Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатсько області
в складі : головуючого – судді Джуги С.Д.
суддів : Кеміня М.П., Панька В.Ф.
при секретарі : Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 03 червня 2010року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про вселення в будинок,-
в с т а н о в и л а :
У березні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_2 про вселення в будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 05 серпня 1991р. ОСОБА_3 одружилася з відповідачем ОСОБА_2 і з цього моменту вони та їх неповнолітня дитина ОСОБА_4, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, стали проживати в АДРЕСА_1, і проживали там разом до 13 лютого 2010 року. Після цього, внаслідок конфлікту, ОСОБА_2 зачинив на замок двері в даному будинку і вони змушені проживати в іншому місці. Вони як члени сім»ї наймача, мають право користування зазначеним будинком.
Рішенням Тячівського районного суду від 03 червня 2010р. позов задоволено, вселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в будинок АДРЕСА_1.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий судовий розгляд . Посилається на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, неповно з»ясовано обставини, що мають значення по справі, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, вказано на те, що він надав згоду на проживання ОСОБА_3 в будинок №188(183), де вона проживала разом з його сином та донькою ОСОБА_4, а в будинку №190 вони тимчасово проживали без його згоди; позивачі не є членами його сім»ї, позивачка ОСОБА_4 16.04.2010р. уклала шлюб з ОСОБА_5 і є членом його сім»ї, а тому позивачі не мають права на проживання в його будинку №190.
В судовому засіданні ОСОБА_1 який є і представником ОСОБА_2, представник ОСОБА_6 подану апеляцію підтримали, просять її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_3, її представник ОСОБА_7, діючий згідно довіреності, позивачка ОСОБА_4 подану апеляцію заперечили, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є таким, коли суд на основі повно і всебічно з»ясованих обставин , на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених належними і допустимими доказами, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК , правильно витлумачивши ці норми .
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що позивачі, на законних підставах вселилися в будинок АДРЕСА_1. і як члени сім»ї ОСОБА_4 мають право на проживання в даному будинку.
Однак такий висновок в повному обсязі не можна визнати обґрунтованим , оскільки суд дійшов його без усебічного з»ясування дійсних обставин справи і належної оцінки доказів, чим порушив вимоги ст. ст. 10,60,212,213 ЦПК України.
Як в суді першої інстанції так і в ході апеляційного розгляду справи відповідач ОСОБА_1 пояснив , що він, після одруження у 1991 році його сина ОСОБА_2 з позивачкою ОСОБА_3, надав їм дозвіл на проживання в АДРЕСА_2, де вони постійно проживали, а не в будинок №190.
З матеріалів справи, зокрема довідки Нересницької сільської ради (а.с.10) вбачається, що з 1991 по 2000 роки ОСОБА_2 та позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 прописані в дворогосподарстві батьків по вул. АДРЕСА_2. З довідки СГІРФО Тячівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області від 17.05.2010р. (а.с.32) вбачається, що позивачка ОСОБА_3 за даною адресою зареєстрована з 16.10.1992 року по даний час , а позивачка ОСОБА_4 з 24.02.2009року по даний час зареєстрована за адресою АДРЕСА_1.
З врахуванням наведеного, судом першої інстанції вірно і обґрунтовано зроблено висновок про вселення позивачки ОСОБА_4 в будинок АДРЕСА_1, оскільки вона на законних підставах і в установленому порядку набула право користування зазначеним житловим будинком. Відповідачем не подано доказів і не доведено суду, що позивачка ОСОБА_4 незаконно вселилася , була зареєстрована і проживала у вказаному житловому будинку.
Доводи наведені в апеляції відносно того, що після укладення 16 квітня 2010 року позивачкою ОСОБА_4 шлюбу з ОСОБА_5, вона не може бути вселена в будинку АДРЕСА_1, є необгрунтованими, оскільки наведені обставини не є підставами для припинення позивачкою ОСОБА_4 права користування даним будинком.
В той же час , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для вселення в даний будинок позивачки ОСОБА_3, оскільки позивачкою ОСОБА_3, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України не подано доказів і не доведено, що вона, в установленому законом порядку набула право користування зазначеним будинком та проживала у вказаному будинку.
За наведених обставин , колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення , відповідно до ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні.
Виходячи з вищезазначеного та керуючись вимогами ст. ст. 10, 11, 60, 212, 307, 313, 316, 317, 319 ЦПК України -,
р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду від 03 червня 2010 року в частині вселення ОСОБА_3 в будинок АДРЕСА_1 Тячівського району скасувати і в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
В решті рішення Тячівського районного суду від 03 червня 2010року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили .
Головуючий : Судді :