Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 6466 / 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«15» листопада 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.,
при секретарі: Мосіній В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, -
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Бердянської міської ради про визнання права власності на незавершений будівництвом павільйон по АДРЕСА_1.
Зазначала, що за договором оренди від 26 грудня 2005 року, укладеним на строк до 1 вересня 2008 року, користується земельною ділянкою, площею 0,0126 га по вулиці Мазіна-Свердлова в місті Бердянську, яка надана їй для будівництва, розміщення та обслуговування кафе з літнім майданчиком.
На зазначеній ділянці у 2007 розпочала будівництво торговельного павільйону, готовність якого складає 29 %.
Посилаючись на зазначені обставини, просила на підставі ст.316,317, 376 ч.5 ЦК України визнати за нею право власності на об’єкт нерухомості.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинну недобудовану будівлю торгівельного павільйону, що розташований за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0126 га.
Не погоджуючись з рішенням суду, Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави в особі інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, провадження у справі закрити, оскільки позивач являється суб’єктом підприємницької діяльності і спір не підвідомчий суду загальної юрисдикції.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Встановлено, що за договором оренди від 6 грудня 2005 року приватному підприємцю ОСОБА_2 передана в оренду на строк до 1 вересня 2008 року земельна ділянка, площею 0,0126 га, для будівництва, розміщення та обслуговування кафе з літнім торговим майданчиком. На вказаній земельній ділянці знаходиться об’єкт нерухомості – торговий павільйон (а.с.5-6).
Відповідно до довідки підприємства з технічної інвентаризації від 8 січня 2008 року №11-2 на орендованій земельній ділянці розташований недобудований торгівельний павільйон, готовність якого складає 29%, дозвіл на будівництво якого відсутній (а.с.9).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за власні кошти на орендованій ділянці побудувала спірну будівлю, а тому на підставі ст.331 ЦК України набула на неї право власності.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитись.
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Цивільні права можуть виникати з рішення суду, як зазначено у ч.5 ст.11 ЦК України, лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених ст.ст.335, 376 та 392 ЦК України. Стаття 331 зазначеного кодексу, яка регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, не передбачає можливості виникнення права на таке майно за рішенням суду.
Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а згідно до змісту п.п.1 п.”б” ст. 31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україна” прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 923 „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів”.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже забудоване нерухоме майно.
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво відповідно до припису ч.1 ст.15 ЦК України може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Таким чином, загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є орган місцевого самоврядування.
Враховуючи норми Закону України „Про основи містобудування” та Закону України „Про планування і забудову територій”, для вирішення питання про визнання за особою права власності на об’єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об’єкта в експлуатацію відмовлено, обов’язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
Матеріали справи не містять жодних даних про звернення ОСОБА_2 до органу місцевого самоврядування з питання узаконення павільйону та про відмову цього органу у його вирішенні, як і даних про те, що відповідач по справі в особі Бердянської міської ради належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи.
Посилання у рішенні на письмову згоду представника відповідача із заявленим позовом належним чином не підтверджується, оскільки у долученій до справи заяві відсутня дата та вихідний номер, заява не зареєстрована у суді, як і ніким не завірена ксерокопія долученої до неї довіреності (а.с.14-15), крім того, за вимогами ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання позивачем позову рішення про задоволення позову суд ухвалює лише за наявності для того законних підстав.
Розглядаючи справу, суд не звернув уваги на те, що позивач являється суб’єктом підприємницької діяльності. Земельна ділянка, на якій будується спірна нерухомість, передавалась в оренду приватному підприємцю для будівництва, розміщення та обслуговування кафе, тобто для здійснення позивачем підприємницької діяльності (а.с.5-6). Зважаючи на те, що між суб’єктом господарювання – приватним підприємцем і органом місцевого самоврядування виник спір з приводу права власності на новостворюване нерухоме майно, будівництво якого розпочато самочинно, вказаний спір відповідно до ст.15 ЦПК України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до розгляду в господарському суді.
За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому відповідно до ст.310 ЦПК України воно підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 15, 205 ч.1 п.1, 307, 310, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2008 року в цій справі скасувати, провадження у справі закрити.
Роз’яснити приватному підприємцю ОСОБА_2, що за захистом порушеного права необхідно звернутися до господарського суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: