Справа № 2-а-104/10

2010 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03» вересня 2010 року                                     м. Люботин

Суддя Люботинського міського суду Харківської області Дем`яненко І.В., розглянувши   в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1   до Управління пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, якому просить відновити їй пропущений строк для звернення до суду за захистом прав, свобод і інтересів за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року, та зобов’язати відповідача по справі нарахувати та виплатити на її користь недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу до мінімальної пенсії за віком за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

    Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 було передано на розгляд до Люботинського міського суду Харківської області, як до адміністративного суду.

    В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що вона належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Але Відділ по призначенню та виплаті пенсій в м. Люботин УПФУ в Харківському районі Харківської області всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

    Позивачка в судове засідання не з’явилася, про день та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Відповідно до заяви вона прохає справу розглядає без її участі, позовні вимоги підтримує.

В судове засідання відповідач не з’явився, надіслав суду заяви про розгляд справи у його відсутності, в якій також висловив невизнання вимог позивача.

    З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

    Позивач має статус «Дитини війни», що також підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1.

    Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

    Законом України «Про внесення змін до Закону України» Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

    Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

    Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

    Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у другого відповідача по справі - УПФУ в Харківському районі Харківської області, не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

    Крім того, надаючи перевагу Законам України ?ро Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

    Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: ?онкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є   те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше".

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

    Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

    Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону  було зупинено.

    Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп2007 року, у справі за поданням   46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56. ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

    Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України другий відповідач по справі - УПФУ в Харківському районі Харківської області, повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

    При визначенні органу, на який покладено обов’язок здійснювати виплати, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд виходить з приписів наступних нормативно-правових актів.

    Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ в Харківському районі Харківської області за місцем проживання позивача.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

    За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Відповідно то ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

    Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо:

    - щодо призначення пенсії;

    - підготовки документів для її виплати;

    - забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за N8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями створюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.

    Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України  "Про соціальний захист дітей війни". Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України  "Про соціальний захист дітей війни".

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Харківському районі Харківської області , по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії.

    Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.

    На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6-14, 71, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України ?ро загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Люботинський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі, і поданням після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання скарги про апеляційне оскарження.

Суддя -                                         І.В. Дем’яненко