ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 404
ПОСТАНОВА
Іменем України
31.08.2006 | Справа №2-27/11591-2006А |
За позовом – Державне підприємство “Сімферопольський виноробний завод”, м. Сімферополь, Московське шосе, 9 км.
До відповідачів – 1. Кримська митниця, м. Сімферополь, вул. Мальченко, 22.
2. Управління державного казначейства в АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 19.
Третя особа - Виробничо – комерційна фірма “Веда”, м. Сімферополь. вул. Г. Радіонова, 11; м. Сімферополь, вул. Вузлова, 18.
За участю прокуратури АР Крим.
Про визнання нечинним карти відмови, стягнення надміру сплаченої суми митних платежів та спонукання до виконання певних дій.
Суддя Н.В. Воронцова.
При секретарі Топоріщевої Т. П.
представники:
Від позивача – Антонець О. А., дор. у справі.
Від відповідачів – 1. Сінгаєвський О. В., дор.у справі.
2. Донченко А. В., дор. у справі.
Третя особа -
Від прокурора -
Сутність спору:
Позивач – Державне підприємство “Сімферопольський виноробний завод” звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про визнання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів через митний кордон України №600000001/6/00143, видану Кримською митницею 03.07.2006 р. нечинною. Також просить стягнути з держбюджету надмірно сплачену суму митних платежів та зборів у розмірі 23187,04 грн., які були сплачені при митному оформленні товарів, що постачаються згідно з умовами контракту №2 -06/1 від 01.02.2006 р. Також позивач просить суд забовязати Кримську митницю проводити митне оформлення товарів ( спирту коньячного ), що постачаються Позивачем з Грузії згідно з умовами контрактів, по визначеній у них ціні.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що перший відповідач у супереч вимогам ст.. 268 Митного кодексу України не представив декларанту документально підтвердженої інформації про ціни на товар та не обґрунтував на якій підставі він відмовив позивачу у митному оформленні товарів. Позивач вважає, що у першого відповідача були відсутні підстави для самостійного визначення митої вартості товарів, і відтак і відмови у митному оформленні вантажу. У зв’язку з відмовою першого відповідача в митному оформленні товару та пропуску товарів через митний кордон України позивач був вимушений подати декларацію митної вартості за формою №2 в результаті чого позивачем було надмірно сплачено митні платежі і збори у розмірі 23187,04 грн. Таким чином, позивач вважає, що перший відповідач неправомірно скорегував митну вартість та застосував метод №2 до товарів, що ввозилися позивачем згідно до умов контракту №2-06/1 від 01.02.2006 р.
На підставі викладеного, просить позов задовольнити.
Перший відповідач у запереченнях на позов повідомив про те, що він самостійно визначив митну вартість товару в зв’язку з тим, що позивачем, за вимогою першого відповідача, не було надано додаткових документів, що підтверджують митну вартість згідно до п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України №1375. В силу ряду обставин, перший відповідач був вимушений при визначенні митної вартості товару застосувати метод №2 по рівню митної вартості ідентичних товарів. При цьому митний орган використовував цінову інформацію, яка була в наявності по оформленнях самого позивача та наведена у ЦБД Держмитслужби. А саме, з переліку товарів, наведених у ЦБД Держмитслужби визначено товари, максимально відповідаючи товару, якій оцінюється. При цьому граничні цінові дані ЦБД ДМСУ складають від 2,4 – 3,56 доларів США за 1 л. 100% спирту.
Перший відповідач вказує на той факт, що у позивача була можливість оформити товар з застосуванням тимчасової або неповної декларації без коригування митної вартості, в порядку ст.. 82 Митного кодексу України, але позивач самостійно сплатив ВМД, сплатив передбачені законодавством України податки і збори.
Також вказав, що відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. №2181 – ІІІ ( з послідуючими змінами і доповненнями ) податкова декларація – це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору ( обов’язкового платежу ). Перший відповідач вважає, що таким ознакам вантажна митна декларація повністю відповідає. Тобто, за думкою першого відповідача, позивач самостійно узгодив свої забовязання, що виразилося у сплаті податків і зборів.
На підставі викладеного, просить у позові відмовити.
Перший відповідач повідомив суд, що на підставі ст.. 265 Митного кодексу України Кримська митниця забовязує декларанта ПКФ “Веда” визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення у ВМД від 29.06.2006 р. №600000001/6/005272 та від 29.06.2006 р. №600000001/6/005271. Згідно до ст.. 266 Митного кодексу України, в зв’язку з неможливістю підтвердження за методом №1, що був обраний декларантом ПКФ “Веда”, перший відповідач запропонував проведення консультацій між Кримською митницею та декларантом з метою обґрунтування вибору підстав для визначення митної вартості.
21.07.2006 р. суд ухвалив залучити до участі у справі як третю особу на боці позивача – Виробничу – комерційну фірму “Веда” – декларанта позивача, що діяв на підставі договору доручення від 20.01.2006 р.
Третя особа явку представника в судове засідання, що відбулося 31.08.2006 р., не забезпечила, письмових пояснень по справі не представила, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.
03.08.2006 р. Прокурор Автономної республіки Крим повідомив про свій вступ до участі у справі. Вказане обґрунтовує тим, що даний спір суттєво зачіпає інтереси держави, ускладнює забезпечення реалізації державної політики в сфері митної і податкової діяльності, виконанню державними митними органами, покладених на них державною задач і функцій.
16.08.2006 р. суд ухвалив прийняти вступ прокурора АР Крим до участі у справі.
Другий відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що у відповідності до ст.. 50 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, і по поданню органів стягнення здійснюють повернення коштів, які були помилково або зайво сплачені до бюджету. Податки, збори ( обов’язкові платежі ) і інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. Органи Державного казначейства України, як юридичні особи, самостійно несуть відповідальність за свої дії. Управління Державного казначейства АР Крим в яких - небудь стосунках з позивачем не перебуває, ніяких порушень у відношенні нього не допускало. Другий відповідач вважає, що в даному випадку законних підстав вирішення питання про взаємовідносини між позивачем і другим відповідачем не мається.
Також другий відповідач просить суд забовязати Кримську митницю для підтвердження факту зарахування платежів до бюджету представити реквізити і копії платіжних документів, відповідно до яких платежі, що підлягають поверненню, були перераховані в доход державного бюджету. Також просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, не заперечуючи проти них по суті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи і прокурора, суд, -
В С Т А Н О В И В :
01.02.2006 р. між позивачем по справі ( покупець ) і ТОВ “Гео - Алко” ( продавець ) укладено контракт № 2-06/1.
Відповідно до п. 1.1 вказаного контракту продавець продає, а покупець покупає коньячний спирт в асортименті, по кількісним характеристикам, стандартам, строкам і у мовам поставки, відповідно до додатків, які є невід’ємною частиною вказаного контракту.
Відповідно до п. 2.2 вказаного контракту загальна кількість коньячного спирту складає 500000 літрів. Загальна вартість контракту складає 550000 доларів США.
Ціна одного літру товару у відповідності з зазначеним контрактом встановлювалась на договірних засадах та склала 1,1 долар США. Товар поставлявся партіями на підставі додатків до контракту, в якому зазначається кількість літрів та сума партії товару.
У виконання умов вказаного контракту на адресу позивача в зону митного контролю Кримської митниці надійшов товар в кількості 54300 літрів на загальну суму 59730 доларів США, що еквівалентно 301636,50 грн.
Відповідно до п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. №1375 для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон
України, декларант подає:
- угоду (договір, контракт), на підставі якої здійснюється поставка товарів, і додатки до неї;
- рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено) або рахунок-проформу для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару;
- угоду (договір, контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи;
- рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або офіційно завірену керівником і головним бухгалтером підприємства калькуляцію транспортних витрат у разі, коли транспортні витрати не були включені до рахунка-фактури (інвойсу);
- пакувальні листи;
- ліцензію на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню;
- сертифікат про походження товару, сертифікат якості, безпеки тощо.
Судом встановлено, що 20.01.2006 р. між позивачем по справі ( довіритель ) і третьою особою - виробничо – комерційною фірмою “Веда” ( повірений ) було укладено договір доручення №10 на декларування вантажів в зоні діяльності Кримської митниці.
Відповідно до п. 1.1 договору №10 від 20.01.2006 р. даний договір регулює взаємовідносини сторін при декларуванні повіреним Кримськой митниці за дорученням і за рахунок довірителя вантажів, що належать довірителю.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору повірений прийняв на себе здійснення слідуючи юридичних дій, зокрема: декларування товарів, транспортних засобів і інших предметів; пред’явлення митному органу документів, необхідних для митного оформлення та інші дії, необхідні для митного оформлення і митного контролю декларуємих товарів і транспортних засобів в межах повноважень повіреного.
Позивачем на підтвердження правильності визначення митної вартості товару, по контракту від 01.02.2006 р. були подані документи, перелік яких відповідає переліку, зазначеному в п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. №1375.
Позивач у відповідності до умов контракту №2-06/1 від 01.02.2006 р. через декларанта – ВКФ “Веда” 21.06.2005 р. подав декларацію митної вартості №600000001/6/004923 за формою ДМВ – 1, визначивши митну вартість товару 59730,00 дол. США, що еквівалентно 301636,50 грн. Митні збори та платежі підлягали сплаті в сумі: 603,27 грн. – митне оформлення; 60327,30 грн. – податок на додану вартість; 404,00 грн. – послуги інспектора, всього на суму 61334,57 грн.
26.06.2006 р. згідно до п. 15 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України для підтвердження митної оцінки за ціною договору Кримською митницею було запропоновано представити додаткові документи.
Так, у картці відмови №600000001/6/00136 від 26.06.06 р. перший відповідач вказав на те, що для пропуску товарів через митний кордон України, що надійшли по ВМД №600000001/6/004923 від 21.06.2006 р. необхідно подати додаткові документи, що підтверджують митну вартість: платіжні документи, підготовлені у спосіб, сумісний принципам бухгалтерського обліку та переклад експортної ВМД. На виготовлення цих вимог, а також калькуляції, каталогі, прайс – лісти контрагента за контрактом.
У виконання вказаних вимог позивачем були надані підтверджуючи платіжні документи про сплату позивачем за товар згідно з умовами контракту №2-06/1 від 01.02.2006 р. та переклад експортної ВМД.
Також позивач запросив у свого контрагента за контрактом калькуляції, каталоги, прайс – листи фірми – виробника. Відповідно до листа №181 від 24.06.2006 р., наявного в матеріалах справи, ТОВ “Гео – Алко” представити вказані документи відмовилась, посилаючись на те, що ця інформація є комерційною таємницею. Перший відповідач з вказаним листом був ознайомлений.
Тільки 30.06.2006 р. перший відповідач надіслав на адресу позивача листом, відповідно до якого, на підставі ст.. 265 Митного кодексу України, забовязав декларанта – ПКФ “Веда”, визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення у ВМД від 29.06.2006 р. №600000001/6/005272.
Першим відповідачем було відмовлено у митному оформленні вантажних декларацій карткою відмови №600000001/6/00143 від 03.07.2006 р. у пропуску на митну територію України з посиланням на постанову КМУ №1375 від 28.08.2003 р., із зазначенням наступних причин: здійснена митна оцінка ВКМВ та Н та запропоновано позивачу надати ВМД з коригуванням митної вартості чи виконати дії, передбачені ст. 246 Митного кодексу України
Позивач взагалі був повідомлений про відмову у митному оформленні лише листом першого відповідача від 30.06.2006 р. Матеріали справи свідчать про те, що картки відмови були отримані третьої особою без вказання службового становища осіб, печатки третьої особи, а договір доручення від 20.01.2006 р. між позивачем і третьою особою укладений від імені директора виробничо – комерційної фірми “Веда” – Трушко А. Ф.
Відповідно до статті 267 Митного кодексу України декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної вартості товарів, яка визначена шляхом застосування методу № 1 - оцінки за ціною угоди. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно із ст. 259 Митного кодексу є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, Позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок:
- ТОВ “Гео – Алко” 15475,00 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням № 77 від 15.05.2006 р.
Договором передбачена часткова сплата товару. І в даному випадку перший відповідач виходив тільки з тої суми, яка є передоплатою, не дослідивши повну ціну поставленого товару.
При визначенні митної оцінки товару, що поставляється по контракту №4/г від 18.09.2005 р. перший відповідач використовував метод №2, який передбачений ст.. 269 Митного кодексу України і застосовується у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не можить бути визначено згідно із положеннями ст.. 267 Митного кодексу України, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україні з тієї ж країни і час експорту яких збігається за часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Судом встановлено, що загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями 266 - 275 Митного кодексу, статтею 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф".
Умови та форми декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені Порядком декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003р № 1375 (далі - Порядок № 1375).
