№ 2-а-901/10/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

01 березня 2010 року                                                                                                           місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області під головуванням судді Ковтуненко В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання протиправною бездіяльність щодо належних виплат підвищення до пенсії як дитині війни період з 22 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з урахуванням фактично здійснених виплат, про зобов’язання провести нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з урахуванням фактично здійснених виплат.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона віднесена до категорії дітей війни,  відповідно  до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення  пенсії на 30 %  мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач здійснював  виплату вказаної  допомоги у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком, в зв’язку з чим за період з 22 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року вчинив неправомірну бездіяльність, чим порушив її права та інтереси. Про вказану бездіяльність вона дізналася лише у лютому 2010 року, що дає їй право на звернення до суду за захистом своїх прав з вказаного часу. Просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо належних виплат підвищення до пенсії як дитині війни за вказаний період і зобов’язати провести нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Позивачка до судового засідання не з’явилася та надіслала заяву про розгляд справи за  її відсутності.

Відповідач надав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивачка знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя, отримує пенсію за віком, а також відноситься до соціальної групи «діти війни» та отримує  підвищення до пенсії відповідно до п.8 Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року у розмірах: з 22.05.08р. – 48,10 грн., з 01.07.08р. - 48,20 грн., з 01.10.08 р. - 49,80 грн.  Відповідно до ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання  чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Ст.110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються с 01.01.2006 року, а ст.6 – протягом 2006 року поетапно, за результатами  виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ. Зазначені статті не були визнані неконституційними у встановленому порядку, в зв’язку з чим відсутні підстави для їх не застосування. Крім того, у 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007, визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Однак і після ухвалення вказаного рішення  вище наведене підвищення не виплачувалось, так як Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» видатки на підвищення дітям війни не передбачено. Відповідно до ст.73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені цим Законом. Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які  рішенням Конституційного Суду України № 10 – рп. від 22.05.2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції. Однак відповідно до принципу дії нормативно-правового акту у часі, у зв’язку з прийняттям нової редакції ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, редакція зазначеної статті  до 01.01.2008 р. втратила свою чинність, а на підставі вищевказаного рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 р. втратила чинність нова редакція ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. В зв’язку з тим, що законодавством України не передбачено автоматичного відновлення дії норми, яка втратила чинність на підставі нормативно-правового акту, який було визнано у подальшому неконституційним,  28.05.2008 року КМУ була прийнята Постанова КМУ  № 530, відповідно до якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22.05.08 р. – 48,10 грн., з 01.07.08 р. - 48,20 грн., з 01.10.08 р. - 49,80 грн. Таким чином, як вважає відповідач, управління діяло правомірно. Крім того, відповідач зазначив, що позивачкою пропущений строк звернення до суду, просить застосувати строк позовної давності, і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з’явився, направив заяву про розгляд справи в його відсутність.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши та оцінивши надані докази,  суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в УПФУ в Жовтневому районі м. Міста Донецької області, що підтверджується посвідченням.

Відповідно до ст.ст.6, 7  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року  № 2195-ІV, який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 110 Закону України „Про  Державний бюджет України на 2006 рік”  від 20.12.2005 року  № 3235-ІV, було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим  статті 5 Закону  України „Про  соціальний захист дітей війни”, запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України  за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Згідно діючого на той час законодавства, у 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом  на 2007 рік зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, згідно якої  встановлено, що у 2007 році  підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України „Про  соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами  (крім тих, на яких поширюється дія Закону України  „Про  статус  ветеранів війни, гарантії їх  соціального захисту”), у розмірі 50%  від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалене Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року.

Конституційний Суд України визначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії  положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного суду є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Виходячи із зазначеного за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року діти війни мали право  на отримання підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року № 107- VІ   були внесені зміни до Закону України  „Про соціальний захист дітей війни”, а саме,  текст статті 6 викладений в такій редакції: „Дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до статті 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії  їх соціально захисту”  учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни – на 10%  прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України,  визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до принципу дії нормативно-правового акту у часі, у зв’язку з прийняттям нової редакції статті 6 Закону України  „Про соціальний захист дітей війни” (підпункт 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”), редакція зазначеної статті, що існувала до січня 2008 року втратила свою чинність. На підставі Рішення Конституційного Суду України № 10 – рп/2008  від 22 травня 2008 року втратила чинність нова редакція статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, внаслідок чого відновлена попередня редакція закону.

