Справа № 2-1094/10

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2010 року  Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Дрішлюка А.І.,

при секретарі судового засідання – Алмановой І.Г.,

розглянувши у  судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним,   –

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою до ОСОБА_1 про тлумачення правочину. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 09.04.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, за яким  ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США, в підтвердження договору відповідач видав письмову розписку. Позивач зазначив, що за їх домовленістю він  передав кошти строком на три роки, до 30.04.2012 року, однак в розписці закралася помилка в даті повернення боргу, замість потрібного 30.04.2012 р., помилково вказано 30.04.2112 р.

До Малиновського районного суду із зустрічною позовною заявою про встановлення відсутності грошового зобов’язання звернувся ОСОБА_1. Обгрунтовуючи заявлені вимоги  посилався на те, що  тривалий час ОСОБА_1 вів спільний бізнес з ОСОБА_2 на ринку КП „Малиновський” в м. Одесі.  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили вести діяльність окремо, внаслідок чого між ними виникли зобов’язання по вчиненню окремих дій щодо належного оформлення припинення спільної діяльності. ОСОБА_1 посилався на те, що з метою забезпечення виконання зобов’язання ОСОБА_1, які були оцінені у 14 000 доларів США, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 написати розписку, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов’язувався передати ОСОБА_2 до 30 квітня 2112 року  14 000 доларів США. ОСОБА_1 посилався на те, що будь-яких зобов’язань перед ОСОБА_2 у нього не виникло, грошові кошти від ОСОБА_2 по розписці він не отримував, що, на думку ОСОБА_1, свідчить про факт неукладення між ними договору позики та відсутність у нього грошових зобов’язань перед  ОСОБА_2 В процесі розгляду справи він уточнив позовні вимоги, просив визнати правочин  позики фіктивним, оскільки грошових коштів за розпискою  не передавалось, а сама вона видавались ним без наміру створити будь-які наслідки.  

Позивач ОСОБА_2 на судові засідання неодноразово не з’являвся, з реєстрації знявся, на реєстраційний облік відповідно до Закону України  „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” за обраним місцем проживання не став. Повідомлений про час та місце проведення судового засідання через засоби масової інформації в порядку передбаченому ст. 74 ЦК України.  

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2006 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про тлумачення правочину залишений без розгляду, в зв’язку з чим  зустрічний позов набув статус первинного.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним – підлягає задоволенню з наступних причин.

З матеріалів справи №  2-1094/10 встановлено, що 09.04.2009 р.  ОСОБА_1 була написана розписка  про те, що ОСОБА_1 зобов’язувався передати ОСОБА_2 до 30 квітня 2112 року 14 000 доларів США. Розписка написана власноруч ОСОБА_1, який свідомо вказав дату повернення грошових коштів „2112 р.”, оскільки не отримував за нею грошових коштів, та сторони не мали наміру створити будь-яких наслідків пов’язаних з позиковими відносинами, оскільки між сторонами існували інші правовідносини, які лежать за межами заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

На підставі пояснень ОСОБА_1 та у співставленні з розпискою, судом встановлено, що він навмисно у розписці від 09.04.2009 року зазначив дату 30.04.2112 р., а не 30.04.2112 р., що свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 на реальне настання правових наслідків, що обумовлені право чином – договором позики.  Факт фіктивності договору позики та розписки, які були спрямовані на оформлення іншої угоди щодо переоформлення торгового місця на ринку „Малиновський”, яка між сторонами так і не була укладена та оформлена, визнав ОСОБА_2, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу.  При цьому останній не заперечував, що грошові кошти за пред’явленою суду розпискою не передавались, що також зафіксовано технічними засобами фіксації процесу. З врахуванням встановлених судом обставин, та за відсутності будь-яких обґрунтованих заперечень та пояснень щодо встановлених судом обставин справи з боку відповідача ОСОБА_2, заочного розгляду справи, суд вважає можливим задовольнити позов в повному обсязі.    

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 202, 203,  234  ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, СУД –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним,   – задовольнити.

Визнати правочин укладений у формі договору позики від 9 квітня 2009 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 фіктивним (недійсним).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, позивачем в загальному порядку, тобто рішення суду позивачем може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Відповідно до статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

ГОЛОВУЮЧИЙ                     А.І. ДРІШЛЮК