ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2006 р. | № 2-9/13599-2005 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: | Кочерової Н.О., |
суддів: | Рибака В.В., Черкащенка М.М., |
за участю представників сторін: |
від позивача – | Чернець І.В. (дов. від 28.09.2005р.); |
від відповідача – | Мустафин Ю.А. (дов. №13 від 25.09.2005р.); |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ТОВ “Тревел Тайм” |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2006р. |
у справі | №2-9/13599-2005 господарського суду АРК |
за позовом | ТОВ “Тревел Тайм” |
до | ТОВ “Готель “Сурож” |
про | стягнення 40000,00 грн. |
Розгляд справи відкладався з 27.04.2006р. на 11.05.2006р., з 11.05.2006р. на 13.07.2006р. та був перенесений з 13.07.2006р. на 17.08.2006р.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Тревел Тайм” звернулось з позовом до ТОВ “Готель “Сурож” про стягнення 40000 грн. заборгованості.
Рішенням господарського суду АР Крим від 18.10.05 у справі № 2-9/13599-2005 позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ “Готель “Сурож” на користь позивача 40000 грн. заборгованості, відповідні витрати по держмиту та інформаційно-технічному забезпеченні судового процесу. При цьому сплачену позивачем суму в розмірі 40000 грн. суд кваліфікував як попередню оплату по договору № 14 від 03.03.05, який одночасно визнав неукладеним в зв’язку з відсутністю погодження сторонами графіка заїзду відпочиваючих (а.с. 82).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.06 зазначене рішення господарського суду АР Крим скасовано.
Прийнято нове рішення, яким позивачу –ТОВ “Тревел Тайм” в позові відмовлено з тих підстав, що перераховані ним 40000 грн. по пл. дорученню № 6 від 21.03.05 є попередньою оплатою за готельне обслуговування, яка не підлягає поверненню йому в зв’язку з незаповненням місць згідно домовленості (п.3.3 договору № 14 від 03.03.05).
У поданій касаційній скарзі ТОВ “Тревел Тайм” просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.06 у справі № 2-9/13599-2005 та залишити без зміни рішення господарського суду АР Крим від 18.10.05 у цій справі.
При цьому скаржник посилається на невірне застосування судом при прийнятті постанови норм матеріального права, зокрема ч.2 ст.640 та ч.1 ст.212 ЦК України; заперечує факт наявності між сторонами договірних відносин через відсутність погодження сторонами графіку заїзду відпочиваючих, який є важливою умовою договору від 03.03.05 р. № 14.
Судова колегія розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку ними обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права прийшла до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Матеріалами справи підтверджується наступне.
03.03.05 ТОВ “Готель “Сурож” ( в подальшому –Готель) та ТОВ “Тревел Тайм” (в подальшому –Замовник) підписали договір № 14 “Про співробітництво” (а.с. 7).
Сторони погодили, що цей договір вступає в дію при умові попередньої оплати Замовником вартості двох заїздів відпочиваючих на протязі 20 днів після його підписання (пп.4.2 п.4 договору).
Таким чином ця умова договору гарантувала підтвердження Замовником свого зобов’язання та гарантувала його виконання.
На виконання умов договору Замовник пл.дорученням № 6 від 21.03.05р. перерахував Готелю 40000 грн. за готельне обслуговування (а.с.12).
В матеріалах справи відсутні докази того, що сплата зазначеної суми з боку Замовника є завдатком в рахунок належних з нього на користь Готелю платежів в майбутньому, тому сплачену Замовником суму слід вважати авансом (ч.2 ст.570 ЦК України).
Угода про завдаток, як засобу забезпечення виконання зобов’язання повинна укладатися в письмовій формі (ч.1 ст.570 та ч.1 ст.547 ЦК України).
Аванс як і завдаток підтверджує факт наявності зобов’язання і передається боржником кредитору в рахунок майбутніх платежів і підлягає поверненню останнім в разі невиконання договору (див. коментар до ст.570 ЦК України).
Отже, виходячи із змісту пп.4.2 п.4 Договору № 14 від 03.03.2005р. та зазначених норм матеріального права, проведений Замовником платіж не є платою за обслуговування в номерах Готелю, має інше правове призначення.
Крім того, укладений сторонами договір не містить умов, які б зумовлювали закріплення певних готельних номерів за Замовником на протязі певного часу.
У Додатку № 1 до цього договору сторони погодили лише перелік готельних номерів, які призначалися для використання Замовником в період дії договору з загальним терміном їх використання –100 календарних днів заїзду відпочиваючих.
Фактичний термін використання Замовником закріплених за ним готельних номерів повинен був визначатися взаємопогодженим сторонами графіком заїзду відпочиваючих з попередньою оплатою їх обслуговування за 30 днів до заїзду (пп.2.1 п.2 договору).
Отже, закріплені за Замовником готельні номери підлягали оплаті ним згідно з умовами договору лише за період фактичного користування ними в проміжок, визначений погодженим графіком.
Замовнику не поверталися кошти з попередньої оплати готельних номерів лише в тому разі, коли він не забезпечував їх використання згідно з попереднім замовленням (пп.3.3 п.3 договору).
Спірна сума, з урахуванням викладеного, не має відношення до зазначених умов договору і могла стати такою лише в майбутньому, тобто при зарахуванні авансу в рахунок наданих Готелем послуг.
Оскільки сплачені Замовником по пл.дорученню № 6 від 21.03.05р. кошти в сумі 40000 грн. за своєю правовою природою є авансовим платежем за послуги Готелю, то Замовник правомірно в їх рахунок заявив вимогу про їх надання відповідно із взаємопогодженим графіком. Але Готель від вчинення таких дій ухилився, вважаючи спірні кошти платою за закріплені (заброньовані) за Замовником готельні номери в період до подання Замовником для погодження графіку, визнаючи свої дії такими, що відповідають умовам договору.
Погоджуючись з позицією Готелю при прийнятті постанови від 24.01.06, Севастопольський апеляційний господарський суд не врахував зазначених вище обставин, що свідчить про неповне з’ясування ним обставин, які мають важливе значення для справи.
Не були предметом дослідження зазначені обставини і з боку господарського суду Автономної Республіки Крим при первинному розгляді справи, а висновки його щодо наявності між сторонами цивільно-правових зобов’язань є суперечливими.
Відповідно з ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі розгляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає передачі на новий розгляд.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.10.05 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.06 у справі № 2-9/13599-2005 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
С у д д і: В. Рибак
М. Черкащенко