Справа № 175/2420/13-ц

провадження № 2/175/974/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2021 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Васюченка О.Г.,

при секретарі Кульпіна Л.Г.,

за участі представника відповідача

ОСОБА_1 - адвоката Верба А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебуває позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа сулухалася різними судами, ухвалювалися рішення постановлялися різні ухвали. Позивач у позовній заяві посилалася, що 06 березня 2009 року сторони зареєстрували шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ), який 02 березня 2012 року заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області було розірвано. За час подружнього життя у них народилася донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Дмитрівським відділом РАГС Управління РАГС Москви). ОСОБА_1 проживає разом з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Офіційне місце роботи відповідача суду не відомо, проте він має стабільний дохід, однак у добровільному порядку кошти на утримання дитини не надає та не займається її вихованням, а тому просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки всіх видів його прибутку щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13 червня 2013 року і до досягнення дитиною повнолітня. Задовольнивши позов у повному обсязі, посилаючись на обставини зазначені в позові.

Позивач чи його представник у судове засідання не з`явилися, повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У раніше поданій заяві іншому складу суду позивач просив справу розглядати без його участі.

Представником відповідача у встановлені строки до суду був наданий відзив на позов, в якому він проти вимог позивача заперечував та просив позов залишити без задоволення, стягнути витрати на правничу допомогу.

Позивач у встановлені строки заперечень на відзив не подавав.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на розгляді справи по суті.

Вислухавши представника відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 04 серпня 2009 року, актовий запис про народження №3025 від 04 серпня 2009 року, складеного Дмитрівським відділом ЗАГС Управління ЗАГС Москви, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Москва, батьком дитини записаний ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Судом встановлено, що 05 листопада 2013 року Дніпропетровським районним судом по цій справі ухвалено заочне рішення, яким позов було задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки всіх видів його прибутку щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13 червня 2013 року і до досягнення дитиною повнолітня.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року скасувано заочне рішення від 05.11.2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів і призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Також судом установлено, що у травні 2018 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька із актового запису про народження дитини. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька із актового запису про народження дитини відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року - скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька із актового запису про народження дитини - задоволено. Виключено відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Російської Федерації, як батька дитини, із актового запису про народження №3025 від 04 серпня 2009 року складеного Дмитрівським відділом ЗАГС управління ЗАГС м. Москви про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ст. 82 ЦПК України "Підстави звільнення від доказування" 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов`язків щодо дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України, у тому числі обов`язків щодо утримання дитини.

За загальним змістом цих норм обов`язок утримання дитини батьком дитини виникає з підстав походження дитини саме від цього батька або на підставі акта про визнання особи батьком.

Такого обов`язку в особи, яка не визнана батьком дитини, не виникає.

За змістом положень статті 180 СК України обов`язок утримання дитини несуть лише її батьки.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, є недоведеними і необґрунтованими, у зв`язку з чим вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Також було встановлено, що відповідачем по справі були понесені і документально підтверджені витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу у розмірі - 26672 гривень.

Крім того було встановлено, що інших понесених і документально підтверджені судових витрат не має.

За приписами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, на правничу допомогу.

Згідно ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що відповідачу правнича допомога надавалася згідно договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2018 року, додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2018 року, актом виконаних робіт (наданих послуг) від 01 серпня 2021 року, квитанціями (а.с. 180-182)

Судом також установлено, що представником відповідача у встановленому законом порядку та строк було надана документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі- Закону) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 27 вищевказаного Закону - договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару(винагороди).

Тобто, вказаний Закон не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

З урахуванням вище переліченого та зазначеного, понесені витрати підтверджені належними і допустимими доказами, відповідають критеріям розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону, а також враховуючи, що у позивачу задоволенні позову відмовлено, тому судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу слід присудити на користь відповідача, таким чином, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються з надання правничої допомоги у розмірі 26672 гривень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат (судовий збір). Беручи до уваги результат вирішення справи, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду даної позовної заяви, судові витрати у вигляді судового збору слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 181, 183, 184, 192, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з надання правничої допомоги у розмірі 26672 гривень.

Судові витрат у вигляді судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 01 жовтня 2021 року.

Суддя О.Г. Васюченко