Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 201/131/18

провадження № 61-12132св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Перфілова Олена Анатоліївна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу (далі - Дніпровський МНО) Перфілової О. А., ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень, визнання договору недійсним.

В обгрунтування позову посилалася на те, що 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася з клопотанням до Дніпровської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки орієнтовною площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпровської міської ради від 13 квітня 2017 року № 352/19 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки та зобов`язано замовити розроблення проекту землеустрою (пункт 2 рішення). 19 жовтня 2017 року проведено роботи щодо встановлення меж земельної ділянки, отримано погодження із суміжним землекористувачем.

Проте, 20 грудня 2017 року Дніпровська міська рада прийняла рішення № 113/28 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у власність громадянину ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Пунктом 1 вказаного рішення Дніпровська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,100 га та передала її у власність ОСОБА_2

22 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Перфіловою О.А. проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 та від 20 грудня 2017 року № 113/28 порушують її права на приватизацію спірної земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправним та скасувати пункт 33 додатку до рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 № 314/24 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у місті Дніпрі (34 особи)», яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 20 грудня 2017 року № 113/28 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у власність громадянину ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Перфілової О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,100 га на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,100 га (кадастровий номер 1210100000:03:084:0056) на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , укладений 17 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за номером: 201 посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Парфіловою O. A.

Короткий зміст рішення судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Скасовано пункт 33 додатка до рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (34 особи)», яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_3 ;

Скасовано рішення Дніпровської міської ради від 20 грудня 2017 року № 113/28 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у власність гр. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Скасовано рішення приватного нотаріуса Перфілової О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38992026 від 27 грудня 2017 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,100 га (кадастровий номер 1210100000:03:084:0056) на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,100 га (кадастровий номер 1210100000:03:084:0056) на АДРЕСА_1 , укладений 17 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за номером: 201, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Парфіловою O. A. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є доведеними та обгрунтованими.

Так, обмежень щодо строку дії рішення Дніпровської міської ради 13 квітня 2017 року № 352/19, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки та зобов`язано замовити розроблення проекту землеустрою (п. 2 рішення) не містить. Однак, всупереч висновку постійної комісії з питань архітектури, містобудування та земельних відносин Дніпровською міською радою прийнято рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 .

Прийняття Дніпровською міською радою оспорюваних рішень вплинуло на реалізацію позивачем набутого нею, у встановленому законом порядку, права на відведення земельної ділянки та отримання цієї ділянки у власність у порядку безоплатної приватизації. Тому позов стосується захисту позивачем права на законне очікування та законних інтересів щодо набуття у власність земельної ділянки.

Скасовуючи рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд керувався статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки суд виходив з того, що указаний договір укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час дії заборони щодо її відчудження, встановленої ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2018 року. Таким чином, ОСОБА_2 укладаючи спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, порушив встановлену судовим рішенням заборону щодо її відчуження. Сам по собі факт невнесення відомостей про існування заборони на відчуження спірної земельної ділянки до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право розпоряджатися нерухомим майном.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у місті Дніпрі (34 особи)» в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 (пункт 33 додатку до рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у місті Дніпрі (34 особи)».

Визнано неправомірним та скасовано рішення Дніпровської міської ради від 20 грудня 2017 року № 113/28 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у власність громадянину ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 апеляційний суд виходив з того, що таке рішення є неправомірним, оскільки ОСОБА_1 своєчасно було вжито заходів для врегулювання спору з приводу наявності у неї переваги перед ОСОБА_2 на відведення спірної земельної ділянки шляхом звернення до Дніпровської міської ради з відповідною заявою.

Крім того, у своєму висновку постійно діюча комісія з питань архітектури, містобудування та земельних відносин Дніпровської міської ради зазначила, що ОСОБА_1 має бути надана перевага у подальшому оформленні земельної ділянки, що надало позивачу привід правомірно очікувати безперешкодного розроблення землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішення приватного нотаріуса апеляційний суд виходив з того, що при розгляді заяви ОСОБА_2 та доданих до неї документів, нотаріусом не було виявлено визначених законом підстав для відмови в реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. А належним способом захисту права або інтересу позивача є не визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 не є стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 січня 2018 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову, а в решті постанову апеляційного суду залишити без змін.

Підставою звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_3 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та вказує, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про задоволення позову, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а (провадження № К/9901/15205/18), від 19 червня 2018 року у справі № 750/8511/17 (провадженя № К/9901/49700/18), від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17 (провадження № К/9901/69327/18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18). Отже міська рада діяла законно надаючи ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, ОСОБА_3 зазначає, що питання щодо виділення у власність позивача земельної ділянки не виносилося радою на розгляд сесії. Позивач (відповідно до пункту 14 статті 12, пункту 18 статті 13 та пункту 15 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 7 статті 7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні») не мала переважного права на отримання у приватну власність земельної ділянки.