Статтями 259 - 265 Митного кодексу встановлено права та обов'язки декларанта та митниці при визначенні митної вартості товару.
Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених в частині 1 статті 266 Митного кодексу.
Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України є:
метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);
метод оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);
метод оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);
метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4);
метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5);
резервний метод (метод 6).
Проте, відповідно до частин 2 - 4 статті 266 Митного кодексу основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються і лише у випадку, якщо основний метод при визначенні митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів.
Для заявлення митної вартості товару застосовуються розділи декларації митної вартості за формами ДМВ-1 і ДМВ-2, кожна із яких заповнюється в залежності від методу визначення митної вартості товару, які передбачені статтями 266 - 275 Митного кодексу.
Відповідно до абзацу другого пункту 12 Порядку № 1375, декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної вартості товарів, як визначена шляхом застосування методу оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до статті 267 Митного кодексу.
Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 подається для заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом застосування методів 2 - 6, передбачених статтями 268 - 273 Митного кодексу.
Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантом подаються документи, передбачені пунктом 14, 15 Порядку № 1375, які підтверджують витрати, визначені у статті 267 Митного кодексу, а саме:
- угоду (договір, контракт), на підставі якої здійснюється поставка товарів, і додатки до неї;
- рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено) або рахунок для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару;
- угоду (договір, контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи;
- рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або офіційно завірену керівником і головним бухгалтером підприємства калькуляцію транспортних витрат у разі, коли транспортні витрати не були включені до рахунку-фактури (інвойсу);
- пакувальні листи;
- ліцензію на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню;
- сертифікат про походження товару, сертифікат якості, безпеки тощо.
Відповідач же у здійсненій митній оцінці зазначив, що попередні методи не були застосовані, з таких причин:
1-й метод у зв’язку з його неприйнятністю для застосування, оскільки у митного органу є довідкова інформація про ціни на товар. Але Позивач представив Першому Відповідачу повний пакет необхідних документів для визначення митної вартості у відповідності із п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, підтверджуючи платіжні документи про сплату за товар згідно до умов контракту. Інші додаткові документи не були представлені з поважних причин – в зв’язку з їх ненадходження від контрагента по контракту.
За митну вартість береться вартість операцій з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у вказаній статті. При цьому під ідентичними розуміються товари. Однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими як: 1. фізичні характеристики; 2. якість та репутація на ринку; 3. країна походження; 4. виробник.
Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу при визначенні митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних умовах, що і оцінювані товари. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документальна підтверджена.
Однак, перший відповідач у супереч вимогам ст.. 268 МКУ не представив декларанту документально підтвердженої інформації про ціни на товар та необгрунтував на якій підставі він відмовив позивачу у митному оформленні товарів.
За таких обставин, у першого відповідача були відсутні підстави для самостійного визначення митної вартості товарів, а відтак у відмові у митному оформленні вантажу.
У зв’язку з відмовою першого відповідача у митному оформленні товару та пропуску товарів через митний кордон України Позивачем була подана декларація митної вартості за формою №2 в результаті чого позивачем було надмірно сплачено митних платежів і зборів ( по контракту №2-06/1 ): 228,08 грн. – 0,2 % митний збір; 22808,14 грн. – податок на додану вартість; 150,82 грн. – пеня., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Таким чином, неправомірні дії митного органу привели до необгрунтованої сплати позивачем митних зборів і платежів в сумі 23187,04 грн.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі ст. 7 Митного кодексу України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.
Відповідно до преамбули Закону України “Про податок на додану вартість” цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до п. 3. 1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з зокрема ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту). З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів; поставка товарів з території безмитних магазинів на митну територію України для їх вільного обігу (крім території інших безмитних магазинів); поставка продуктів переробки (готової продукції) з митного режиму переробки на митній території України на митну територію України для їх вільного обігу; в інших випадках, передбачених Митним кодексом України.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
В даному випадку, внаслідок прийняття митним органом необґрунтованого і незаконного рішення, ДП «Сімферопольський виноробний завод» було позбавлено права на митне оформлення товару і для відновлення цього права вимушено було понести прямі втрати, що виразилися в необґрунтованій сплаті з вини першого відповідача митних зборів і платежів у розмірі 23187,04 грн., що потрібно розуміти як надмірно сплачені податки і збори, які відповідно до чинного законодавства України, підлягають поверненню з державного бюджету України.
Відповідно до п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує.
Оскільки суд вважає, що картка відмови винесений митним органом неправомірно, підлягають стягненню з державного бюджету України суми, надмірно сплачені позивачем: 228,08 грн. – 0,2 % митний збір; 22808,14 грн. – податок на додану вартість; 150,82 грн. – пеня.
Відповідно до п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181 заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
В даному випадку позов було подано 10.07.2006 р., і, таким чином, позивачем не пропущено строк для подання заяви про повернення надміру сплачених податків і зборів.
Відповідно до ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАСУ у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до п. 1 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. №02 – 5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Суд дійшов висновку, що спірна картка відмови є актом індивідуальної дії, оскільки його прийняття потягнуло за собою певні правові наслідки у вигляді надмірної сплати збору, податку і пені.
Відповідно д п. 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. №02 – 5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, суд вважає, що для повного відновлення порушеного права, підлягають задоволенню як вимоги про визнання нечинною спірної картки відмови, як актів ненормативного характеру, так і про визнання неправомірними дій митного органу в частині цієї відмови.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що спірна картка відмови прийнята необґрунтовано, тобто з без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
В частині зобов’язання митного органу проводити митне оформлення по цінах, вказаних у контрактах, позов задоволенню не підлягає, оскільки оформлення імпорту товарів проводиться по кожній партії товару відокремлено з виконанням вимог, встановлених Митним кодексом України із застосуванням сукупності відповідних норм, встановлених законодавчими та нормативними актами.Крім того, рішення суду не може бути спрямоване на вирішення спорів, виникнення яких можливо у майбутньому, оскільки суд вирішує спір про конкретні стосунки, які вже існують.
При таких обставинах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обгрунтовані, та підлягають задоволенню частково.
Доводи Кримської митниці щодо того, що подача митної декларації прирівнюється до подачі податкової декларації і, таким чином позивач, подавши митні декларації, самостійно узгодив податкове зобов'язання відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181, судом до уваги не приймаються, оскільки в розумінні Закону України № 2181 митна декларація не може розцінюватися як податкова декларація за наступних підстав.
Відповідно до п.1.11. ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Закон України № 2181 встановлює порядок та строки подачі податкової декларації, форму податкової декларації, порядок узгодження податкового зобов’язання (ст.4), встановлює строки та порядок подачі уточнюючого розрахунку ( податкової декларації) (ст. 5), порядок та строки повернення податкових зборів та платежів, вказаних в податкових деклараціях та сплачених платником податків ( ст. 15).
Згідно із п.12 ст. 1 Митного кодексу України митна декларація –це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості що товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.
Митний кодекс України містить вимоги, порядок, строки та мету подачі митної декларації ( ст.ст. 72,81,86,90), які значно відрізняються від вимог, порядку, строків та мети складання та подання податкової декларації.
Оскільки митна декларація відповідно ст.. 1 Митного кодексу України є заявою, що містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, а податкова декларація- документ, на підставі якого здійснюється нарахування та\або плата податку, збору (обов’язкового платежу), а також законодавством передбачені різні правові наслідки подачі цих документів для суб’єктів підприємницької діяльності, ці два документа неможливо ототожнювати і робити висновок про те, що митна декларація є податковою декларацією.
У зв’язку з викладеним, висновки митного органу у цій частині суд вважає помилковими.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів через митний кордон України №600000001/6/00143, виданий Кримською митницею 03.07.2006 р. нечинною
3. Стягнути з держбюджету України ( р/р 31119099605002 в Управлінні Державного казначейства в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026 ) надмірно сплачену суму митних платежів та зборів у розмірі 23187,04 грн., які були сплачені при митному оформленні товарів, що постачаються згідно з умовами контракту №2-06/1 від 01.02.2006 р. на користь Державного підприємства “Сімферопольський виноробний завод”, м. Сімферополь, Московське шосе, 9 км., ( р/р 26002258570001 в КРУ “Приватбанк”, м. Сімферополь, МФО 384436, ЗКПО 05414657 ).
4. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31118095600002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 22301854) на користь Державного підприємства “Сімферопольський виноробний завод”, м. Сімферополь, Московське шосе, 9 км., ( р/р 26002258570001 в КРУ “Приватбанк”, м. Сімферополь, МФО 384436, ЗКПО 05414657 ) 231,87 грн. судового збору.
5. В інший частині позову відмовити.
Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Воронцова Н.В.