ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 404
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.08.2006 | Справа №2-27/10723-2006А |
За позовом – Закрите акціонерне товариство “Санаторій Карасан”, м. Алушта, с. Утес.
До відповідача – ДПІ в м. Алушта, м. Алушта, вул. Леніна, 22 –а.
Про скасування та визнання нечинними рішень.
Суддя Н.В. Воронцова.
При секретарі Топоріщевої Т. П.
представники:
Від позивача –
Від відповідача –
Сутність спору: Закрите акціонерне товариство “Санаторій Карасан” звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача про скасування у повному обсязі рішення про застосування фінансових ( штрафних ) санкцій в сумі 12348, 00 грн. №0000622301/0 від 30.03.2006 р. Також просить визнати нечинним у повному обсязі рішення про застосування штрафних ( фінансових ) санкцій №0000622301/1 від 05.05.2006 р.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 р. “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” не існує, а тому відсутнє порушення з боку позивача. Також вказав, що дана норма застосовується при розрахунках між юридичними особами. Кошти було отримано від Гуміровой А. З., яка діяла як фізична особа, а не як посадова особа ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму Шляхи долі”.
Позивач у поясненнях по справі від 04.07.2006 р. повідомив про те, що доводи відповідача відносно того, що позивач прийняв у касу готівкові кошти від нерезидента по зовнішньоекономічному контракту є помилковим та не відповідають наявним розрахункам і документам, і , таким чином, готівкові кошти у валюті України вносились в касу позивача поза межами договору про надання санаторно – курортних послуг №61 від 25.03.2005 р. Ст.. 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 р. “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” передбачає порядок організації лише у іноземної валюті. З наданих позивачем матеріалів не вбачається прийняття у касу позивача іноземної валюти, а, таким чином, за думкою позивача, і відсутнє порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 р. “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”.
Відповідач у відзиві на позов вказав, що позивач, в ході реалізації зовнішньоекономічного контракту №61 від 25.03.2005 р., приймало у касу підприємства готівкові кошти від Гуміровой А. Ш., яка займає посаду виконавчого директора ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму Шляхи долі”, діяла на підставі доручення від 21.03.2005 р. та згідно угоди №61 від 25.03.2005 р. здійснила оплату у готівковій формі за дітей, що прибули на відпочинок з батьками від ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму Шляхи долі” без придбання путівок. Тобто, відповідач вважає, що ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму Шляхи долі” сплачував через валютний рахунок кошти за прибдані путівки, дорослі путівки на дітей не придбавали але діти відпочивали у санаторію, сплату за відпочинок дітей за весь період внесла в касу санаторію одноразово по закінченню курортного сезону виконавчий директор ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму Шляхи долі” Гумінова А. Ш. по ПКО № 598 від 04.08.2005 р. 12348,00 грн. Таким чином, відповідач вважає, що позивач порушив ст..7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 р. “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, яким встановлено порядок розрахунків з нерезидентами, тобто усі розрахунки з нерезидентами здійснюються тільки через уповноважені банки. Позивач прийняв в касу готівкові кошти від нерезидента по зовнішньоекономічному контракту. Відповідальність за вказане порушення передбачена ст.. 16 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 р. “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”. На підставі викладеного просить у позові відмовити.
Позивач у поясненнях по справі від 26.07.2006 р. вказав, що відповідачем при складанні акту перевірки, на підставі якого було винесено спірні рішення, було допущено помилки та розбіжності з представленими позивачем фактичними даними.
Позивач заявою від 10.07.2006 р. уточнив позовні вимоги та просить суд скасувати у повному обсязі рішення про застосування фінансових ( штрафних ) санкцій в сумі 12348,00 грн. №0000622301/0 від 30.03.2006 р. ДПІ в м. Алушта. Також просить суд скасувати у повному обсязі рішення про застосування штрафних ( фінансових ) санкцій в сумі 12348,00 грн. №0000622301/1 від 05.05.2006 р. ДПІ в м. Алушта.
Суд прийняв до уваги уточнення позивача. Відповідач з вказаним уточненням був ознайомлений.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
В С Т А Н О В И В :
Державною податковою інспекцією в м. Алушта в період з 22.02.2006 р. по 16.03.2006 р. була проведена планова документальна виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.09.2005 р.
По результатам перевірки було складено акт №483/23/02650682 від 23.03.2006 р.
У ході даної перевірки ДПІ в м. Алушта було виявлено порушення ст.. 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 р. “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, що виразилося в порушенні порядку розрахунків з нерезидентом, тобто здійснення розрахунків з нерезидентом без участі уповноваженого банку, через касу підприємства по ПКО №598 від 04.08.05 р. 12348,00 грн. Відповідальність за вказане порушення передбачена Порядком застосування фінансових санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом ДПА України №542 від 04.10.1999 р. та Положенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000 р.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено рішення від 30.03.06 р. №0000622301/0 про застосування штрафних ( фінансових ) санкцій у розмірі 12348,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся зі скаргою від 17.04.2006 р. до ДПІ в м. Алушта.
ДПІ в м. Алушта відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 05.05.2006 р. рішення від 30.03.06 р. №0000622301/0 було залишено без змін, а скаргу без задоволення. Також по результатам розгляду скарги було винесено рішення від 05.05.06 р. №0000622301/1 про застосування штрафних ( фінансових ) санкцій у розмірі 12348,00 грн.
При таких обставинах справи, позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
25.03.2005 р. між позивачем по справі ( виконавець ) і ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму “Шляхи долі”, Росія ( замовник ) було укладено договорів №61 про надання санаторно – курортних послуг. Від імені замоника виступала виконавчий директор Гумірова А. Ш., яка діяла на підставі доручення від 21.03.2005 р.
Відповідно до п.п. 2.1.1., 2.1.2. вказаного договору, позивач забовязався передати путівки з надання санаторно – курортних послуг після оплати їх вартості, забезпечити осіб, що прибули в санаторій, розміщенням, харчуванням та лікуванням.
Відповідно до п. 2.2.1 вказаного договору замовник забовязаний оплатити путівки з надання санаторно – курортних послуг.
Відповідно до 2.2.4 вказаного договору замовник забовязаний використовувати всі замовлені путівки з надання санаторно – курортних послуг згідно до графіку заїздів.
Відповідно до п. 3.1 вказаного договору, перелік і вартість санаторно – курортних послуг визначається в додатку №1, що є невід’ємною частиною зазначеного договору.
Відповідно до п. 4.2 вказаного договору усі розрахунки за даним договором здійснюються в рублях Росії за курсом НБУ на день виписки рахунка.
Відповідно до п. 3 Додатку №1 зазначеного вище договору вартість послуг при розміщенні в номерах зі зручностями і напів – люксах складає 70 грн. на день. Вартість додаткового місця для дітей з 5 до 14 років – 70% від вартості путівки. Додаткові місця надаються при відсутності вільних основних місць. Додаткове місце – розкладачка.
Відповідно до п. 4.1 договору №61 загальна сума договору становить 134400,00 грн.
07.06.2005 р. на адресу позивача від ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму “Шляхи долі”, Росія надішов лист, відповідно до якого замовник в зв’язку з поважними причинами відмовився від реалізації чотирьох путівок та просив розрахунки за договором №61 від 25.03.2005 р. провести з відрахуванням чотирьох путівок, тобто на суму 131040,00 грн., позивач з пропозицією замовника погодився.
Розрахунки за договором №61 від 25.03.2005 р. проводилися чотирма траншами у наступному порядку:
- згідно до виписки по особовому рахунку №2600031427002 від 21.04.2005 р. на рахунок позивача надійшло 38799,04 грн.;
- згідно до виписки по особовому рахунку №26039460014272 від 25.06.2005 р. на рахунок позивача надійшло 75298,27 грн.;
- згідно до виписки по особовому рахунку №2600031427002 від 08.08.2005 р. на рахунок позивача надійшло 12795,12 грн.;
- згідно до виписки по особовому рахунку №2600031427002 від 05.09.2005 р. на рахунок позивача надійшло 3425,66 грн.
В зв’язку з тим, що фактично кошти надходили на рахунок позивача після значного часу від надсилання рахунку до ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму “Шляхи долі”, а в період розрахунків рублі Росії дорожчали відносно гривні України, то виникла курсова різниця, яка становила за весь період дії договору №61 від 25.03.2005 р. згідно до довідки від 04.07.2006 р. №10-1\199 суму – 729,91 грн. куросв різниця була списана по результатам фінансово – господарської діяльності
Таким чином, згідно наведених фактичних даних загальна сума коштів сплачена замовником позивачу згідно з договором про надання санаторно – курортних послуг №61 від 25.03.2005 р. та листом ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму “Шляхи долі” №234 від 01.06.2005 р. складає: 38799,04 грн. +75298,27 грн. +12795,12 грн. +3425,66 грн. +721,91 грн. = 131040,00 грн., тобто, можливо зробити висновок, що договір №61 від 25.03.2005 р. був виконаний сторонами у повному обсязі.
В матеріалах справи наявні копії путівок на відпочинок на Антипова А. В. ( 000530 ), Олександрова А. Д. ( 000524 ), Рожкова Д. А. ( 000573 ), Сіроткіна Ю. І., Неминов А. М., ( 000758 ), Самолова Н. Д. ( 000763 ), Вилегжанін А. Н. ( 000781 ), Гарнеліс Д. А. ( 000755 ), Рожкова Д. А. ( 000666 ), Волобуєв Н. В. ( 000519 ), Таршилов О. С. ( 000520 ), Нікітин Д. Є. ( 000315 ), Храпська А. Д. ( 000311 ), Вострикова Е. А. ( 000312 ), Коц О. А. ( 000891 ), Чураков Д. В. ( 000079 ), Мілованова Я. В. ( 000078 ), Клевцова С. С. ( 000648 ), КлевцовА. С. ( 000649 ), Курков А. В. ( 000998 ), Шиелева В. Д. ( 000955 ). Кжна путівка вартістю 588,00 грн.
Тільки у двох з наведених путівок виписаних у відношенні Клевцова С. С ( 000648 ) і Клевцова А. С. ( 000649 ) вбачається, що вони видані саме юридичною особою - ТОВ “ Центр межрегіонального зв’язку та туризму “Шляхи долі”, і таким чином, лише по цим двом путівкам Гумірова А. Ш. виступала як представник вказаної юридичної особи, а не як фізична особа.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Гумірова А. Ш., здійснивши сплату в касу позивачу готівкову суму у розмірі 11172,00 грн., діяла як фізична особа, а не виступала як представник ТОВ “Центр межрегіонального зв’язку та туризму “Шляхи долі”. Вказане підтверджується також бухгалтерською довідкою від 10.07.2006 р. №1- -1/208, наявною в матеріалах справи.
Також треба вказати, що у ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання й валютного контролю" № 15-93 від 19.02.93р. з наступними змінами доповненнями в розрахунках між резидентами й нерезидентами в межах торговельного обороту використаються як кошти платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Відповідно до спільного Інструктивного листа Кабінету Міністрів України й Національного банку України від 26.04.93р. № 10046/190029/730 "Про порядок розрахунків із країнами зони функціонування рубля", тобто країнами - суб'єктами колишнього СРСР, за винятком Естонії, положення першого абзацу ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання й валютного контролю" відносно використання в розрахунках між резидентами й нерезидентами іноземної валюти не поширюється на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися й в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактами.
На момент здійснення вищевказаних розрахунків національною валютою України відповідно до Конституції України є гривня.
Що ж стосується застосування відповідачем штрафних санкцій за порушення вимог ст.7 Декрету, то суд дійде висновку про перевищення відповідачем своїх повноважень. При цьому суд виходить із наступних обставин.
При застосуванні фінансових санкцій відповідач керувався п. 22 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства №542 від 04.10.1999 р.
Також відповідач вказує на те, що згідно зі ст. 3 Указу Президента України “Про врегулювання порядку одержання резидентом кредитів, позик в іноземної валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” від 27.06.1999 р. №734/99 органам державної податкової служби надано право застосування до резидентів штрафних санкцій за порушення валютного законодавства.
Відповідно до преамбули Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання й валютного контролю" від 19.02.93р. № 15-93 цей Декрет установлює режим валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків й інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Відповідно до п.2 ст.16 Декрету за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого ст.7 Декрету до резидентів застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі, еквівалентній сумі валютних цінностей, які використаються при розрахунках, перелічених у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.
Зазначені санкції застосовуються Національним банком України або по його визначенню - підлеглими йому установами.
У силу ст.16 Декрету органи державної податкової служби не наділені повноваженнями по застосуванню зазначених санкцій.
У відповідності зі ст.2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. № 959-Х11 з наступними змінами й доповненнями, суб'єкти господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються наступними засадами:
- принципом верховенства закону, що складається в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
- принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що полягає в тому, що Україна як держава забезпечує захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами, лише відповідно до законів України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і норм міжнародного права.
Згідно ст. 9 Закону органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України й Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.
При цьому, до компетенції Верховної Ради України ставиться прийняття, зміна й скасування законів, які стосуються зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно ст.32 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності відповідають за порушення цього або пов'язаних з ним законів України тільки на умовах й у порядку, певному законами України.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання й валютного контролю" має чинність закону.
Зміни, що стосуються повноважень органів державної податкової служби по застосуванню фінансових санкцій за порушення ст.7 Декрету в даний Декрет Законом не внесені.
Указ Президента України від 27.06.99р. № 734/99 змінив повноваження як Національного банку України, так і податкових органів щодо застосування санкцій за порушення ст.7 Декрету.
Указ Президента України в зазначеній частині регулює питання, які регулюються спеціальним законом - Декретом Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93р.
Відповідно до діючого законодавства Укази Президента України є підзаконними актами.
Якщо Указ суперечить Закону підлягає застосуванню Закон.
При розгляді даного спору господарський суд керується ч. 4 ст.9 КАСУ, відповідно до якої у разі невідповідності нормативно – правового акту Конституції України, закону України, міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
При таких обставинах справи, суд вважає, що відповідачем було неправомірно та безпідставно застосовані штрафні санкції за спірним рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги і заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 14.08.06р.
Постанова у повному обсязі виготовлена 29.08.06р.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати рішення державної податкової інспекцій в м. Алушта №0000622301/0 від 30.03.2006 р. про застосування фінансових ( штрафних ) санкцій в сумі 12348,00 грн. і №0000622301/1 від 05.05.2006 р. про застосування штрафних ( фінансових ) санкцій в сумі 12348,00 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31118095600002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 22301854) на користь закритого акціонерного товариства “Санаторій Карасан”, м. Алушта, с. Утес, ( ЄДРПОУ 02650682, р/р 2600931427001 в АФ АКБ, МФО 324032 ) 3,40 грн. державного мита.
Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Воронцова Н.В.