Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатсько області
в складі : головуючого – судді Джуги С.Д.
суддів : Кеміня М.П., Панька В.Ф.
при секретарі : Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14.05.2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,-
в с т а н о в и л а :
У липні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до філії «Відділення Промінвестбанку м. Ужгород» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що згідно наказу №15 -о/с від 30 червня 2009року її звільнено з роботи з посади начальника відділу кредитування населення згідно п.1 ст.40 КЗпП України в зв»язку з скороченням штату працівників. Звільнення вважає незаконним, оскільки згідно п.3 ст.42 КЗпП України , вона , як особа , яка має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, має переважне право на залишення на роботі. В порушення ст. 49-2 КЗпП України їй запропоновано переведення на іншу посаду, яка не відповідала її кваліфікації, обсягу роботи, яку вона виконувала на день звільнення , ні обсягу оплати праці. Її звільнення пов»язане з предвзятим відношенням керівництва філії до неї. В процесі розгляду справи позивачка та її представник подали письмові пояснення до позовної заяви в яких посилаються на те, що 23 квітня 2009року філія «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» видала наказ №58 про реорганізацію структурних підрозділів філії та оптимізації процесу кредитування , згідно з яким керуючим філії наказано здійснити реорганізацію шляхом об»єднання кредитного відділу та відділу кредитування населення у відділ кредитних операцій та роботи з векселями. Пункт 2 та пункт 3 даного наказу протирічать один одному і не можуть бути застосовані для подальшого вивільнення працівників. Аналіз цих двох пунктів дає підстави вважати, що не виконавши п.3 цього наказу не можна застосувати п.2, а тому за відсутності конкретних вказівок в наказі, які саме конкретні зміни істотних умов праці відбуваються, яка конкретно кількість штатних одиниць скорочується , які конкретно посади підлягають скороченню тощо,- не можливо вважати даний наказ підставою для звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України. Також не має нового штатного розпису, після ознайомлення з яким не виникало б сумнівів щодо звільнення позивача. Тому, не можна вважати законним і самодостатнім документом попередження про наступне звільнення позивача від 29 квітня 2009р., так як не містить законного підґрунтя.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.05.2010р. позов задоволено, наказ від 30 червня №15-о/с про звільнення ОСОБА_1.з роботи визнано незаконним та скасовано, поновлено її на роботі на посаді начальника відділу кредитування населення у філії «Відділення промінвестбанку в м. Ужгород» днем 30 червня 2009року , стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2009р. по 14 травня 2009р. в розмірі 51 445,27гривень, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
У поданій апеляційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» (надалі-Банк) просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову . Посилається на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, неповно з»ясовано обставини, що мають значення по справі, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, вказано на те, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи Банком повністю дотримані вимоги законодавства; висновки суду про незаконність звільнення позивачки з посиланням на те, що в штатному розкладі філії, який діяв на момент звільнення позивачки, відсутні запропоновані позивачці посади, а також, що Банком, в порушення ст.49-4 КЗпП України, не надавалась інформація професійним спілкам про заплановані звільнення працівників, не ґрунтуються на законі та не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник апелянта Кузка С.О., діючий згідно довіреності, в судовому засіданні подану апеляцію підтримав, просить її задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_2, діючий згідно довіреності, подану апеляцію заперечив, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є таким, коли суд на основі повно і всебічно з»ясованих обставин , на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених належними і допустимими доказами, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК , правильно витлумачивши ці норми .
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено вимоги ст. 49-2 КЗпП України, оскільки запропоновані позивачці пропозиції про переведення на іншу посаду не були їй запропоновані одночасно з попередженням її про звільнення; на момент звільнення позивачки діяв штатний розпис в якому були відсутні і не існували запропоновані позивачці посади: начальника відділу послідуючого контролю за операціями фізичних осіб та роботи з векселями, а також головного економіста відділу послідуючого контролю за операціями фізичних осіб та роботи з векселями що унеможливлювало переведення позивачки на вказані посади; не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України щодо переважного права позивачки на залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці; не дотримано вимоги ст.49-4 КЗпП України щодо завчасного надання професійним спілкам інформації щодо реорганізації підприємства, пов»язаної з скороченням чисельності чи штату працівників.
Однак такий висновок не можна визнати обґрунтованим , оскільки суд дійшов його без усебічного з»ясування дійсних обставин справи і належної оцінки доказів, чим порушив вимоги ст. ст. 10,60,212,213 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як зазначив у пункті 19 Пленум Верховного Суду України у постанові від 06.11.1992р №9 з наступними змінами «Про практику розгляду трудових спорів», розглядаючи спори, пов»язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов»язані з»ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи ,організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника , які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі , організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка наказом керуючого філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» від 30 червня 2009р. №15-о/с звільнена з посади начальника відділу по кредитуванню населення з 30 червня 2010року згідно п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників на підставі наказу №58 від 23.04.2009р.
Згідно наказу №58 від 23.04.2009р. з метою вдосконалення структури філії та оптимізації процесу кредитування , кредитний відділ та відділ по кредитуванню населення реорганізовано шляхом їх об»єднання у новий структурний підрозділ – відділ кредитних операцій та роботи з векселями з попередженням працівників даних відділів про зміну істотних умов праці та наступне скорочення.
Наведені обставини дають підстави суду для висновку , що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників. Про наступне вивільнення позивачку персонально попереджено 29.04.2009р.(а.с.21)
Матеріалами справи стверджено, що позивачці 05.06.2009р.надано відповідачем письмову пропозицію і запропоновано обійняти вакантну посаду – начальник відділу послідуючого контролю за операціями фізичних робіт та роботи з векселями із збереженням розміру посадового окладу, однак вона від неї відмовилась, після чого їй відповідачем 23.06.2009р. надано іншу письмову пропозицію обійняти вакантну посаду - головний економіст відділу послідуючого контролю за операціями фізичних осіб та роботи з векселями із посадовим окладом згідно штатного розкладу, однак від даної пропозиції позивачка також відмовилась (а.с.22-26).
Той факт, що позивачці запропоновано іншу роботу , не одночасно з попередженням про звільнення, а пізніше у часі, на думку колегії, не є істотним порушенням встановленого законом порядку вивільнення працівників, оскільки її не позбавлено передбачених законом гарантій щодо забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників та не порушено цим її трудові права, так як вона мала реальні можливості здійснити запропоновані відповідачем пропозиції щодо іншої роботи.
Висновки суду першої інстанції про унеможливлення переведення позивачки на запропоновані їй посади через їх відсутність у штатному розписі, не відповідають фактичним обставинам справи і колегією суддів не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі висновки суд першої інстанції зробив передчасно і безпідставно, припустивши наперед можливе порушення трудових прав позивачки. Представником апелянта як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції стверджено , що всі вакантні посади філії при роздрукуванні штатного розпису в ньому не відображаються, і знаходяться поза штатним розписом до моменту призначення особи на відповідну посаду, а тому в разі згоди позивачки на переведення на запропоновану їй посаду, її було б переведено на дану посаду.
Необґрунтованими і такими , що не відповідають фактичним обставинам справи є також висновки суду першої інстанції щодо того, що відповідачем при звільненні позивача не дотримано вимоги ст. 49-4 КЗпП України про завчасне надання професійним спілкам інформації щодо реорганізації підприємства, пов»язаної з скороченням чисельності і штату працівників, оскільки в матеріалах справи (а.с.65) є повідомлення за №07-16/265 від 30.03.2009р. голови правління банку голові Центральної Ради профспілки працівників Промінвестбанку про реорганізацію структурних підрозділів філії банку, що тягнуть за собою скорочення чисельності та штату працівників. Тобто, за три місяці, як передбачено ч.3ст. 22 Закону України «Про професійні спілки та гарантії їх діяльності», ст.49-4 КЗпП України, до звільнення позивачки, відповідач надав профспілкам інформацію про наступне скорочення.
Не можуть бути взяті до уваги колегією суддів висновки суду першої інстанції щодо того, що відповідачем порушено вимоги ст. 42 КЗпП України, оскільки не наведено будь- яких мотивів що позивачка має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці та відноситься до осіб ,які мають переважне право на залишення на роботі. Крім того, позивачці пропонувалася робота , в тому числі і керівна посада начальника відділу послідуючого контролю за операціями фізичних осіб та роботи з векселями із збереженням розміру посадового окладу, однак від неї вона відмовилася.
Позивачка звільнена з роботи відповідачем на законних підставах і з дотриманням встановленого порядку звільнення.
За наведених обставин , колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції необґрунтовано поновлено позивачку на роботі. Більше того, позивачку поновлено на посаді начальника відділу кредитування населення, якого взагалі у філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» не існує.
З врахуванням викладеного рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 в заявленому позові з вищенаведених підстав.
Виходячи з вищезазначеного та керуючись вимогами ст. ст.ч.1 п.1 40 , 232 КЗпП України , ст. ст. 10, 11, 60, 212, 307ч.1п.2, 309 , 313, 316, 317, 319 ЦПК України -,
р і ш и л а :
апеляційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород» - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14.05.2010 року – скасувати.
В позові ОСОБА_1 про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили .
Головуючий : Судді :