Справа № 2-1860

                                                                                                                                             2010р.

                                             Р І Ш Е Н Н Я

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    4 листопада 2010р. Печерський районний суд м. Києва

    в складі : головуючого – судді Рейнарт І.М.

                           при секретарі – Віштак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори Ларіна Олена Вікторівна

– про визнання заповіту недійсним –

                                                встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, який його представник уточнила під час судового розгляду справи, та просить визнати недійсним заповіт, складений 17 листопада 2009р. від імені ОСОБА_4, на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Ларіною О.В., та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 і інше майно, що належно померлій, в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_4 від 7 листопада 2003р., посилаючись на те, що заповіт 17 листопада 2009р. підписаний не спадкодавцем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він являється родичем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, яка 07 листопада 2003р. склала заповіт на його користь, яким заповіла йому все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, до якого, зокрема, входить квартира АДРЕСА_1

Позивач стверджує, що 14 грудня 2009р. коли він звернувся до Шостої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, йому стало відомо про наявність заповіту ОСОБА_4 від 17 листопада 2009р., однак при огляді даного заповіту ним було виявлено, що підпис на заповіті не належить ОСОБА_4, а слова "Цей заповіт прочитаний мною вголос і відповідає моїй волі" написані не власноручно ОСОБА_4

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 була одинокою і він, як родич померлої, піклу-вався про неї, організовував похорони її батьків, разом зі своєю сім'єю відвідував її, коли вона перебувала в лікарні, тому вона 07 листопада 2003р. і склала заповіт на його користь, а відповідач ніколи не піклувався про померлу, не надавав їй допомоги, і дані обставини також є підтвердженням того, що спірний заповіт був підписаний не ОСОБА_4  

Також позивач просить стягнути з відповідача, понесені ним судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов та його підстави підтримали.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позов та його підстави не виз-нали, зазначивши, що він являється племінником померлої, між ними завжди були теплі стосунки, він та члени його сім'ї постійно допомагали померлій та піклувалися  про неї.

Відповідач пояснив, що з 15 жовтня 2009р. по 23 листопада 2009р. ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні № 12 і він, його дружина та син постійно відвідували її, забезпечували ліками та необхідним харчуванням.

Відповідач  стверджує, що під час перебування у лікарні ОСОБА_4 виявила бажання скласти заповіт на його користь, тому після отримання дозволу у лікаря, 17 листопада 2009р. він викликав таксі і вони разом з ОСОБА_4 поїхали до Шостої київ-

                                        - 2 -

ської державної нотаріальної контори, де вона склала заповіт. При цьому ОСОБА_4 самостійно спілкувалася з нотаріусом, він при цьому присутнім не був.

Крім того, відповідач зазначив, що ОСОБА_4 не бажала, щоб він повідомляв про її смерть ОСОБА_1 та його сім'ю, так як вважала, що вони її зрадили, не надавши їй допомогу у важкі для неї хвилини життя.

Третя особа державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про час та дату судового засідання була повідомлена належним чином, тому суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі третьої особи.

Вислухавши сторони, свідків, експерта, вивчивши надані докази, судом встанов-лено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджуєть-ся свідоцтвом про смерть, виданим того ж дня Відділом реєстрації смерті у м. Києві (с.с. 71 зворот).

Відповідно до вимог ст.ст. 1218, 1220 ЦК України у зв'язку із смертю ОСОБА_4 відкрилася спадщина на її майно.

Згідно копії спадкової справи щодо майна ОСОБА_4, яка направлена суду Шостою київською державною нотаріальною конторою, з заявами про прийняття спадщини ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернулися 14 грудня 2009р. позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 (с.с. 71, 76 зворот).

17 листопада 2009р. ОСОБА_4 був складений заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право ОСОБА_2  (с.с. 108).

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У судовому засіданні позивачем та його представником було зазначено, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним не заявляються на підставі ст. 1257 ЦК України.

Частиною 2 ст. 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Згідно висновку № 5140/10-11 судово-почеркознавчої експертизи, складеного 31 серпня 2010р. експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_4 в оригіналах першого та другого примірників заповіту від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, який посвідчено 17 листопада 2009р. державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 у рядку "Підпис" виконані однією особою власноручно ОСОБА_4 без навмисної зміни ознак свого власного підписного почерку (с.с.181-185).

Будучи опитаною у судовому засіданні, експерт ОСОБА_5 підтвердила, що сумніву у тому, що підпис під спірним заповітом вчинений особисто ОСОБА_4 не виникло, тому висновок експертів є категоричним.

Також експерт пояснила, що відповідно до наданих зразків вільного підпису ОСОБА_4 було встановлено, що остання мала два варіанти підпису, тому спірний заповіт нею був підписаний одним із варіантів, який складається з короткого підпису. Крім того, при досліджені написання прізвища ОСОБА_4 були встановлені харак-терні ознаки, які містяться у варіанті підпису ОСОБА_4, який полягає у написані її прізвища.

Пояснення експерта також підтверджені наданими відповідачем документами, які особисто були підписані ОСОБА_4 за її життя, і містили її короткий підпис. При цьому ні позивач, ні його представник не заперечували проти того, що вказані документи містять підпис ОСОБА_4 і при їх наданні суду не оскаржували даного факту та не оспорювали достовірність цих доказів.

Твердження позивача про те, що підпис спадкодавця на заповіті повинен відпові-дати її підпису у паспорті та містити першу літеру її прізвища, суд вважає необґрунто-ваним, так як жодний нормативний документ не містить обов'язку особи вчинювати свій

                                             - 3 -

підпис таким чином. Кожна особа особисто вибирає варіанти свого особистого підпису, і таких варіантів може бути безліч.

Враховуючи, що суду були надані документи, які містять вільні зразки підпису ОСОБА_4 у різних варіантах, які не були оспорені під час судового розгляду жодною стороною, у суду відсутні підстави не довіряти висновку експертів або не погоджуватися з ним.

Посилання позивача на те, що текст у спірному заповіті "Цей заповіт прочитаний мною вголос і відповідає моїй волі" написаний не ОСОБА_4, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, так як позивачем відповідно до вимог діючого ЦПК України суду не були надані вільні зразки почерку ОСОБА_4 для надання їх експер-там при проведені експертизи, хоча суд звертав увагу позивача та його представника на необхідність надання таких доказів і надання їх відповідно до положень ст.ст. 59, 131 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.  

Так як позивачем суду не було надано належних доказів у підтвердження того, що текст у заповіті вчинений не ОСОБА_4, суд вважає ці позовні вимоги не доведеними.

Крім того, опитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, лікар терапевт лікарні № 12, в якій ОСОБА_4 проходила стаціонарне лікування з 15 жовтня 2009р. по 24 листопада 2009р., підтвердив, що під час перебування останньої у лікарні за нею доглядав відповідач зі своєю родиною, турбувався, забезпечував всім необхідним.

Також свідок ОСОБА_6 пояснив, що 17 листопада 2009р. ОСОБА_4 звернулася до нього з проханням відпустити її на декілька годин з лікарні для оформлення заповіту. Враховуючи її стан здоров'я, він дозволив, і після повернення до лікарні ОСОБА_4 йому підтвердила, що вона переписала свою квартиру на відповідача.  

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що у листопаді 2009р. він працював водієм таксі і на прохання відповідача відвозив його та жінку похилого віку з лікарні № 12 до нотаріаль-ної контори, а потім відвозив їх назад до лікарні.

Враховуючи викладені докази, суд вважає, що у судовому засіданні було доведено, що ОСОБА_4 особисто 17 листопада 2009р. зверталася до нотаріальної контори з метою скласти заповіт і він підписаний нею особисто, тому відсутні законні підстави стверджувати, що спірний заповіт складений не особисто заповідачем.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні не було доведено, що заповіт, складений від імені ОСОБА_4 17 листопада 2009р. та посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, підписано не заповідачем.

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008р. роз'яснено, що при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

У книзі шостій ЦК України, а саме у ст.ст. 1247 та 1248 визначені загальні вимоги до форми заповіту, а у ст. 1257 визначені підстави, з яких заповіт може бути визнаний недійсним.

У п. 18 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що заповіт може бути визнано недійсним, тільки якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

    Враховуючи викладені норми діючого законодавства та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, суд вважає, що твердження позивача та його представника про те, що спірний заповіт необхідно визнати недійсним, так як це розпорядження не підписано заповідачем, не ґрунтується на вимогах закону і є безпідставним.

    Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні законні підстави для задоволення

                                                   - 4 -

позовних вимог про визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним.

    Згідно ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

    Так як ОСОБА_4 17 листопада 2009р. було складено новий заповіт, яким було охоплено все майно, яке належить спадкодавцю, попередній заповіт є скасованим і підстав для спадкування майна ОСОБА_4 позивач не має, тому позовні вимоги про визнання за ним права власності на майно ОСОБА_4 відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Враховуючи, що позов задоволенню не підлягає, підстав для стягнення з відповідача, понесених позивачем судових витрат немає.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1218, 1220, 1233, 1247, 1254 ЦК України, ст.ст. 60, 88, 212, 215, 223 ЦПК України, суд

                                                вирішив:

у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовити.

    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.    

                                          СУДДЯ