Отже,  з 22.05.2008 р. відновлена дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 01.01.2008 р., відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З оглядом на вказане, суд вважає, що відповідач, виконуючи приписи зазначеного закону в період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року діяв правомірно, тому визнати протиправними дії останнього за зазначений період неможливо.

Згідно п.8 постанови Кабінету Міністрів України  № 530 від 28.05.2008 року „Деякі питання соціального  захисту окремих категорій громадян”,  дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується  замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 01 липня – 48,20 грн., з 01 жовтня – 49,80 грн.

Таким чином, судом встановлено, що підвищення дітям війни виплачуються органами Пенсійного фонду відповідно до зазначеної постанови, а не Закону від 18.11.2004 року № 2195-ІV, внаслідок чого є наявними правові підстави для визнання протиправними дій, бездіяльність управляння ПФУ в порушенні права на отримання підвищеного розміру пенсії з 22 травня 2008 року відповідно до ст.6  Закону України „Про  соціальний захист дітей війни”.

Згідно ч.2 ст.19  Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення щодо нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб що втратили працездатність.

Відповідно до положень ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за  наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України „Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. № 966-14, а також Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р. № 2017-ІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожитковою мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V, що набрав чинності з 01.01.2007 року, був  затверджений  прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність  з 01 січня – 380 гривень, з 01 квітня – 387 грн., з 01 жовтня – 395 грн.

Зазначена стаття була змінена Законом України від 15.03.2007 року № 749-V та діє в новій редакції з 28.03.2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 01 січня – 380 грн., з 01 квітня – 406 грн., з 01 жовтня – 411 грн. Зазначена стаття доповнена абзацом, яким  передбачено  встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим  частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що  складає відповідно  410 грн. 06 коп., 415 грн. 11 коп.

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107- VІ, що набрав чинності з 01 січня 2008 року  був затверджений прожитковий мінімум на  одну особу, яка втратила працездатність з 01 січня - 470 гривень, з 01 квітня - 481 гривня, з 01 липня - 482 гривні, з 01 жовтня - 498 гривень.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI було надане право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Проте, на виконання вищезазначеної норми Кабінетом Міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «дитина війни».

На 2009 рік є діючою стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно якої: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні підстави для зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат.

Суд вважає за необхідне зазначити, що загальносуспільні потреби - це потреби, направлені на задоволення всього суспільства, а у цьому випадку спірні виплати направлені на задоволення потреб обмеженого кола споживачів, зокрема визначених законом «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, про що, зокрема, зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005р. по справі №1-21/2005, пов’язану з реалізацією   захисту конституційного   права громадянина на  достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд не може фактично визнати неконституційними зміни до Закону та застосувати норми права, які не є чинними. Визнання неконституційними Законів є виключно компетенцією Конституційного Суду України.

Посилання відповідача на те, що позивачкою пропущений строк звернення до суду відповідно до статті 99 КАС України, суд не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 100 КАС України передбачено, що якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд приходить до висновку, що строк звернення до суду пропущено позивачкою з поважних причин, оскільки вона довготривалий час сподівалася на те, що відповідач, як державний орган влади, самостійно виплатить їй доплату до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно з вимогами частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Є достатньо підстав для визнання противоправною бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області щодо ненарахування позивачці щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з урахуванням фактично здійснених виплат.

Враховуючи, що відповідно до законодавства, саме на Пенсійний фонд України покладено обов’язок проведення розрахунку розміру пенсій та доплат, суд вважає за необхідне не перераховувати та стягувати конкретні суми недоплати, а зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області здійснити позивачці нарахування та виплатити щомісячну доплату до пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду.

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області щодо ненарахування ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату  щомісячної  доплати  до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальній захист дітей війни”  за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат,  виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком,  встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для  осіб, які  втратили  працездатність, з урахуванням фактично отриманих сум за цей період.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з УПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької на користь ОСОБА_1 судовий збір 3 грн. 40 коп.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення постанови до Донецького Апеляційного Адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького Апеляційного Адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                  Суддя