Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатсько області
в складі : головуючого – судді Джуги С.Д.
суддів : Кеміня М.П., Готра Т.Ю.
при секретарі : Добра М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайт», Міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції про визнання права власності на автомобіль та звільнення автомобіля з-під арешту ,-
в с т а н о в и л а :
У лютому 2010 року позивач звернувся із зазначеним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 02.12.2008року він придбав у ОСОБА_2 автомобіль «Пежо 307» 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Фактом підтвердження купівлі – продажу автомобіля є надане ОСОБА_2 на його ім»я генерального доручення від 02.12.2008р. та відповідна розписка про отримані кошти. Протягом року він користувався даним автомобілем як повноцінний власник. На початку січня, маючи намір на продажу даного автомобіля, він вияснив, що постановою МВ ДВС Ужгородського РУЮ від 11.01.2010року на його власність накладено арешт, так як ОСОБА_2 має непогашені боргові зобов»язання за судовим рішеннм. Позивач просив визнати за ним право власності наданий автомобіль та зобов»язати МВ ДВС Ужгородського РУЮ звільнити з-під арешту даний автомобіль.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.05.2010р. позов задоволено.
У поданій апеляційній скарзі ТзОВ «Лайт»(надалі-Товариство), просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу передати на новий розгляд . Посилається на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, дане рішення порушує права та законні інтереси Товариства, якого судом не залучено до участі в справі, як особу в інтересах якої накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2
У поданій апеляційній скарзі МВ ДВС Ужгородського РУЮ(надалі - відділ ДВС), просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу передати на новий розгляд . Посилається на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права.
Представник Товариства –Ковальова М.М. , діюча згідно довіреності, в судовому засіданні подану апеляцію підтримала, просить її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні подані апеляції заперечують , просять їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник відділу ДВС, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилися, про час, місце, розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України розглянута у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, його представника, пояснення представника апелянта , дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.12.2008року позивач ОСОБА_1 придбав від відповідача ОСОБА_2 автомобіль «Пежо 307» 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Перереєстрацію даного автомобіля ними не здійснено.
Постановою відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.01.2010 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 в межах суми стягнення 65962 грн. за наказом №15/34 виданого 12.11.2009року господарським судом Закарпатської області про стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства боргу. На підставі зазначеної постанови до Державного реєстру обтяжень рухомого майна накладена заборона на відчуження даного автомобіля.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 мав місце договір купівлі – продажу автомобіля «Пежо 307» 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 фактом підтвердження якого є надане відповідачем на ім.»я позивача генеральне доручення від 02.12.2008р. на даний автомобіль та розписка відповідача ОСОБА_2 про отримання від позивача в рахунок оплати за даний автомобіль 8000 доларів США .
Однак з таким правовим обґрунтуванням погодитись не можна , оскільки суд дійшов до безпідставного висновку, що фактом підтвердження договору купівлі – продажу є генеральне доручення від 02.12.2008року відповідача на ім.»я позивача.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В ході апеляційного розгляду справи встановлено 02.12.2008року між сторонами по справі: позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі – продажу автомобіля відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_1 отримав автомобіль марки «Пежо 307» 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, сплативши за нього 8000 доларів США в гривневому еквіваленті по ринковому курсу на момент здійснення розрахунку. Наведені обставини підтверджуються оглянутим письмовим договором купівлі - продажу даного автомобіля від 02.12.2008 року, письмовою розпискою ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_1 8000 доларів США за проданий автомобіль, а також наданням ОСОБА_2 права на розпорядження ОСОБА_1 даним автомобілем. Про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мав місце договір купівлі – продажу автомобіля визнав в суді першої інстанції і сам відповідач ОСОБА_2
Укладений правочин щодо даного автомобіля відповідає загальним вимогам встановленим в ст. ст. 203 - 210 ЦК України щодо форми і змісту правочинів та вимогам встановленим в ст. ст. 655 - 658 ЦК України, оскільки він не суперечить цивільному законодавству та моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинений у формі встановленій ч.3 ст208 ЦК України і спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені .
Відповідно до ч.1 ст. 334 ЦК України , право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна , якщо інше не встановлено договором або законом
Пунктом 5 Договору купівлі – продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановлено, що право власності на автомобіль переходить до покупця ОСОБА_1 з моменту підписання даного договору, та передачі ним продавцю ОСОБА_2 обумовленої суми грошей та передачі продавцем покупцю автомобіля, ключів від автомобіля та документів на автомобіль.
Матеріалами справи стверджено, що право власності на придбаний автомобіль позивач ОСОБА_1 набув 02.12.2008року, оскільки 02.12.2008р. між сторонами був підписаний договір, покупець ОСОБА_1 02.12.2008року передав продавцю ОСОБА_2 обумовлену договором суму грошей, а останній передав йому автомобіль, ключі від автомобіля та документи на автомобіль.
Відповідно до ч.1 ст 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках , встановлених законом, такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
На момент укладення сторонами правочину діюче на той час законодавство не вимагало нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі – продажу рухомого майна - транспортного засобу. Договір купівлі – продажу транспортного засобу на час укладення договору повинен був , відповідно до п.3 ст. 208 ЦК України , укладатися в простій письмовій формі, що і дотримано сторонами по договору.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
З врахуванням наведених обставин доводи апелянтів, що позивач в установленому законом порядку не набув право власності на автомобіль, судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема письмовим договором купівлі – продажу, розпискою про отримання грошей ОСОБА_2, довіреністю ОСОБА_2 від 02.12.2008року. А не здійснення позивачем реєстрації придбаного транспортного засобу в органах ДАІ, відповідно до Правил державної реєстрації та обліку автомобілів ,автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМ України від 07 вересня 1998року за №1388 , на яке посилаються апелянти, не впливає на право власності позивача на вказаний автомобіль, набутий ним в установленому законом порядку, і не ставить в залежність виникнення такого з часу реєстрації транспортного засобу.
Поскільки судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення допущено помилки щодо правового обґрунтування набуття позивачем права власності на автомобіль, воно підлягає зміні із зазначенням, що право власності на автомобіль позивач набув на підставі договору купівлі – продажу автомобіля укладеного 02.12.2008року між ним та ОСОБА_2
Рішення суду першої інстанції щодо визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Пежо 307» 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 і звільнення його з-під арешту, відповідає фактичним обставинам справи, є законним і обґрунтованим , а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апелянта – Товариства, як одну із підстав для скасування рішення суду, про те, що судом порушено норми процесуального права через незалучення його до участі в справі, колегією суддів не може бути взято до уваги, оскільки , відповідно до ч.3 ст 309 ЦК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення ,якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В даному випадку порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, відповідно до діючого ЦПК України, на час розгляду даної справи в апеляційній інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості скасовувати рішення першої інстанції та направляти справу на новий судовий розгляд (ст. 307 ЦПК України).
Виходячи з вищезазначеного та керуючись вимогами ст. ст. 307, 309 , 313, 316, 317, 319 ЦПК України -,
р і ш и л а :
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайт», Міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції – задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 травня 2010 року – змінити щодо правового обґрунтування рішення в мотивувальній частині.
Резолютивну частину рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили .
Головуючий :
Судді :