Крім того, ОСОБА_3 посилається на інші постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18 (провадження № К/9901/63008/18) щодо підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17 щодо «дискреційних повноважень» суб`єкта владних повноважень, від 14 березня 2018 року у справі № 363/2449/14 (провадження № К/9901/5888/18) щодо повноважень органів місцевого самоврядування, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 щодо захисту прав чи інтересів у належний спосіб, який є ефективним.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Так, ОСОБА_1 посилається на те, що встановлення судами попередніх інстанцій неправомірності оскаржуваних рішень Дніпровської міської ради та їх скасування свідчить про неправомірність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, однак це не тягне за собою автоматичного припинення такого права останнім та не призводить до повернення спірної земельної ділянки до комунальної власності і не поновлює право позивача на приватизацію землі.

Підставою звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду зокрема, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 щодо виключення законодавцем такого способу захисту права як скасування запису про державну реєстрацію права; від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13, від 19 березня 2019 року у справі № 906/920/16 відповідно до яких відновлення становища, яке існувало до порушення є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта, що вичерпує свою дію після його реалізації; від 12 березня 2018 року у справі № 910/22319/16 у якій вказано, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку вимагає визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину; від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним за умови укладення такого договору з порушенням закону (про що також зазначено в ухвалі Верховного Суду України від 10 березня 2011 року у справі № 6-2773св08); від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18), від 18 липня 218 року у справі № 750/2728/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц у яких зазначено, що власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (про що також зазначено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Зазначає, що на час звернення до суду з указаним позовом вимога про скасування рішення нотаріуса щодо державної реєстрації права власності відповідала правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, відповідно до якої у разі визнання недійсним договору (правочину), що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Отже така вимога є належним способом захисту.

Однак, апеляційний суд послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 823/750/16, відповідно до яких належним способом захисту права позивача є не визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Позивач зазначає, що указана постанова стосувалася підсудності справи, а не вирішення спору по суті.

А відповідний правовий висновок було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц. Отже посилання апеляційного суду на постанови Великої Палати Верховного Суду, які прийнято значно пізніше після звернення позивача до суду не сприяє прогнозованості судового рішення та формуванню сталої практики, що не відповідає принципу справедливості та ефективності.

Крім того, позивач посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме захисту особою свого законного інтересу в отриманні земельної ділянки, який не був реалізований внаслідок прийняття радою рішень, якими права на цю ділянку передано іншій особі, що перешкоджає їй реалізувати законодавчо закріплене право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.

Заперечення (відзив) на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року справу № 201/131/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася з клопотанням до Дніпровської міської ради (від 30 листопада 2016 року вх. № 36/6697) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,100 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За результатом розгляду клопотання рішенням Дніпровської міської ради від 13 квітня 2017 року № 352/19 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки та зобов`язано замовити розроблення проекту землеустрою (пункт 2 рішення).

Обмежень щодо строку дії рішення Дніпровської міської ради від 13 квітня 2017 року № 352/19 не містить.

На підставі вказаного рішення між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Геоланд 2000» 27 квітня 2017 року укладено договір на виконання землевпорядних робіт № ДП270420117/224-П.

Розробляючи проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 вищевказаної земельної ділянки, 19 жовтня 2017 року проведено роботи по встановленню меж земельної ділянки, отримано погодження із суміжним землекористувачем публічним акціонерним товариством «ДТЕК Дніпрообленерго».

З містобудівного висновку від 07 листопада 2017 року № 14/27-1309 департаменту по роботі з активами Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради ОСОБА_1 стало відомо, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру 13 жовтня 2017 року № 14/27-1141 ОСОБА_2 надано висновок про погодження проекту землеустрою частини зазначеної земельної ділянки.

За зверненням ОСОБА_1 постійна комісія з питань архітектури, містобудування та земельних відносин Дніпровської міської ради надала висновок від 08 листопада 2017 року № 222-зв, згідно якого ОСОБА_1 має бути надана перевага у подальшому оформленні земельної ділянки на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_1 отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення раніше (рішення міської ради від 13 квітня 2017 року № 352/19) ніж громадянин ОСОБА_2 (рішення міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24). Також рекомендовано департаменту по роботі з активами міської ради підготувати проект рішення міської ради про скасування пункту 33 додатку до рішення міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (34 особи)».

Дніпровською міською радою 20 грудня 2017 року прийнято рішення № 113/28 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 у власність гр. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Пунктом 1 рішення від 20 грудня 2017 року №113/28 Дніпровська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,100 га (кадастровий номер 1210100000:03:084:0056) та передала її у власність ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом Дніпровського МНО Перфіловою О. А. прийнято рішення № 38992026 та проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,100 га з кадастровим номером 1210100000:03:084:0056.

17 січня 2018 року ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,100 га (кадастровий номер 1210100000:03:084:0056) на АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, прийняття Дніпровською міською радою рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 призвело до порушення права очікування позивача на правомірне набуття у власність земельної ділянки та пов`язаних з цим її законних інтересів.

