Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-6841/2010 р.                                      Головуючий у 1 інстанції : Лихосенко М.О.

                                                                                             Суддя-доповідач : Денисенко Т.С.

                                               РІШЕННЯ

                                                  ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ  

           03 листопада 2010 року                                                                                     м. Запоріжжя

           Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

          Головуючого:   Боєвої В.В.

          Суддів:              Денисенко Т.С.

                                     Коваленко А.І.

          При секретарі:  Карацюпі О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Запорізької міської ради, Запорізького міського управління земельних ресурсів, третя особа: орендне підприємство  Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на гараж,

ВСТАНОВИЛА :

У серпні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, Запорізького міського управління земельних ресурсів, третя особа: орендне підприємство  Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації (далі - ОП ЗМБТІ), про визнання права власності на гараж.

Позивач зазначав, що в 1972 р. він отримав квартиру АДРЕСА_1 та сарай для збереження твердого опалення, який він у 1986 р. переобладнав та почав використовувати його як гараж.

У 1998 році він отримав дозвіл міських електричних мереж на електропостачання, встановив лічильник.

У квітні 2008 року він як користувач вказаного гаражу провів його інвентаризацію та отримав технічний паспорт на гараж, якому було присвоєно №9.

Однак, право власності на зазначений перебудований капітальний гараж він не оформив.

З приводу зазначеного гаражу та його користування ніхто і ніколи не пред'являв до нього ніяких претензій. Самовільною будівлею зазначений капітальний гараж не визнавався.

З 1972 р. він фактично володіє та користується зазначеним гаражем, ніхто не чинить йому ніяких перешкод у його володінні та користуванні.

Згідно листа ГУАтаМ №001/6 від 19.01.2009 р., розташування гаражу та його функціонування відповідає положенням концепції збереження автотранспорту в частині відповідності забудови кварталу містобудівним та композиційним вимогам.

Сектор з питань наглядово-профілактичної діяльності Ленінського РВ ГУ МНУ України в Запорізькій області не заперечує проти розміщення та експлуатації гаражу №9 у дворі будинку 12 по вул. Кияшко в м. Запоріжжя.

Згідно висновку Ленінської СЕС м .Запоріжжя, розташування гаражу не суперечить нормам та державним санітарним правилам.

В січні 2009 р. він звернувся до Управління держкомзему в м. Запоріжжі з питання оформлення земельної ділянки під гараж, однак своїм листом Управління держкомзему в м. Запоріжжі від 28.01.2009 р. повідомило, що земельне питання може бути розглянуто після визнання за ним права власності на гараж та при наявності позитивного висновку ГУАтаМ Запорізької міської ради.

Просив визнати за ним право власності на гараж №9, розташований у дворі будинку 12 по вул. Кияшко в м. Запоріжжі та зобов'язати ОП ЗМБТІ зареєструвати його право власності на зазначений гараж.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж 9, розташований у дворі будинку АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_3, заперечення позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов про визнання право власності на підставі ст.392 ЦК України, суд виходив із того, що спірний гараж не визнавався самовільним будівництвом.

Такий висновок суду не відповідає обставинам справи і закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як встановлено судом, позивач з сім’єю проживав в АДРЕСА_1. У дворі цього будинку знаходився  сарай, яким позивач користувався для збереження твердого опалення. Згідно довідки ЖЕД№42 гараж позивачем був збудований на місці, де знаходився сарай(а.с.4).

Дозвіл  відповідача на таке перебудову позивач не отримував, затвердженої проектної документації не мав.

Таким чином, висновок суду про те, що гараж не являється самочинним будівництвом є  хибним.

Крім того, згідно з ч. 3 та ч.5 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На  вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності  на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За змістом зазначених норм за особою, яка здійснила самочинне будівництво, може бути визнане право власності на нерухоме майно, однак при наявності певних умов - якщо земельну ділянку надано у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, або якщо така особа має право власності чи право користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу  не виділялася земельна ділянка під спірний гараж ні в користування, ні на праві власності.

За таких обставин, згідно з вимогами ст.376, 392 ЦПК України вимоги позивача про визнання права власності на зазначений самочинно збудований(перебудований) гараж задоволенню не підлягають.

Тому рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України  колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:  

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2009 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

«Відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Запорізької міської ради, Запорізького міського управління земельних ресурсів, третя особа: орендне підприємство  Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на гараж.»

Рішення набирає законної сили з моменту  проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

  Головуючий:  

  Судді: