У К Р А Ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 11-а-2064/2010 Категорія: ст. 296 ч. 2 КК України
Головуючий у першій інстанції Шурига Т.Г.
Доповідач Бєлан Н.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді : Бєлан Н.О.
суддів: Дмитренко Г.М., Кепкал Л.І.
за участю прокурора: Пламадяли І.П.
засуджених: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Довбищука А.І., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2010 року, яким:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Києва, який раніше судимий:
- вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2002 року за ст.ст. 15 ч. 1, 308 ч. 2, 186 ч. 3, 70 КК України на 5 років позбавлення волі;
засуджений за ст. 296 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Згідно ст. 76 КК України на засудженого ОСОБА_2 покладено обов’язки протягом іспитового строку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації в ці органи.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Кіровоград, проживаюча в м. Києві, яка раніше не судима, -
засуджена за ст. 296 ч. 2 КК України на 2 роки позбавлення волі.
Відповідно до ст. 79 КК України засуджену ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Згідно ст. 76 КК України на засуджену ОСОБА_3 покладено обов’язки протягом іспитового строку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації в ці органи.
За вироком суду, засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винними у хуліганстві, яке вчинили групою осіб за таких обставин.
27 червня 2008 року, приблизно о 20 год. 30 хв., за попередньою змовою між собою, перебуваючи між першим та другим поверхом першого під’їзду будинку №5 по просп. Мира в м. Києві, безпричинно, на ґрунті особистих неприязних відносин, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства та ігноруючи існуючі в суспільстві елементарні правила поведінки, моральності та добропристойності, почали наносити удари руками по різноманітним частинам тіла потерпілого ОСОБА_5
Потім, ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_2 підняла з підлоги скло, і стала наносити удари по різноманітним частинам тіла потерпілого.
Своїми діями, засуджені заподіяли ОСОБА_5 легкі тілесні ушкодження, з короткочасним розладом здоров’я.
В апеляції прокурор, не оспорюючи встановлені обставини справи, визначену кваліфікацію дій засуджених, просить вирок скасувати внаслідок м’якості призначеного покарання засудженим, оскільки, вважає, суд першої інстанції не дав належної оцінки даним особи ОСОБА_2, а саме, що він раніше судимий за умисні злочини, а також, що вину на досудовому слідстві фактично не визнавав, тому відсутнє каяття у вчиненому.
Крім того, прокурор вважає, що суд безпідставно визнав обставину, яка пом’якшує покарання засудженим, – добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, оскільки останній матеріальних претензій до засуджених не пред’являв, тому просив виключити цю обставину із мотивувальної частини вироку.
Поза увагою суду залишився той факт, що у справі відсутні документальні дані, які б підтверджували батьківство ОСОБА_2 народженої ОСОБА_3 дитини.
Також, на переконання апелянта, порушив вимоги ст. 335 КПК України, бо у резолютивній частині вироку не вирішив питання про речові докази, яким у справі є мобільний телефон «Нокіа».
У зв’язку із чим просив постановити вирок апеляційного суду, яким призначити ОСОБА_2 за ст. 296 ч. 2 КК України 3 роки позбавлення волі, а ОСОБА_3 за ст. 296 ч. 2 КК України 3 роки позбавлення волі, звільнивши останню від відбуття покарання на підставі ст. 79 КК України.
В доповненнях до апеляції, прокурор порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд через істотне порушення кримінально-процесуального закону, а саме вимог, передбачених ст. 299 КПК України, та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Іншими особами, що мають право подати апеляцію, вирок не оскаржений.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та доповнення до неї, пояснення засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засуджених про залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляції, судова колегія вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 299 КПК України суд вправі за згодою сторін, якщо вони не заперечують фактичні обставини справи, визнати недоцільним дослідження обставин у справі. При цьому допит підсудного, якщо він тільки не відмовляється від дачі показань, проводиться обов’язково.
За даними протоколу судового засідання, сторони погодилися на скорочений порядок дослідження доказів у справі, оскільки засуджені визнали себе винними у вчиненні інкримінованих їм дій і висловили згоду дати показання.
Проте, як убачається з пояснень, наведених у протоколі судового засідання, засуджені не посилалися на те, що згодні з обставинами вчинення злочину, як вони наведені у обвинувальному висновку і вироку.
Зокрема, ОСОБА_3 оспорювала факт нанесення порізів склом потерпілому по різним частинам тіла (а.с. 68 Т.2).
Засуджений ОСОБА_2, за його показаннями, які відображені у протоколі судового засідання, стверджував, що у нього з потерпілим, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, виник конфлікт, бо за відсутністю ключів, проник до під’їзду через віконце, де мешкали, який переріс в обопільну бійку, під час якої вони один одному наносили удари, і він не бачив, як ОСОБА_3, наносила удари склом потерпілому (а.с. 67 Т. 2).
Отже, у судовому засіданні засуджені фактично заперечували обставини справи, які мають суттєве значення для встановлення істини й правильного її вирішення, що залишено судом поза увагою.
Тому докази, щодо фактичних обставин справи, підлягали ретельній перевірці у повному обсязі.
Поряд з цим, у вироку суд послався на показання засуджених, які не відповідні протоколу судового засідання, а саме, за показаннями ОСОБА_2, наведеними у мотивувальній частині вироку, конфлікт з потерпілим виник у зв’язку із тим, що він за відсутністю ключів до під’їзду, проник через вікно, причину конфлікту не знає, а потім стали битися один із одним, і разом впали на підлогу, при цьому потерпілий перебував на ньому зверху, і для того, щоб того скинути, декілька раз вдарив головою у обличчя, але потерпілий не зліз. Тому на його прохання ОСОБА_3, взяла шматок скла і декілька раз вдарила ОСОБА_6 по руках.
За показаннями ОСОБА_3, наведеними у вироку, конфлікт з потерпілим виник через претензії останнього до них з приводу того, що вони проживають у будинку незаконно і заважають йому відпочивати. Під час обопільної бійки, ОСОБА_6 повалив ОСОБА_2 на підлогу і перебував на ньому зверху. Тому, на прохання ОСОБА_2 вона підняла скло і нанесла потерпілому декілька ударів.
Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, бо у вироку суд посилається на показання засуджених, які не відповідають протоколу судового засідання.
Отже, доводи в апеляції про те, що під час розгляду справи судом допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, які перешкоджали постановити законний і обґрунтований вирок, заслуговують на увагу.
У зв’язку із чим, вирок суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, при якому необхідно належно виконати вимоги вказаного закону та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 органами досудового слідства пред’являлось обвинувачення у вчиненні хуліганства, яке вчинене групою осіб у навмисному грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю (а.с. 24-25 Т.2, 30-31 Т.2, 43-44 Т.2), проте суд зазначив у мотивувальній частині вироку, що вони вчинили хуліганство ще й за обставин попередньої змови між собою, та з мотивів особистих неприязних відносин (а.с. 70 Т. 2).
Така зміна у порівнянні з обвинуваченням, викладеним у обвинувальному висновку, може мати місце лише за ініціативою прокурора. У цьому випадку межі судового захисту визначаються постановою прокурора про зміну обвинувачення.
Однак, як убачається із протоколу судового засідання, прокурором обвинувачення у суді, у порядку ст. 277 КПК України, не змінювалося.
За таких обставин, суд не був вправі за результатами судового розгляду справи змінити обвинувачення підсудним на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється від пред’явленого за фактичними обставинами.
Як убачається з протоколу судового засідання, у розгляді справи брав участь потерпілий, проте, на порушення вимог ст. 318 КПК України, суд не надав йому слова у судових дебатах (а.с. 68-69 Т. 2).
При новому судовому розгляді справи суду належить перевірити й доводи прокурора щодо відшкодування засудженими шкоди, а також у відповідності із вимогами кримінально-процесуального закону вирішити питання речових доказів.
Що стосується доводів апеляції стосовно м’якості призначеного покарання засудженим, то під час розгляду справи суду належить повно та всебічно перевірити дані про їх особу, чи є вони суспільно небезпечними особами, та у випадку доведеності їх вини у інкримінованому злочині призначити законне й справедливе покарання у відповідності до вимог ст. 65 КК України.
Проте судова колегія зауважує, що в апеляції прокурором не наведені переконливі доводи щодо необ’єктивного застосування положень ст. 75 КК України, а саме через те, що засуджений фактично не визнавав свою вину у вчиненні злочину та недостатньо ураховані дані про його особу.
Такі твердження суперечать матеріалам справи.
Тому апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, судова колегія,-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора Довбищука А.І. задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2010 року стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни.
Головуючий:
Судді: