АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-380-2010 Головуючий у 1-й інстанції: Стрєльніков Д.В.
Категорія: ст.187 ч.3 КК України Доповідач у 2-й інстанції: Пустовар М.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Карпія В.М.,
суддів Куценко О.В., Пустовара М.Л.,
за участю прокурора Максимишина О.Л.,
1 липня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2010 року, яким:
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Зелений Яр Миколаївського р-ну Миколаївської області, громадянин України, судимий 24.11.2009 р. Центральним райсудом м. Миколаєва за ст.ст.185 ч.3, 69 КК України на 2 роки позбавлення волі;
засуджений:
- за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі;
- за ч.3 ст.187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання - 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна.
Відповідно до ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, до покарання приєднано частково невідбуте покарання за вироком від 24.11.2009 р. і остаточно призначено до відбуття - 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна;
- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець с. Новосергіївка Миколаївського р-ну Миколаївської області, громадянин України, судимий 16.04.2009 р. Миколаївським райсудом Миколаївської області за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;
засуджений:
- за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі;
- за ч.3 ст.187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання - 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна.
Відповідно до ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за цим вироком приєднано частково невідбуте покарання за вироком від 16.04.2009 р. і остаточно призначено до відбуття - 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна.
За вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що у ніч на 1 листопада 2009 року, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння та діючи за попередньою змовою вчинити крадіжку чужого майна, розбивши скло вхідних дверей магазину, належного ОСОБА_4, розташованому у с. Кринички Миколаївського р-ну Миколаївської області, по вул. Перемоги, проникли у приміщення, звідки таємно викрали продукти харчування, завдавши потерпілому ОСОБА_4 майнової шкоди, вартістю 145 грн. 95 коп.
У ніч на 7 листопада 2009 року, вони ж, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, діючи за попередньою змовою заволодіти чужим майном, прийшли на теріторію домоволодіння АДРЕСА_1, вирвали двері сараю, де тимчасово проживав ОСОБА_5, проникнули всередину, побили ОСОБА_5, завдаши ударів руками і ногами у різні частини тіла та спричинивши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Подолавши опір ОСОБА_5, заволоділи належними йому грошима у сумі 10 грн. та радіприймачем, вартістю 75 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок змінити, справу щодо нього за ч.3 ст.187 КК Ураїни закрити і, відповідно, пом’якшити покарання.
Посилається на те, що розбійного нападу на ОСОБА_5 не вчиняв, потерпілого не бив, майно не викрадав.
Також вказує, що на досудовому слідстві обмовив себе у вчиненні злочину внаслідок фізичного примушування з боку працівників міліції.
Суд, крім того, безпідставно відмовив у задоволенні усіх клопотань, що ним (ОСОБА_2) заявлялись під час судового розгляду справи.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.185 і ч.3 ст.187 КК України, тобто крадіжці чужого майна за попередньою змовою групою осіб, з проникненням в інше приміщення, та у розбійному нападі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло.
Доведеність вини, кваліфікація за ч.3 ст.185 КК України та покарання за цим обвинуваченням апелянтом не оспорюється.
Що стосується винуватості ОСОБА_2 за ч.3 ст.187 КК України, то вона доведена такими доказами.
Сам підсудний у судовому засіданні, визнавши вину частково, не заперечував факт, що у визначені час та місці, разом із ОСОБА_3 прийшов до ОСОБА_5, вимагав у нього гроші на придбання спиртних напоїв, а коли той відмовив, кілька разів ударив його руками та ногами.
Вину визнав частково, заперечуючи викрадення радіоприймача.
Засуджений ОСОБА_3 у суді підтвердив, що ОСОБА_2 бив потерпілого, вимагаючи грошей.
Із змісту досліджених судом пояснень на досудовому слідстві потерпілого ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_2 вимагав у нього гроші, бив ногами і руками, після чого заволодів 10 грн.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що бачив на подвір’ї ОСОБА_5 п’яних ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які вибігли із сараю, де мешкав ОСОБА_5 Завшовши до сараю, бачив побитого ОСОБА_5, який розповів, що його побили ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали пояснення, що 7 листопада 2009 року бачили на подвір’ї ОСОБА_5 ОСОБА_2, який намагався ремонтувати двері сараю, що зламав минулої ночі.
ОСОБА_5 розказав ОСОБА_8, що його побили ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та забрали 10 грн.
Відповідно до висновків судово-медичного експерта, у потерпілого ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження у виді перелому 2-9 ребер справа та 7-9 ребер зліва, синців в області правої та лівої поверхні грудної клітини з переходом на спину, підшкіряної емфиземи грудної клітини справа, посттравматичної плевроневманії, що відносяться до категорії середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров’я.
Всі ушкодження виникли внаслідок чисельних ударів тупим твердим предметом (можливо кулаками та взутими ногами) в область грудної клітини зліва та справа і спини.
Оцінивши наведені та інші докази у їх сукупності, надані стороною обвинувачення, суд 1-ї інстанції, визнавши їх достатніми та відповідними фактичним обставинам скоєного ОСОБА_2, належно дійшов висновку про доведеність інкримінованого підсудному обвинувачення - розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_5
Безпідставними є доводи апелянта про те, що нападу він не вчинняв, оскільки спростовуються вище викладеними об ’ єктивними даними, достовірність яких у колегії суддів не викликає сумніву.
Посилання в апеляції на незаконні методи дізнання та досудового слідства, нібито застосовані з метою отримання визнання вини, неістотні, оскільки в основу вироку суд поклав пояснення ОСОБА_2, надані ним у суді.
При оголошенні його ж пояснень на досудовому слідстві, ОСОБА_2, крім того підтвердив суду їх правдивість та не заявляв про незаконність їх отримання слідчим, хоч мав таку можливість.
Зміна цих пояснень в апеляції, на переконання колегії суддів, є лише спробою засудженого уникнути відповідальності за скоєний особливо тяжкий злочин та пом ’ якшити покарання.
Не відповідають дійсності і доводи про відмову у задоволенні судом клопотань підсудного, тому як вбачається із змісту протоколу судового засідання, жодного клопотання ОСОБА_2 заявлено не було.
Засудженим також не надано зауважень та доповнень до протоколу з цього приводу.
Що стосується покарання ОСОБА_2, то воно за кожен злочин визначене у нижчій межі санкції кримінального закону, а за сукупністю злочинів суд застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
За ч.4 ст.70 КК України, до покарання приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком у віді одного року позбавлення волі, що також не можна вважати надмірно суворим.
За таких обставин, колегія суддів, визнавши доводи апеляції безпідставними, визнає, що вирок суду 1-ї інстанції у відношенні ОСОБА_2, як постановлений відповідно до вимог ст.ст.323,324 КПК України, зміні, про що просить апелянт, не підлягає.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляцію ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2010 року у відношенні засудженого ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий
Судді: