ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2006 р. | № 4/315-31/676 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: | Кочерової Н.О., |
суддів: | Рибака В.В., Черкащенка М.М., |
за участю представників сторін: |
від позивача – | Павленко О.Є. (дов. №121 від 09.08.2006р.); Цірат Г.В. (дов. №120 від09.08.2006р.); Фещенко О.В. (дов. №122 від 09.08.2006р.); |
від відповідача – | Цимбалюк С.В. (дов. від 03.10.2005р. б/н); Майборода В.Д. (дов. від 20.01.2006р.); |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ТОВ “АТІК-сервіс” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2006р. |
у справі | №31/676 господарського суду м. Києва |
за позовом | АТЗТ “УкрінтерЕкспедиція” |
до | Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ТОВ “АТІК-сервіс” |
про | стягнення 14 506, 69 грн. |
ВСТАНОВИВ:
АТЗТ “Укрінтерекспедиція” звернулось з позовом (з урахуванням уточнення) до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “АТІК-Сервіс” про стягнення 14506,69 грн. за нестачу вантажу при міжнародному перевезенні відповідно до договору № 453 від 21.11.02.
Рішенням господарського суду м.Києва від 27.01.06 у справі № 31/676 АТЗТ “Укрінтерекспедиція” в позові відмовлено. Рішення суду грунтується на тому, що перевізник передав вантажоотримувачу вантаж за справною пломбою, АТЗТ “Укрінтерекспедиція” визнано збитки перед отримувачем вантажу –компанією Дейріфуд ГмбХ (Німеччина) за участі перевізника, до якого вантажоотримувач не заявляв будь-яких претензій, пов’язаних з нестачею.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.06 зазначене рішення господарського суду м.Києва скасовано.
Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю “АТІК-Сервіс” на користь позивача 14506 грн. 69 коп. вартості нестачі вантажу та відповідні витрати по держмиту, інформаційно-технічному забезпеченні судового процесу.
Суд встановив, що відповідач (перевізник) не виконав належним чином свої обов’язки по договору № 453 від 21.11.2001, а також по замовленню № 11/453 від 10.06.04, яке є невід’ємною частиною договору; не прийняв вантаж від комбінату “Придніпровський” поштучно, і не видав його в такому ж порядку вантажоодержувачу –фірмі “Дейріфуд казеінатверк Кальтенкирхен ГмбХ”, що в послідуючому зумовило спричинення позивачу збитків.
У поданій касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.06 та залишити без зміни рішення господарського суду м.Києва від 27.01.06.
В обгрунтування скарги скаржник посилається на невірне застосування цим судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 11, 626, 628, 638, 641, 642, 929 ЦК України, ст.ст. 307, 318, п.2 ст.314 ГК України, ст.ст. 50, 51, 134 Статуту автомобільного транспорту України, п.1 ст.5 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажу, ст.ст. 4-4, 22, 35, 41, 43 ГПК України.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку апеляційним судом обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.
Матеріалами справи, що було також предметом судового дослідження при апеляційному провадженні у справі, підтверджується наступне.
Між сторонами у справі 21.11.2001 був укладений договір № 453, яким визначені взаємовідносини між позивачем (експедитором) та відповідачем (перевізником) при організації та виконанні перевезень вантажів у міжнародному та міжміському сполученні та порядок розрахунків за ці послуги.
Вказаний договір був чинним на момент спірного перевезення вантажу (пролонгація).
Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а нестача вантажу встановлена на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.56.
СРСР приєднався до неї 01.08.83 і вона стала чинною для нього з 01.06.86.
На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.92 “Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.
Ст.8 Конвенції КДПВ передбачає, що перевізник зобов’язаний перевірити точність здійснених в товарно-транспортній накладній записів відносно кількості вантажних місць, а також їх маркування та розмірів, перевірити зовнішній стан, тобто повинен перерахувати вантаж, а якщо нема можливості перевірити точність записів, то перевізник повинен зробити в накладній обгрунтовані застереження.
Таких застережень в ЦМД № А 063385 нема, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення без будь-яких зауважень.
Конвенція КДПВ не передбачає перевезення вантажу за пломбами вантажовідправника або будь-якими іншими пломбами, які б дорівнювались до пломб вантажовідправника, а також звільнення перевізника від відповідальності за втрату або нестачу вантажу у разі перевезення його за пломбами.
Відповідач не надав суду доказів факту наявності на автомобілі, який виконував спірне перевезення, будь-чиїх пломб, а також правових підстав звільнення його від відповідальності за нестачу вантажу.
Ст.17 Конвенції КДПВ та ст.924 ЦК України, п.3.5 договору сторін встановлюють, що перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу в проміжок часу між його прийняттям до перевезення та його здаванням вантажоодержувачу.
Ст. 17 Конвенції КДПВ встановлює, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу сталася з вини правомочної по договору особи, а також встановлює перелік випадків особливого ризику, за наявності яких перевізник звільняється від відповідальності. Проте відповідно до ст.18 Конвенції КДПВ та ст. 924 ЦК України перевізник має доказати, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, тобто діє презумпція вини перевізника.
Виходячи з вимог п.1 та 2 ст.30 Конвенції КДПВ вантажоодержувача по спірному міжнародному автомобільному перевезенню –фірма “Дейріфуд Казеінатверк Кальтенкирхен ГмбХ” правомірно зробив застереження в накладній, що ним було отримано 777 крадотмішків казеїну технічного, вагою нетто 19390 кг. та вагою брутто 19700 кг., а тари –3120 кг.
Саме з цим застереженням перевізник отримав від вантажоодержувача примірник ЦМР № 170633385 і привіз його позивачу.
Таким чином, в момент вивантаження вантажу з автомобіля перевізник знав про наявність нестачі.
Відповідач не надав суду доказів, що при видачі вантажу вантажоодержувачу Конвенція КДПВ передбачає інший порядок правового оформлення нестачі вантажу, або що одержувач в Німеччині повинен складати акти заміру з залученням спеціального уповноваженого державного органу-торгово-промислової палати Німеччини та водія транспорту, як на це посилається він.
У відповідності із ст.23 Конвенції КДПВ перевізник повинен відшкодувати шкоду, причинену повною або частковою втратою вантажу в розмірі, що визначається на підставі вартості вантажу в місці та в час прийняття його до перевезення.
Згідно з контрактом № 04/1-021 від 14.05.04 комбінат “Придніпровський” продав вантажоодержувачу 20 тн. нетто казеїну технічного по ціні 4400 дол. США за одну тону нетто на загальну суму 88000 дол. США, яку одержав на умовах попередньої оплати від фірми “Дейріфуд Кезеінатверк Кальтенкирхен ГмбХ” згідно рахунку-фактури № 1 від 17.05.04.
Розрахунок вартості нестачі вантажу відповідач не оскаржує.
У відповідності з ст.926ЦК України позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Статті 31,32 Конвенції КДПВ не обмежують право пред’явлення позовів до перевізника, що випливають з цієї конвенції, лише вантажовідправником або вантажоодержувачем.
Позивач одночасно є експедитором фірми “Дейріфуд Казеінатверк Кальтенкирхен ГмбХ” на підставі договору № 101/2 від 08.04.03, і як експедитор, який гарантував доставку вантажу вантажоодержувачу, відшкодував вартість нестачі товару шляхом взаємозаліку зустрічних зобов’язань.
Відповідач не надав суду доказів, що позивач повинен був узгодити такі розрахунки з ним.
Ст.22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідач не виконав належним чином свої обов’язки по договору № 453 від 21.11.2001, а також по замовленню № 11/453 від 10.06.2004 р., яке є не від’ємною частиною Договору, не прийняв вантаж до перевезення поштучно, і не видав його в такому ж порядку вантажоодержувачу, тому позивач має право на пред’явлення до відповідача позовних вимог щодо відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням договірних зобов’язань.
Зазначене свідчить про повноту встановлення Київським апеляційним господарським судом обставин справи та вірне застосування до них норм матеріального та процесуального права, спростовує доводи касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.06 у справі № 31/676 залишити без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
С у д д і: В. Рибак
М.Черкащенко