Справа № 2-1872/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 жовтня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді – Вуїва О.В., при секретарі – Кашарайло А.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до  ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки в якій вказував, що 16 січня 2006 року він за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1.

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельних ділянках, площею 0,1000 га., призначеній для обслуговування зазначеного житлового будинку та площею 0,0618 га, призначеній для ведення особистого підсобного господарства.

Право власності на земельні ділянки зареєстроване за попереднім власником будинку –ОСОБА_2.

Зважаючи на те, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельні ділянки, на яких вони розміщені та які належать відчужувачу майна, ОСОБА_1 просив визнати його власником земельних ділянок, площею 0,1000 га. та 0,0618 га., розташованих по АДРЕСА_1.  

Ухвалою суду від 29 жовтня 2010 року позовну заяву щодо визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,0618 га, призначену для ведення особистого підсобного господарства було залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач свої уточнені вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає повністю.

Суд вважає за необхідне розглядати справу без участі відповідачки, оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін.  

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до висновку про можливість застосування наслідків визнання позову відповідачем, передбачених ст. 174 ЦПК України, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує права третіх осіб.

Зокрема, судом встановлено, що 16 січня 2006 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 6, 7).

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1000 га., призначеній для обслуговування зазначеного житлового будинку.

Право власності на землю зареєстроване за попереднім власником будинку – ОСОБА_2 (а.с. 5, 10).

Відповідно до чинної на час укладення правочину редакції ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічне правило викладене й в чинній редакції ст. 120 ЗК України та п.п. «ґ» п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою №2 від 19 березня 2010 року).

Згідно зазначеної постанови до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V – і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а цивільне право позивача відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України підлягає захисту шляхом визнання його власником спірного майна.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку –  задовольнити повністю.

Визнати   за  ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 гектарів, розташовану по АДРЕСА_1, призначену для обслуговування житлового будинку за цією ж адресою та належала ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 31 січня 1994 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за №2253 (виданого на підставі рішення виконкому Вознесенської міської ради Миколаївської області за №256 від 19 жовтня 1993 року).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :                                                                         Вуїв О.В.