Справа № 2-819

2010р.

  Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

      9 листопада 2010р. Печерський районний суд м. Києва

 в складі : головуючого – судді Рейнарт І.М.

при секретарі – Віштак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації

– про визнання недійсним договору дарування –

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації

- про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення  

                                                 встановив:

 позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ним та відповідачкою ОСОБА_2 27 листопада 2006р., посилаючись на те, що при підписані договору він перебував у хворобливому стані, тому не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

 Також позивач стверджує, що відповідачка його обманула, так як стверджувала, що вони укладають договір довічного утримання, вона брала на себе обов'язок опікуватися ним та утримувати його, поки він не вилікується та не влаштується на роботу.

 Позивач у судовому засіданні позов та його підстави підтримав, додавши, що він є психічно хворою людиною, у 2006р. проходив лікування у психіатричних лікувальних закладах, перебуває на обліку у психіатра.

 Представник відповідачки ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що відповідачка є особою похилого віку, на момент укладення договору дарування їй виповнилося 80 років, тому вона не могла брати на себе зобов'язання опікуватися позивачем та утримувати його, так як сама потребує опіки та догляду.

 Представник відповідачки стверджує, що при укладанні спірного договору позивач не перебував у хворобливому стані, не є психічно хворою людиною, став на облік у психіатра тільки після пред'явлення даного позову, а нотаріусом позивачу було роз'яснено наслідки укладання договору, він читав текст договору, тому знав, що він підписує.

 Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та пред'явив зустрічний позов, в якому просить зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою та вселити його у дану квартиру, посилаючись на те, що він є власником квартири на підставі договору дарування, укладеного 29 січня 2008р. ним з ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу  Фатхутдіновою І.В.

 Позивач за зустрічним позовом стверджує, що ОСОБА_1, дізнавшись про те, що квартира подарована йому, змінив замки у дверях, перешкоджає йому користуватися квартирою, добровільно вирішити вказане питання не бажає, тому позивач просить вселити його у квартиру, яка є його власністю.

 Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 зустрічний позов не визнав, посилаючись на те, що його мати психічно хвора і не розуміє того, що вона робить, тому він не визнає право власності позивача на квартиру.

 Представник третьої особи у судовому засіданні вирішення спорів віднесла на розсуд суду.

- 2 -

      Вислухавши сторони, вивчивши надані докази, судом встановлено, що 27 листо-пада 2006р. між ОСОБА_1, позивач по справі, та ОСОБА_2, відповідачка, був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Міхірьовою О.А. та зареєстрований у Київському БТІ 29 листопада 2006р. (с.с.2).

 Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

 Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 1074 від 14 жовтня 2010р., складеного експертами київського міського центру судово-психіатричної експер-тизи, ОСОБА_1 в період підписання договору дарування 27 листопада 2006р. вияв-ляв ознаки  розладу адаптації на фоні епізодичного зловживання алкоголем та вживанням барбітуратів. За своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (с.с.147-149).

 Таким чином, у судовому засіданні не було встановлено, що в момент підписання спірного договору позивач не розумів значення своїх та не міг керувати ними.

 Твердження позивача про те, що він психічно хвора людина, проходив лікування у військовому госпіталі у 2006р. з приводу психічного захворювання, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, так як суду не було надано доказів, які б підтверджували викладені обставини.

 Як зазначено в акті судово-психіатричної експертизи, у жовтні 2006р. позивач проходив лікування у військовому госпіталі з приводу тяги до вживання алкоголю, при цьому лікарями не було виявлено психічних розладів і кінцевий діагноз був виставлений  "хронічний алкоголізм, абстинентний психоорганічний синдром" (с.с.148). У подальшому позивач не проходив ніякого лікування, не перебував на обліку у лікаря психіатра.

 Твердження позивача про те, що він перебуває на обліку у психоневрологічному диспансері і протягом 2009-2010р. постійно проходить лікування від психічного захворювання, не може бути підставою того, що у момент підписання спірного договору позивач перебував у хворобливому стані, який позбавляв його можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки з наданих суду доказів встановлено, що на облік у Київський міський психоневрологічний диспансер № 2 позивач був поставлений тільки після 15 січня 2010р. за його особистими зверненнями, тобто після порушення провадження по даній справі (с.с.42-43).

 Крім того, позивачем не було надано суду доказів у підтвердження того, що він проходить лікування саме від психічного захворювання, яке впливає на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними.

 В акті судово-психіатричної експертизи зазначається, що при звернені позивача у грудні 2009р. до психоневрологічного диспансеру психічних порушень у нього виявле-ного не було, після проходження лікування на денному стаціонарі був встановлений діаг-ноз " тривожно-фобічний розлад". З  січня по квітень 2010р. при огляді лікарями психо-неврологічного диспансеру та проходження там лікування було відмічена відсутність психічних розладів, діагноз не змінювався.

 Твердження позивача про те, що висновок судово-психіатричної експертизи був зроблений експертами на неповністю досліджених документах та медичних даних, суд вважає безпідставним, оскільки експертам були надані всі медичні документи, на які посилався позивач.

 Крім того, експертами не було повідомлено суду про неможливість складення висновку у зв'язку із відсутністю необхідної документації.

 Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні було встановлено, що у момент підписання спірного договору дарування позивач розумів значення своїх дій та міг ними керувати.

 Посилання позивача на те, що спірний договір дарування також є недійсним, так як відповідачка його обманула щодо характеру договору, суперечать попереднім тверджен-ням позивача про укладення договору у хворобливо стані, який позбавляв його можливос-ті розуміти значення своїх та керувати ними, та є взаємовиключними.

- 3 -

      Суд неодноразово звертався увагу позивача на необхідність визначитися з підста-вами позовних вимог, однак позивач на вимоги суду не реагував, тому суд вважає необхід-ним прийняти рішення і із зазначених підстав позовних вимог.

 Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

 Частиною 1 ст. 229 ЦК України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

  У судовому засіданні позивач стверджує, що відповідачка його впевняла, що ними укладається договір довічного утримання, так як вона обіцяла опікуватися ним та утримувати його, поки він не вилікується і не влаштується на роботу.

 Суд вважає, що вказані посилання є надуманими, так як у судовому засіданні встановлено, що на момент підписання спірного договору відповідачці виповнилося 80 років, вона мала ряд тяжких захворювань (с.с.55), тому сама потребувала стороннього догляду та опіки.

 Крім того, у судовому засіданні позивач не зміг пояснити, які саме умови договору довічного утримання були погоджені між ним та відповідачкою, а судом не встановлено обставин, які б заважали позивачу працевлаштуватися і утримувати себе самостійно.

 Також позивач підтвердив у судовому засіданні, що він читав текст договору, але посилаючись на свій хворобливий стан, стверджує, що його не розумів та не пам'ятає.

 Враховуючи, що у судовому засіданні було достовірно встановлено, що у момент підписання договору дарування позивач не перебував у хворобливому стані, який позбавляв його можливості розуміти значення своїх дій, текст договору він прочитав, суд вважає встановленим, що позивачем свідомо був підписаний договір дарування квартири на користь своєї матері і підстав для визнання його недійсним судом не встановлено.

 Даний висновок суду також підтверджується діями самого позивача, який посилається на різні підстави для визнання договору недійсним, які є взаємовиключними, що свідчить про надуманість підстав позовних вимог.

 Відповідно до договору дарування, укладеного 29 січня 2008р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Фатхутдіновою І.В. і зареєстровано Київським БТІ 31 січня 2008р., квартира АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_3 (с.с.52-54).

 Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном.

 У судовому засіданні ОСОБА_1 визнав, що він чинить перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою, так як не вважає його належним власником цієї квартири.

 Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

 Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

 Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

 Враховуючи, що договір дарування, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру у встановлений законом спосіб не оспорений, є дійсним, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.  

 При цьому той факт, що спірна квартира є однокімнатною, не може бути підставою для позбавлення права власника на користування своєю власністю, так як це не передбачено діючим законодавством.

 Посилання ОСОБА_1 на те, що його мати психічно хвора людина, тому не мала права укладати договір дарування, суд вважає безпідставним, так як суду не було надано доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 визнана рішенням суду недієздатною, а вимог про визнання зазначеного договору дарування недійсним ОСОБА_1 заявлено не було.

- 4 -

      На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 225, 229, 230, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 60, 212, 215, 223 ЦПК України, суд

                                                 вирішив:

 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору дарування відмовити.

 Зустрічний позов задовольнити.

 Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

 Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.

 Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.    

СУДДЯ