АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-486-2010 Головуючий у 1-й інстанції: Висоцький М.Т.
Категорія: ст.286 ч.2 КК України Доповідач у 2-й інстанції: Пустовар М.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого судді Царюка В.В.,
суддів Маркової Т.О., Пустовара М.Л.,
при секретарі Захарченку О.В.,
за участю прокурора Іванова А.О.,
представників потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
засудженого ОСОБА_4,
захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6,
19 серпня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_4 та представників потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2010 року, яким:
- ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Дніпропетровська, громадянин України, з загальною середньою освітою, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працює електромонтером міського комунального господарства «Дніпропетровський електротранспорт», прожививає у АДРЕСА_1, не судимий;
- засуджений за ст.286 ч.2 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, на 3 роки 6 місяців обмеження волі.
Постановлено стягнути із засудженого на користь Врадіївської ЦРЛ 241 грн. 33 коп. та Первомайської ЦМБЛ - 2860 грн. 32 коп.
За вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що 29 червня 2008 року, біля 19 години, керуючи за дорученням автомобілем «Опель-Вектра», реєстраційний № НОМЕР_1, та рухаючись із швидкістю біля 110 км./год. по другорядній автодорозі сполученням «Миколаїв-Доманівка-Березки» у напрямку смт Врадіївка Миколаївської області, на порушення вимог встановленого перед перехрестям з головною автодорогою сполученням «Кіровоград-Платонове» дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та п.16.11 Правил дорожнього руху, не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі, виїхав не неї, де допустив зіткнення з автомобілем «ІЖ 2117», реєстраційний № НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію «ІЖ 2117» - потерпілому ОСОБА_7 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а пасажиру «ІЖ» - потерпілій ОСОБА_8 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.
В апеляції засуджений просить вирок змінити та звільнити його (ОСОБА_4) від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Посилається на те, що раніше приводів та затримань органами внутрішніх справ стосовно нього не було, він готовий матеріально допомогти потерпілим та компенсувати вартість пошкодженого автомобіля «ІЖ». Крім того, сам він потребує подальшого лікування отриманої при ДТП травми - складної операції.
Також, не заперечуючи своєї вини, вважає, що водій ОСОБА_7 мав більш уважніше стежити за дорожньою обстановкою, прийняти заходи до гальмування, внаслідок чого було б можливим уникнути зіткнення автомобілів.
У доповненнях до апеляції ОСОБА_4 просить вирок скасувати, кримінальну справу повернути прокурору на дослідування. Посилається на неповноту проведеного досудового слідства, яка потягла невірне встановлення фактичних обставин ДТП.
На думку апелянта, по справі має бути проведено відтворення обстановки та обставин зіткнення автомобілів, а також призначено автотехнічну експертизу для вирішення питання, хто з водіїв порушив Правила дорожнього руху при переїзді перехрестя та, як вони мали діяти у цій дорожній обстановці.
Слід також встановити, з якою швидкістю рухався автомобіль потерпілого та, чи мав ОСОБА_7 право перебувати за кермом за станом свого здоров’я.
Представники потерпілих у своїй апеляції просять вирок скасувати, постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України не менше, ніж на 7 років позавлення волі. Також, з метою забезпечення цивільного позову накласти арешт на автомобіль «Опель-Вектра», належний ОСОБА_10, та інше майно, належне ОСОБА_11 та ОСОБА_4
Посилаються на одобічність та упередженість судового розгляду справи, полишення поза увагою думки потерпілих щодо покарання, внаслідок чого воно призначене засудженому надмірно м’яке та за відсутності підстав для застосування ст.69 КК України.
Вважають відсутнім каяття ОСОБА_4, на яке посилається суд, оскільки ним не вжито заходів для відшкодування завданої злочином шкоди (майнової і моральної), за винятком передачі 17000 грн., що є явно недостатнім, тому як позовні вимоги потерпілих становлять загалом 800000 грн.
Протягом двох років після ДТП потерпілі продовжують лікування, що потербує значних коштів, яких в них не вистачає.
Суд також порушив кримінально-процесуальний закон, відмовивши у залученні до справи цивільного позову потерпілих та не визнавши цивільними позивачами їх дітей і онуків, за кошти яких лікувались останні та яким, у якості близьких родичів, злочином завдано і моральної шкоди.
