АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-604-2010 Головуючий у 1-й інстанції: Закутський В.І.
Категорія: ст.187 ч.1 КК України Доповідач у 2-й інстанції: Пустовар М.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Царюка В.В.,
суддів Олещук Т.Л., Пустовара М.Л.,
за участю прокурора Максимишина О.Л.,
засудженого ОСОБА_2,
28 вересня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 липня 2010 року, яким:
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вознесенську Миколаївської області, громадянин України, судимий 17.06.2008 р. Заводським райсудом м. Миколаєва за ст.ст.186 ч.2, 304 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки;
- засуджений ч.1 ст.187 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком від 17.06.2008 р. і остаточно призначено до відбуття - 4 роки 7 місяців позбавлення волі.
За вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що 9 грудня 2009 року, близько 23 години, знаходячись у парку ім. Петровського у м. Вознесенську Миколаївської області, з метою заволодіння чужим майном напав на неповнолітнього ОСОБА_3, вдаривши його кулаком в обличчя, внаслідок чого потерпілий втратив свідомість, що є застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я, після чого заволодів належним ОСОБА_4 мобільним телефоном «Самсунг М-610», вартістю 300 грн., з сім-картою «МТС», вартістю 25 грн, завдавши потерпілому майнової шкоди у розмірі 325 грн.
Внаслідок нападу потерпілому ОСОБА_4 спричинено легкі тілесні ушкодження.
В апеляції засуджений просить вирок скасувати, кримінальну справу повернути на новий судовий розгляд.
Зазначає, що злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України не вчиняв, оскільки потерпілий сам передав йому мобільний телефон для здійснення дзвінка.
Посилається на однобічність та обвинувальний уклін судового розгляду справи, полишення судом поза увагою доказів, що спростовують обвинувачення.
Вважає, що суд надав невірку оцінку поясненням потерпілого, які є явно неправдивими, а також показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які суперечать свідченням цих же осіб на досудовому слідстві, та безпідставно поклав останні в основу обвинувального вироку.
Суд також відмовив у дослідженні відеозапису, з якого вбачається добровільна передача потерпілим мобільного телефону.
На думку апелянта, повернення вказаного телефону потерпілому наступного дня після події та без будь-якого примусу вказує на відсутність умислу на його незаконне заволодіння.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого на підтримку апеляції, думку прокурора про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази у їх сукупності, надані по справі стороною обвинувачення, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.187 України.
Вирок у частині доведеності часу і місця події, заволодіння майном потерпілого, його вартості та повернення викраденого апелянтом не оспорюється.
Що стосується способу заволодіння майном, належного ОСОБА_4, то судом 1-ї інстанції встановлено такі фактичні обставини.
Згідно з поясненнями потерпілого ОСОБА_4 у судовому розгляді справи, у вечері 9 грудня 2009 року він повертався додому з бару «Міленіум», йшов через парк ім. Петровського, де зустрівся з раніше незнайомим йому підсудним. Той запитав, як справи, після чого вдарив в голову і він (ОСОБА_4) втратив свідомість. Коли отямився, побачив біля себе ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які сказали, що за повідомлення ОСОБА_7, його мобільний телефон знаходиться у ОСОБА_2
У суді свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_6 підтвердили, що у потерпілого зник мобільний телефон, який у той же вечір бачила у підсудного ОСОБА_7
Ці ж свідки, допитані на досудовому слідстві, крім того, надали пояснення, що повертаючись із бару, знашли у парку непритомного ОСОБА_4, в якого була гематома на обличчі. Після повідомили йому, що його мобільний телефон ОСОБА_7 бачила у ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_7 у судовому розгляді підтвердила, що бачила у ОСОБА_2 мобільний телефон ОСОБА_4 у барі «Міленіум» 9 грудня 2009 року.
На досудовому слідстві свідком також надані пояснення, що ОСОБА_2 розповів їй, що телефон забрав в якогось хлопця у парку.
Допитана у суді законний представник неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_10 підтвердила, що після повернення сина додому у вечорі 9 грудня 2009 року, бачила в нього синець під оком. З приводу мобільного телефону, син повідомив, що останній знаходиться у ОСОБА_2
Із змісту протоколу пред’явлення особи для впізнання від 13 грудня 2009 року, потерпілий ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_2 як особу, що вчинила на нього напад та заводоліла мобільним телефоном.
Цей телефон, згідно з протоколом виїмки, працівникам міліції видала матір ОСОБА_2, отримавши його від сина.
За висновком судово-медичного експерта, у потерпілого ОСОБА_3 встановлені синці в області голови, які могли виникнути від дії тупих твердих предметів, не виключено від ударів руками, у строк за 1-3 доби до освідування потерпілого (11 грудня 2009 року), та такими, що відносяться до катергорії легких тілесних ушкоджень.
Під час вказаного освідування (судово-медичного дослідження), ОСОБА_3 повідомив експерту, що ОСОБА_2 вдарив його рукою в голову, внаслідок чого він втратив свідомість.
Висновок узгоджується з поясненнями потерпілого у суді про час, місце, особу, яка спричина тілесне ушкодження, його механізм та наслідки (втрату свідомості після застосування насильства та спричинення легких тілесних ушкоджень).
Надавши належну оцінку зазначеним доказам, суд 1-ї інстанції належно визнав доведеним інкриміноване засудженому обвинувачення за ч.1 ст.187 КК України, оскільки ним вчинено напад з метою заволодіння чужим майном потерпілого ОСОБА_4 , поєднаний із насильством, яке є небезпечним для життя та здоров’я.
Колегія суддів з цим висновком згодна.
Безпідставними з цих мотивів є наполягання апелянта про те, що злочину він не вчиняв, а також посилання на алібі, нібито підтверджене відеозаписом з банку «Аваль».
Зазначений відеозапис не був предметом дослідження, клопотання про його перевірку ні від підсудного, ні його захисника суду не заявлялось, що вбачається із змісту протоколу судового засідання.
В апеляційному суді ОСОБА_2 надав пояснення, що цей відеозапис насправді зовсім не існує.
Стосовно доводів щодо правдивості пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, наданих на досудовому слідстві та під час судового розгляду справи, то суд 1-ї інстанції належно, зваживши на узгодженість наданих доказів, визнав, що пояснення вказаних осіб саме під час досудового розслідування у повному обсязі є відповідними поясненнями потерпілого щодо обставин вчиненого відносно нього розбійного нападу.
Суд також, на виконання вимог ч.1 ст.334 КПК України, умотивував своє рішення із зазначенням доказів, на яких грунтується його висновок про доведеність обвинувачення, та мотивів, з яких ним відкинуто інші докази (пояснення підсудного та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому розгляді стосовно обмови ними ОСОБА_2 на досудовому слідстві).
Посилання на неповноту, однобічність та обвинувальний уклін судового розгляду, не відповідають дійсності, оскільки судом досліджені усі докази, надані по справі стоною обвинувачення та захисту, розглянуті усі клопотання, забезпечено рівність сторін та їх процесуальні права.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ні в апеляції, ні у поясненнях засудженого на її підтримку не вказано, у чому полягає неповнота проведеного судового слідства, необхідність нового судового розгляду, які обставини справи мають бути дослідженими, у якому обсязі та відносно яких нових, досі не встановлених обставин.
З урахуванням викладеного, колегія суддів визнає факти, викладені в апеляції такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому вирок суду 1-ї інстанції постановленим відповідно до вимог ст.ст.323,324 КПК України. Підстав для його скасування з поверненням справи на новий судовий розгляд, про що просить апелянт, не вбачається.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 липня 2010 року у відношенні засудженого ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий
Судді: