України ((254к/96-ВР), - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України.                      

          У даному випадку державний орган в особі управління Пенсійного фонду України в  Корюківському районі Чернігівської області грубо порушив норми Конституції України, а також Закони України при призначенні та виплаті пенсій інвалідам - громадянам віднесеним до категорії 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

          Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначено, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому, давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу. Тобто, майно у визначенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства.

        Правовідносини між Позивачем та Відповідачем, які є предметом розгляду даної справи, не є тими правовідносинами, які регулюються Цивільним кодексом України, тому підстав для вирішення питання застосування чи незастосування строків позовної давності відповідно до ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, у суду відсутні.

          Обов'язок проведення перерахунку покладено на органи пенсійного забезпечення, незалежно від наявності заяви пенсіонера про проведення такого перерахунку.            

          Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-12, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року були  встановлені обов’язки  Пенсійного Фонду  робити перерахунки пенсії  без звернення громадянина, а згідно  ч.2 ст. 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.  

          Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України є, зокрема: визнання права; припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов’язку в натурі.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.                    

          Частина   2 ст. 87 Закону України від 05.11.1991р. №31788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» із змінами, регламентовано: «Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком».

          Отже, суд вважає доведеним факт протиправного діяння (бездіяльності) відповідача, а також факт протиправного діяння (дій) щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку пенсій.

          Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Оскільки вимоги підлягають задоволенню, а сторони звільнені від сплати державного мита відповідно законодавства, тому ці витрати слід віднести за рахунок держави.

          Керуючись ст.ст. 1, 3, 19, 21, 22, 46, 48, 55, 64, 124, 152 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 27.11.2008  року №26-рп/2008,  ст.ст. 50, 54, ч. 3 ст. 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28, 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», ст. 65  Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»,  ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 7-14, 71, 99-100, 122, 158-163, 167 КАС України, -

п о с т а н о в и в   :

П озов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області - задовольнити частково.

Поновити строк ОСОБА_1 звернення до суду, який пропущений з поважних причин.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Корюківському районі Чернігівської області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1, як інваліду 3 групи захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, щомісячної державної пенсії по інвалідності, встановленої ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, встановлену ч.1 ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

            Визнати за ОСОБА_1 право, як інваліду 3 групи захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС,   отримувати у відповідності до норм  ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - державну пенсію по інвалідності у розмірі не менше шести   мінімальних пенсій за віком, визначеної ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 07 червня 2010 року по теперішній час.

            Визнати за ОСОБА_1 право, як інваліду 3 групи захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС,   отримувати у відповідності до норм  ч.1 ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком,  визначеної ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 05 липня 2005 року по теперішній час.                              

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Корюківському районі Чернігівської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму основної державної пенсії по інвалідності в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 07 червня 2010 по 04 листопада 2010 рік з відрахуванням вже виплачених сум.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Корюківському районі Чернігівської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ч.1 ст. 50  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 05 липня  2005 року по 04 листопада 2010 рік з відрахуванням вже виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Звільнити сторони від сплати державного мита відповідно законодавства і ці витрати віднести за рахунок держави.

Копію постанови направити сторонам до відому.    

На постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення може бути подана апеляційна скарга. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                     М.І. Чурупченко