У запереченнях на апеляцію представників потерпілих засуджений ОСОБА_4 просить у її задоволенні відмовити за безпідставністю наведених доводів.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_4 та думку його захисників на підтримку апеляції засудженого, їх же думку про незгоду з апеляцією представників потерпілих, пояснення представників потерпілих на підтримку своєї апеляції та їх думку про незгоду з апеляцією засудженого, думку прокурора про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів визнає обидві апеляції такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Винність ОСОБА_4 у визнаному судом обвинуваченні за обставин, викладених у вироку, підтверджена дослідженими в судовому засіданні доказами. Встановленим фактичним обставинам справи та зібраним доказам судом надано належну оцінку. Дії засудженого вірно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого потерпілому заподіяно тяжке тілесне ушкодження.
Є безпідставними посилання засудженого в апеляції на неповноту проведеного по справі досудового та судового слідства, оскільки судом перевірені усі обставини дорожньо-транспортної пригоди, які мають значення для встановлення істини по справі.
Сам ОСОБА_4 як на досудовому слідстві, та і у судовому розгляді справи не заперечував, що порушив правила дорожнього руху, тобто не надав перевагу у русі транспортного засобу, що рухався по головній дорозі.
Це порушення також вбачається із змісту досліджених пояснень потерпілих, протоколу огляду місця ДТП та схеми до нього, висновків автотехнічної експертизи щодо стану автомобілів після зіткнення.
Твердження про необхідність проведення відтворення обстановки та обставин події і автотехнічної експертизи є не суттєвими, бо по справі достаньо встановлено що водій ОСОБА_4 не виконав вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та на порушення вимог 16.11 Правил дорожнього руху» виїхав на головну дорогу, не пропустивши автомобіль потерпілого, який по ній рухався.
Будь-які порушення ПДД з боку водія «ІЖ» не знаходяться у прямому причиному зв’язку з ДТП, тому суттєвого значення для справи не мають.
Колегія суддів не вбачає необхідності отримання додаткових доказів вчиненого засудженим порушення, а також експертної оцінки дій водія ОСОБА_7
Полишеними доцільності також є доводи щодо перевірки технічного стану траспортного засобу потерпілого та стану його здоров’я, оскільки ці обставини не мають значення для виникнення аварійної обстановки, тому не перебувають у причиному зв’язку з настанням ДТП та його наслідками.
Що стосується покарання засудженого, то воно визначене судом відповідно до вимог ст.65-67 КК України, з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки діяння (необережний злочин), обставин, що пом’якшують покарання (щире каяття, часткове добровільне відшкодування завданих збитків), даних про особу (перше притягнення до кримінальної відповідальності, задовільну характеристику, наявність на утриманні малолітньої дитини), а також відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Зваживши на обставини, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, відповідно до ч.1 ст.69 КК України, умотивувавши своє рішення, визнав за доцільне призначити ОСОБА_4 більш м’який вид основного покарання, ніж зазначено в санкції ч.2 ст.286 КК України, а саме - 3 роки 6 місяців обмеження волі.
З цим рішенням суду колегія суддів погоджуєтья, оскільки покарання у виді тримання особи у кримінально-виконавчій установі відкритого типу та на визначений у вироку строк є достатнім для виправлення засудженого та попередження ним нових злочинів.
Підстави для його зміни, про що просять апелянти, відсутнтні.
Доводи засудженого про звільнення від відбування покарання згідно ст.75 КК України з посиланням на позитивну характеристику особи не можуть бути прийняті до уваги, тому як дані про особу засудженого вже враховані судом при застосуванні положень ст.69 КК України.
Стан здоров’я ОСОБА_4 (потреба у лікуванні травми, отриманої при ДТП) не є обставиною, достатньою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Не відповідають обставинам справи та особі засудженого і доводи апеляції представників потерпілих про надмірно м’яке покарання ОСОБА_4, а саме, що він не покаявся, грубо порушив Правила дорожнього руху, спричинив тяжкі наслідки, не бажає відшкодовувати завдані злочином збитки.
Каяття засудженого вбачається з його поведінки на досудовому слідстві та під час судового розгляду справи, де він визнав себе виним, просив вибачення за скоєне, частково добровільно вішкодував завдані збитки та вживав заходів для поступового відшкодування шкоди у повному обсязі.
За вчинене порушення йому визначене покарання, яке є реальним з відбуттям у кримінально-виконавчій установі.
Обставини, які б вказували на підвищену суспільну небезпеку особи ОСОБА_4 чи вчиненого ним злочину, по справі відсутні.
Доводи апелянтів щодо цивільного позову про відшкодування майнової та моральної шкоди безпідставні, оскільки у справі такий позов відсутній, тому судом 1-ї інстанції не розглядався.
Проте, це не полишає потерпілих права звернутися до суду з таким позовом у порядку окремого цивільного судочинства.
З урахуванням викладеного, оскаржуваний вирок зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляції засудженого ОСОБА_4 та представників потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2010 року у відношенні засудженого ОСОБА_4 - без зміни.
Головуючий
Судді: