ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року                                                                        Справа № 903/358/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю. ,  суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання - Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Матвіюк Н.Р., посвідчення №868 від 17.12.2016, Місюк Р.П., посвідчення №1293 від 05.02.2021

відповідача -  Пилипчук І.Л., посвідчення №244 від 04.06.2021

третьої особи - Іщик В.А., посвідчення №407 від 20.07.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Комунального підприємства "Луцькреклама", Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. у справі №903/358/21 (суддя Войціховський В.А., повний текст рішення складено 10.08.2021 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендборд"

до відповідача: Комунального підприємства "Луцькреклама"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Луцька міська рада

про стягнення 320 486,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 268 491,41 грн. безпідставно набутих грошових коштів, 17 698,34 грн. трьох відсотків річних та 34 297,06 грн. суми інфляційних нарахувань, а всього 320 486,81 грн., 4 807,31 грн. витрат по сплаті судового збору та 15 000 грн. витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Комунальне підприємство "Луцькреклама" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, також судом першої інстанції неправильно установлені обставини, які мають значення для справи.

Апелянт вважає, що задовольняючи позов в повному об`ємі суд покликався на те, що у позивача виникло право вимоги з дня набрання чинності постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 857/1066/18, тобто 11 грудня 2018 року.

Однак саме з цієї дати у відповідача не виникло обов`язку повернення коштів, оскільки була відсутня правова підстава (або рішення суду про проведення перерахунку або рішення третьої особи, оскільки Договори та Додатки укладались на підставі рішень виконавчого комітету Луцької міської ради, а до розгляду судової справи № 857/1066/18 КП "Луцькреклама" не залучалось). В договір зміни не вносились. З цього часу (11.12.2018 р.) у позивача виникло право на звернення до суду на підставі ст. 649 ЦК України з позовом про зміну умов договору, однак він ним не скористався.

Покликання суду на листи № 37 від 17.01.2019 року як підставу сплати є хибним оскільки зі змісту даного листа вбачається, що позивач витребовує акти виконаних робіт та стверджує про те, що Додаток № 6 до основного Договору позивачем не підписаний. Відсутній розрахунок та конкретна сума, яку просить позивач. Таким чином, вважати даний лист підставою для сплати коштів та початком періоду прострочення повернення коштів відповідачем за договором №116/ТК від 04.04.2012 року, який діяв ще до 31.12.2018 року є безпідставним.

Апелянт зазначає, що у запереченнях від 07.07.2021 року №21/07 представником відповідача зазначалось про сплив позовної давності, щодо вимог позивача з 01.03.2018 року. Крім того, 04.08.2021 року представником відповідача була подана до суду окрема заява № 22/07 про застосування строків давності, однак судом не взято до уваги при ухваленні рішення, а зазначено: "представником позивача засвідчено, що в силу фактичних обставин справи строки давності при пред`явлені відповідного позову до суду пропущені не були". При цьому в порушення вимог ст. 73,74,77,78, 80 ГПК України в справі відсутні докази цих фактичних обставин.

Також, судом було відхилено клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи. Слід зазначити, що за весь період процесуального розгляду даної справи в суді першої інстанції - це було єдине клопотання про відкладення і тому думка суду, що сторона чи учасник мав на меті зловживання своїми правами є хибною і безпідставною. Вважаємо, що така ухвала грубо порушила право особи на захист та доступ до правосуддя, порушила основні принципи господарського судочинства -рівності усіх учасників перед законом і судом, а також змагальності сторін. Учасників судового процесу було позбавлено права на можливість повноцінного висловлення своєї позиції при реалізації процесуального права на судові дебати закріпленого в ст.218 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Луцькреклама" на рішення господарського суду Волинської області від 06.08.21р. у справі №903/358/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.09.2021 р. об 11:00год.

Також на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Луцької міської ради, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, таким, яке ухвалене у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, також висновки викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновку щодо наявності ознак котрі свідчать про набуття КП “Луцькреклама” грошових коштів ТзОВ “Брендборд” в загальному розмірі 268 494, 414 грн без достатньої для цього правової підстави.

Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.02.2018 збільшено лише базовий тариф в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.

Однак, розмір плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами щодо кожного засобу зовнішньої реклами передбачений у Додатковому договорі, укладеному між позивачем та відповідачем.

На підставі зазначеного Додаткового договору, який є невід`ємною частиною Договору №116/ТК від 04.04.2012, здійснювалася оплата позивачем коштів за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами. Таким чином, позивачем сплачувалися відповідачу кошти на виконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору (договірні зобов`язання).

Після набрання чинності постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №803/433/18, на яку у позові посилається позивач, зміни до Договору щодо розміру плати в період з 01.03.2018 по 31.12.2018 за користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами не вносилися. Разом з тим, питання щодо внесення змін до Договору в судовому порядку не вирішувалося.

Таким чином, правова підстава (в даному випадку Договір) для набуття КП “Луцькреклама” коштів від ТзОВ “Брендборд” існує, не є зміненою та не є скасованою.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції, в супереч ч. 5 ст. 236 ГПК України, не надано оцінки аргументам Луцької міської ради, викладених у поясненнях щодо позову (щодо безпідставності застосування ст. 1212 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що позивачем не надано доказів щодо невиконання або виконання з порушенням умов зобов`язань, визначених Договором, відсутні підстави для застосування ст. 625 ЦК України.

Окрім того, позивачем подано позов з пропущенням строків позовної давності. Відповідно до ст. 257, ст. 259 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

А тому, зазначені вище обставини, є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Луцької міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 06.08.21р. у справі №903/358/21. Об`єднано апеляційну скаргу Луцької міської ради із раніше поданою і прийнятою скаргою Комунального підприємства "Луцькреклама" у справі № 903/358/21 в одне апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено до спільного розгляду на 20.09.2021 р. об 11:00год.

08.09.2021 від позивача надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких просить апеляційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. у справі №903/358/21 залишити без змін.

08.09.2021 р., на адресу апеляційного господарського суду від представника ТзОВ "Бренборд" надійшло клопотання, в якому просить провести судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції, та доручити забезпечення проведення відеоконференції господарському суду Волинської області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 р. відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Брендборд" у задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/358/21.

В судове засідання 20.09.2021 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційних скаргах.

Представники позивача апеляційні скарги заперечили з підстав викладених у відзивах на апеляційні скарги.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши в судовому засіданні пояснення присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи викладені в апеляційних скаргах, відзивах на апеляційні скарги, перевірила правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендборд" (розповсюджувач зовнішньої реклами) та Комунальним підприємством "Луцькреклама" (уповноважена особа) було укладено Договір №116/ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. Договору №116/ТК, Уповноважена особа передає Розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами (ЗЗР), який є невід`ємною частиною цього Договору, а Розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням – для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє у триденний термін місце після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами та/або цього Договору в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію Дозволу та/або цього Договору. Місце надається для розміщення виключно тих засобів, що вказані у додатку до цього Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.п. 3.1.-3.2. Договору №116/ТК, розмір плати за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР встановлюється виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем зовнішньо реклами на підставі цього Договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама". Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на плату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 числа поточного місяця та проводити оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1 "Про порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" затверджено вказаний Порядок (оформлений додатком до рішення).

Вищезазначеним Порядком визначено механізм розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька. Розрахунок відповідної плати здійснюється за формулою:

П = S х Т х Кз х Кі х Кквз,

де S - площа місця розташування спеціальної конструкції – визначається відповідно до п.32         постанови КМ України № 2067 від 29.12.2003 "Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами";

Т - базовий тариф, розроблений на базі неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17 грн.), та становить визначену кількість неоподаткованих мінімумів;

Кз - коефіцієнт диференціації базового тарифу, в залежності від місця розташування об`єкта зовнішньої реклами;

Кі - коефіцієнт річного індексу інфляції за даними Державної служби статистики України до грудня попереднього року у відсотках;

Кквз - 2,5 коефіцієнт комерційного використання землі, розроблений згідно з методикою грошової оцінки землі в розрізі економіко-планувальних зон, наданий управлінням Держкомзему у м. Луцьку Волинської області (застосовується тільки для наземних конструкцій).

Виконавчим комітетом Луцької міської ради 16.07.2014р. було прийнято рішення №414-1 "Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", згідно з яким доповнено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012, пунктом 5 наступного тексту: "Рішенням виконавчого комітету може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50 відсотків базового тарифу".

21.02.2018р. виконавчим комітетом Луцької міської ради на виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Луцька на 2018-2019 роки, наповнення та збільшення дохідної частини бюджету міста Луцьк, на підставі   Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р., рішень виконавчого комітету Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012р. "Про Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" та №414-1 від 16.07.2014 "Про доповнення до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", прийнято рішення №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яким, зокрема, збільшено на період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. на 49 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, який затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1.

Відтак, 01.03.2018р. між сторонами у справі було підписано додатковий договір №6 до договору №116/ТК, в якому, зокрема, в п.1 визначено, що нарахування по ЗЗР в період 01.03.2018р. по 31.12.2018р. проводитиметься відповідно до Порядку та згідно п. 1-2 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Додатками до вказаного додаткового договору за №6 та до самого договору №116/ТК було         затверджено перелік ЗЗР розповсюджувача реклами, їх місцезнаходження, а також розмір плати за розміщення ЗЗР.

Вказані додатки сторони уклали з метою виконання рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1 "Про порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", що кореспондується з п. 3.1. Договору №116/ТК в частині встановлення плати за розміщення ЗЗР виконавчим комітетом Луцької міської ради.  

На підставі п. 3.1. Договору №116/ТК із врахуванням додаткового договору за №6 від 01.03.2018р. до останнього, розмір плати за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР розраховувався на підставі вищезазначеного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 та зазначався у рахунках, які відповідач надавав для оплати позивачу.

Згідно платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи, позивач у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. сплатив на рахунок відповідача кошти в загальній сумі 816 430,73 грн.

Факт надходження загальної суми коштів в розмірі 816 430,73 грн. саме на рахунок відповідача та відповідно факт повного виконання ТОВ "Брендборд" взятих на себе зобов`язань по договору №116/ТК, додатковому договору №6 і додатків до останніх у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., відповідач не заперечує та такі факти підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, за період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., позивач здійснював оплату відповідних визначених договором №116/ТК послуг виключно на підставі рахунків КП "Луцькреклама", які були складені із врахуванням рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

           21.05.2021р. ТОВ "Брендборд" звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення на його користь з КП "Луцькреклама" 320 486,81 грн., в т.ч. 268 491,41 грн. безпідставно одержаних (збережених) коштів, а також 34 297,06 грн. суми інфляційних (за період з 01.03.2019р. по 30.04.2021р.) та 17 698,34 грн. трьох процентів річних (за період з 18.02.2019р. по 30.04.2021р.), нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.02.2018р. №111-1,між позивачем та відповідачем було укладено додатки до укладеного між сторонами у даній справі договору №116/ТК від 04.04.2012р., якими затверджувався перелік ЗЗР розповсюджувача реклами, їх місцезнаходження, а також розмір плати за розміщення ЗЗР із врахуванням величини базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів наведеному в рішенні Луцької міської ради від 21.02.2018р. №111-1, що кореспондується з п. 3.1. договору №01-02/95ТК від 02.01.2019р. в частині встановлення плати за розміщення ЗЗР виконавчим комітетом Луцької міської ради.

Позивач зазначав, що 01.03.2018р. між сторонами у справі було підписано додатковий договір №6 до договору №116/ТК від 04.04.2012р., в якому, зокрема, в п. 1 зазначено, що нарахування по ЗЗР в період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. проводитиметься відповідно до Порядку та згідно п. 1-2 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Також позивач посилався на те  в даному випадку скасовано протиправно встановлений розмір нарахувань по Договору та відповідно ставиться вимога про повернення коштів, правова підстава отримання яких відпала.

Ухвалою суду від 31.05.2021р. позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 30.06.2021р., запропоновано сторонам вчинити ряд дій та подати суду відповідні документи.          

           30.06.2021р. на адресу суду від відповідача надійшли клопотання від 29.06.2021р. №№19/07 та 19/07-1 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Луцьку міську раду та виконавчий комітет Луцької міської ради.

В підготовчому судовому засіданні 30.06.2021р., як це відображено в протоколі судового засідання, розгляд справи в цілому та в частині клопотань відповідача було відкладено на 19.07.2021р., встановлено сторонам строк для подання до суду письмових пояснень.

           07 липня 2021 року на адресу Господарського суду Волинської області за підписом Луцького міського голови надійшло клопотання від 06.07.2021р. №1.1-8/3579/2021 про залучення Луцької міської ради до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В підготовчому засіданні суду 19.07.2021р., проведеному за участю представників сторін, господарським судом Волинської області, за наслідками розгляду клопотання міського голови постановлено ухвалу про залучення Луцької міської ради до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, встановлено міській раді строк для подання письмових пояснень стосовно позову, зобов`язано позивача здійснити направлення (вручення) третій особі документів, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2021р.

05 серпня 2021 року на адресу Господарського суду Волинської області від відповідача надійшло клопотання КП "Луцькреклама" від 04.08.2021р. №22/07 про застосування строків позовної давності та відмову позивачу в позові з цих підстав.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання відповідач посилався на те, що позивач з відповідним позовом про стягнення з відповідача коштів за період з 01.03.2018р. до суду звернувся після спливу позовної давності.

Також на адресу Господарського суду Волинської області 06.08.2021р. від Луцької міської ради за підписом представника Іщик В. надійшло клопотання від 05.08.2021р. про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість органом місцевого самоврядування направити в засідання суду уповноваженого представника, з підстав перебування директора юридичного департаменту міської ради у відпустці, участю у пленарному засіданні позачергової 16-ї сесії міської ради заступника директора юридичного департаменту, розгляду Луцьким міськрайонним судом Волинської області о 10.30 06.08.2021р. справи за участю Луцької міської ради.

В судове засідання 06.08.2021 з`явилась лише представник позивача, відповідач та третя особа не забезпечили участь в судовому засіданні уповноважених представників.

Відмовляючи в задоволенні клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи на іншу дату, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що третя особа скористалась свої правом на подання до суду письмових пояснень стосовно позовних вимог ТОВ "Брендборд", явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, Луцька міська рада не була позбавлена можливості за наявності бажання взяти участь в судовому засіданні направити в засідання суду свого будь-якого іншого уповноваженого представника.

Розглянувши позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 268 491,41 грн. безпідставно набутих грошових коштів, 17 698,34 грн. трьох відсотків річних та 34 297,06 грн. суми інфляційних нарахувань, а всього 320 486,81 грн., 4 807,31 грн. витрат по сплаті судового збору та 15 000 грн. витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем було надмірно сплачено відповідачу по Договору №116/ТК із врахуванням додаткового договору №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, коштів в сумі 268 491,41 грн. (з розрахунку 816 430,73 грн. – 547 939,32 грн.).

Вищезазначена переплата виникла внаслідок застосування до правовідносин сторін за Договором №116/ТК із врахуванням додаткового договору №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, рішення виконавчого комітету Луцького міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яке в подальшому було скасоване в судовому порядку, відтак, позивач здійснював оплату послуг КП "Луцькреклама" у вказані періоди з врахуванням збільшених ставок тарифу.

А тому, наявні всі ознаки котрі переконливо свідчать про набуття КП "Луцькреклама" грошових коштів ТОВ "Брендборд" в загальному розмірі 268 491,41 грн. без достатньої для цього правової підстави.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд першої інстанції дійшов висновку, що здійснені позивачем розрахунки є арифметично вірними, відповідають фактичним обставинам справи, а відтак підлягають до задоволення.

В частині відмови в задоволенні заяви Луцької міської ради про застосування строків позовної давності, рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що  відповідне право у ТОВ "Брендборд" на звернення до суду з позовом про повернення відповідачем (стягнення в судовому порядку) безпідставно отриманих коштів в порядку, визначеному ст. 1212 ЦК України, виникло не інакше, як з моменту набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", відтак, вимоги позивача були пред`явлені до суду в межах визначених положеннями ЦК України загальних строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна (грошових коштів), стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна (грошових коштів) однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна (грошових коштів) відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Як вже зазначалося вище, 04 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендборд" (розповсюджувач зовнішньої реклами) та Комунальним підприємством "Луцькреклама" (уповноважена особа) було укладено Договір №116/ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. Договору №116/ТК, Уповноважена особа передає Розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами (ЗЗР), який є невід`ємною частиною цього Договору, а Розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням – для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє у триденний термін місце після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами та/або цього Договору в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію Дозволу та/або цього Договору. Місце надається для розміщення виключно тих засобів, що вказані у додатку до цього Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.п. 3.1.-3.2. Договору №116/ТК, розмір плати за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР встановлюється виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем зовнішньо реклами на підставі цього Договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама". Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на плату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 числа поточного місяця та проводити оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1 "Про порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" затверджено вказаний Порядок (оформлений додатком до рішення).

Вищезазначеним Порядком визначено механізм розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.

Також з матеріалів справи вбачається , що 21.02.2018р. виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яким, зокрема, збільшено на період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. на 49 відсотків величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, який затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.09.2012р. №629-1.

01.03.2018р. між сторонами у справі було підписано додатковий договір №6 до договору №116/ТК, в якому, зокрема, в п.1 визначено, що нарахування по ЗЗР в період 01.03.2018р. по 31.12.2018р. проводитиметься відповідно до Порядку та згідно п. 1-2 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Згідно долучених позивачем до матеріалів справи платіжних доручень, у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. позивач сплатив на рахунок відповідача кошти в загальній сумі 816 430,73 грн.

Факт надходження загальної суми коштів в розмірі 816 430,73 грн. саме на рахунок відповідача та відповідно факт повного виконання ТОВ "Брендборд" взятих на себе зобов`язань по договору №116/ТК, додатковому договору №6 і додатків до останніх у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., відповідач не заперечує.

Таким чином, за період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., позивач здійснював оплату відповідних визначених договором №116/ТК послуг виключно на підставі рахунків КП "Луцькреклама", які були складені із врахуванням рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Однак, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18 (залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2020р.), визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька". Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття (11.12.2018р.)

З вище викладеного вбачається, що рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" є недійсним з моменту його прийняття, так як було визнано судом протиправним (незаконним) і скасованим, а отже у відповідача були відсутні правові підстави здійснювати нарахування для розповсюджувачів зовнішньої реклами збільшеної плати на 49% від базового тарифу за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів за період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. (зокрема, за період з дати укладення додаткового договору №6 від 01.03.2018 до Договору №116/ТК та до кінця 2018 року).

Відповідно до  ст.129-1 Конституції України,  ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Обов`язковість урахування судових рішень, які набрали законної сили, для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач, намагаючись повернути надмірно сплачені кошти та з метою досудового врегулювання спору, 17.01.2019р. та 22.01.2020р. на адресу відповідача направляв вимоги про повернення коштів, отриманих без достатньої правової підстави (а.с. 74, 75).

Вимоги позивача були отримані відповідачем 17.01.2019р. та 22.01.2020р. відповідно, що стверджується відмітками останнього на самих вимогах, Однак, такі вимоги були залишені відповідачем без задоволення та виконання.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок прийняття судом адміністративної юрисдикції рішення про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 від 21.02.2018р. "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", підстава отримання КП "Луцькреклама" коштів при збільшених ставках тарифу відпала.

А тому, за Договором №116/ТК із врахуванням додаткового договору за №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, позивач повинен був сплатити відповідачу за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами в період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р. (за мінусом збільшення базового тарифу згідно скасованого в судовому порядку рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за №111-1 від 21.02.2018р. "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" суму в розмірі 547 939,32 грн.

Однак, згідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень, позивачем у зазначений період було сплачено на користь відповідача, а останнім отримано грошових коштів в розмірі 816 430,73 грн.

З вище викладеного вбачається, що позивачем було надмірно сплачено відповідачу по Договору №116/ТК із врахуванням додаткового договору №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, коштів в сумі 268 491,41 грн. (з розрахунку 816 430,73 грн. – 547 939,32 грн.)

Вищезазначена переплата виникла внаслідок застосування до правовідносин сторін за Договором №116/ТК із врахуванням додаткового договору №6 від 01.03.2018р. до останнього і додаткових угод, рішення виконавчого комітету Луцького міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яке в подальшому було скасоване в судовому порядку, відтак, позивач здійснював оплату послуг КП "Луцькреклама" у вказані періоди з врахуванням збільшених ставок тарифу.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність  ознак котрі свідчать про набуття КП "Луцькреклама" грошових коштів ТОВ "Брендборд" в загальному розмірі 268 491,41 грн. без достатньої для цього правової підстави.

У силу положення статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Можливість та правова підстава для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку наявності відносин, які врегульовані в порядку ст. 1212 ЦК України, зокрема, при поверненні безпідставно одержаних чи збережених коштів, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року, яка постановлена у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку листом ТОВ "Брендборд" за №37 від 17.01.2019р., адресованим КП "Луцькреклама", було заявлено вимогу позивача про повернення відповідачем коштів, набутих без достатньої для цього правової підстави.

Термін виконання вимоги був визначений позивачем до 15.02.2019р.

Однак, дана вимога зі сторони КП "Луцькреклама" задоволена не була, кошти не були повернуті.

А тому, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України із суми 268 491,41 грн. було нараховано відповідачу 34 297,06 грн. суми інфляційних втрат (за період з 01.03.2019р. по 30.04.2021р.), а також 17 698,34 грн. 3% річних (за період з 18.02.2019р. по 30.04.2021р.)

Перевіривши долучені позивачем до матеріалів справи розрахунки сум інфляційних та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вони є  арифметично вірними та відповідають фактичним обставинам справи у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку що позовні вимоги про стягнення з відповідача 268 491,41 грн. безпідставно набутих коштів, 17 698,34 грн. 3% річних, 34 297,06 грн. інфляційних втрат, підтверджені належними та допустимими доказами, підставні та підлягають до задоволення.

Щодо посилань Комунального підприємства "Луцькреклама" та Луцької міської ради на те, що позивач звертаючись до суду першої  інстанції пропустив строк позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Інститут позовної давності покликаний також сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності, слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов`язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Так у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, при цьому стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Матеріали справи свідчать, що, відносини у даній справі між позивачем та відповідачем виникли з Договору №116/ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами від 04 квітня 2012 року.

Як вже зазначалося вище, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" (на підставі якого у період з 01.03.2018р. по 31.12.2018р., позивач здійснював оплату відповідних визначених договором №116/ТК послуг) постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18, визнано протиправним та скасовано.

Позивач - ТОВ "Брендборд" звернувся з позовом до Господарського суду Волинської області про стягнення на його користь з КП "Луцькреклама" 320 486,81 грн безпідставно одержаних (збережених) коштів 24.05.2021.

Враховуючи, що Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18 набрала законної сили з моменту її прийняття (11.12.2018р.), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право у ТОВ "Брендборд" на звернення до суду з позовом про повернення відповідачем безпідставно отриманих коштів виникло не інакше, як з моменту набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018р. у справі №803/433/18 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача були пред`явлені до суду в межах визначених положеннями ЦК України загальних строків позовної давності.

Щодо відхилення судом першої інстанції клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи на іншу дату, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи 06.08.2021р. на адресу Господарського суду Волинської області від Луцької міської ради за підписом представника Іщик В. надійшло клопотання від 05.08.2021р. про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість органом місцевого самоврядування направити в засідання суду уповноваженого представника, з підстав перебування директора юридичного департаменту міської ради у відпустці, участю у пленарному засіданні позачергової 16-ї сесії міської ради заступника директора юридичного департаменту, розгляду Луцьким міськрайонним судом Волинської області о 10.30 06.08.2021р. справи за участю Луцької міської ради (а.с. 173).

В судовому засіданні 06.08.2021 протокольною ухвалою відхилив клопотання Луцької міської ради про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Відхиляючи вищезазначене клопотання суд першої інстанції виходив з того, що третя особа скористалась свої правом на подання до суду письмових пояснень стосовно позовних вимог ТОВ "Брендборд", явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, Луцька міська рада не була позбавлена можливості за наявності бажання взяти участь в судовому засіданні направити в засідання суду свого будь-якого іншого уповноваженого представника.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі №903/358/21 було відкрито ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.05.2021.

Протокольною ухвалою хвалою Господарського суду Волинської області від 19.07.2021 залучено Луцьку міську раду до участі у справі №903/358/21 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, встановлено міській раді строк для подання письмових пояснень стосовно позову, зобов`язано позивача здійснити направлення (вручення) третій особі документів, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2021р., явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

У Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 вказано верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку, у клопотання від 06.08.2021 про відкладення розгляду справи, представником Луцької міської ради не надано жодних доказів в підтвердження неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні за його відсутності.

Окрім того, призначаючи справу до розгляду суд першої інстанції надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Луцька міська рада не була позбавлена можливості забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника.

Зважаючи на те, що всі учасники справи були належним чином повідомлені Господарським судом Волинської області про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду даної справи по суті, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив Луцькій міській раді в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи №903/358/21 на іншу дату.

Доводи апелянтів викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються належними доказами та не спростовують викладених у рішенні Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. у справі №903/358/21 висновків.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Апелянтами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційних скарг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. у справі №903/358/21 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на Комунальне підприємство "Луцькреклама" та Луцьку міську раду.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Комунального підприємства "Луцькреклама", Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. у справі №903/358/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 р. у справі №903/358/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу №903/358/21  повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "27" вересня 2021 р.

Головуючий  суддя                                                                      Демидюк О.О.

Суддя                                                                                              Павлюк І.Ю.  

Суддя                                                                                              Савченко Г.І.