Суди вважали, що права та законні інтереси ОСОБА_1 зазнали негативного впливу з боку Дніпровської міської ради через прийняття нею оскаржуваних рішень, внаслідок чого позивач неправомірно втратила надане їй право на відведення земельної ділянки.

Суд касаційної інстанції не погоджується з цими висновками з огляду на таке.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиабо надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Таким чином, у справі, що переглядається міська ради правомірно надала ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в наданні цього дозволу, як надання раніше такого ж дозволу іншій особі.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою, шостою статті 186-1 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянкиоригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про державний земельний кадастр» Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2012 року № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), згідно з пунктом 107 якого державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно до абзацу першого пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянкиздійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» встановлено, що державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно змісту статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині першій статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що: «у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

У вказаній постанові також зазначено, що розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Водночас слід наголосити, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки. Тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проекту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат».

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувані рішення міської ради порушили принцип земельного законодавства та позбавили позивача можливості реалізувати своє право на безоплатне одержання у власність спірної земельної ділянки,яку позивач розумно очікувала одержати у власність звернувшись до відповідача з відповідним клопотанням та отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, оскільки рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, а першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Незважаючи на те, що позивач першою звернулася до міської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ОСОБА_2 раніше за позивача затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що є дискрецією ради, тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що прийнятими міською радою оскаржуваними рішеннями порушено право позивача.

Позивачем не було доведено та матеріали справи не містять відомостей, що саме на підставі її проекту була сформована відповідна земельна ділянка.

Таким чином, під час затвердження проекту відповідача Дніпровською міською радою не було порушено вимоги статті 79-1 ЗК, статті 50 Закону України «Про землеустрій», метою яких і є уникнення конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на ряд постанов Верховного Суду, вказує на те, що скасування рішень міської ради є ефективним способом захисту порушеного права та забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного розпорядження було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в судах. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18.

У своїй постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання рішення незаконним у спорі, що виник із земельних правовідносин, може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо фактичною підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 906/920/16 (провадження № 12-215гс18) зроблено висновок про те, що рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень райдержадміністрації, рішень виконавчого комітету сільради, визнання недійсним акта, на підставі яких зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна. Особа, законний інтерес або право якої порушено, або прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права. На таких осіб з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення з іншими вимогами.

Слід зазначити, що указані висновки Верховного Суду не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій про належність такого способу захисту як скасування рішень міської ради, однак за умови ефективності такого способу захисту порушеного права та поновлення у правах особи. Ураховуючи правомірність прийнятих радою рішень щодо земельної ділянки, вичерпанням вказаними рішеннями своєї дії, оскільки земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 , відчужена ОСОБА_3 та не поновить у правах на неї позивача, задовольнити позов та скасувати рішення міської ради не можна.

Крім того, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та не містить такої підстави для відмови у його наданні як надання раніше такого ж дозволу іншій особі, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що міська рада діяла у межах своїх повноваженоважень, ухвалюючи рішення від 20 вересня 2017 № 314/24 та від 20 грудня 2017 року № 113/28 та підстав для визнання цих рішень незаконними і їх скасування немає.

Ураховуючи наведене та беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені у наведених відповідачем постановах, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження, а тому її скарга підлягає задоволенню, оскількивстановлено, що міська рада діяла законно, ухвалюючи оскаржувані рішення.

Разом з тим, вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 про скасування постанови апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалення нового рішення в цій частині про їх задоволення підлягають до задоволення частково, оскільки колегія суддів дійшла висновку лише про зміну мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у частині визнання протиправним та скасування рішень Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 № 314/24 та від 20 грудня 2017 року № 113/28, тому похідні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки також до задоволення не підлягають, отже постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову слід викласти у редакції цієї постанови, а в решті постанову апеляційного суду в цій частині залишити без змін.

Ураховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалені не з тих підстав.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , заявив клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20).

Підстави для зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) відсутні, оскільки Велика Палата Верховного Суду за результатами касаційного перегляду судових рішень у справі № 688/2908/16-ц прийняла постанову від 29 вересня 2020 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, тому постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірними та скасування рішень Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 та від 20 грудня 2017 року № 113/28 підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову; постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню, а в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог (про визнання протиправним і скасування рішення нотаріуса і визнання недійсним договору купівлі-продажу) - зміні мотивів відмови, а в решті у цій частині - залишенню без змін.

У той же час не може залишатися в силі рішення суду першої інстанції та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необхідність задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції задовольнив вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 (ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішень міської ради), при цьому вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 задоволено частково (лише змінено мотиви відмови у задоволенні похідних позовних вимог), тому судові витрати, понесені ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції у сумі 4 228,80 грн та у суді касаційної інстанції у сумі 2 819,20 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Перфілової Олени Анатоліївни, ОСОБА_3 про визнання неправомірними та скасування рішень Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 314/24 та від 20 грудня 2017 року № 113/28 скасувати і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у цій частині залишити без змін.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7 048,00 грн судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук