Справа №2-131 /2010 року

 РІШЕННЯ

     ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

15 вересня 2010 року.                                                                               смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі:

            головуючого-судді:                            Васильчук  О.В.

            при секретарі:                                     Пясківській Н.В.  

                з участю  позивача :                           ОСОБА_1

                                 представників

                                          позивача:                   ОСОБА_2                                                                          

                                      відповідача:                   Грицика А.В.                                                                      

        розглянувши у відкритому   судовому засіданні в приміщенні  суду  в смт. Романів  цивільну справу за  позовною заявою ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства „Еней” про поновлення на роботі, стягнення середнього  заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

                                                              В С Т А Н ОВ И В:

    ОСОБА_1 звернулась з позовом до ДП «Еней» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 10000 грн. у зв»язку із її незаконним звільненням з роботи з посади сторожа. В обгрунтування позову зазначила, що 04.11.2009 року,  прийшовши  на  робочу  зміну  виявила,  що  вона  не  внесена  до  графіка  змінності  сторожів  на  листопад 2009 року.  Вважає,  що  в  такий  спосіб  вона    була  недопущена до  виконання  трудових обов»язків. Наказом  від  06.01.2010 року  була  звільнена з займаної  посади за  п.4 ст.40 КЗпП України,  за  допущені  прогули  без  поважних  причин, тому звільнення   з  роботи  вважає  незаконним.

    В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали  в повному об”ємі та пояснили, що позивачка ОСОБА_1  працювала у відповідача з 08.10.2004 року на посаді сторожа. 04.11.2009 року вона прийшла на робочу зміну так як відповідно до посадової інструкції для сторожів вона ходила на роботу позмінно сутки через троє, проте її не допустили до виконання трудових обов»язків шляхом невнесення  до  графіка  змінності  сторожів  на  листопад 2009 року.  У зв»язку із цим з  листопада  по  день звільнення вона на роботу не виходила. Наказом №2 від 06.01.2010 року її було звільнено із займаної посади за допущені прогули без поважних причин за період часу з 01.11.2009 року по 06.01.2010 року згідно п.4 ст.40 КЗпП України. В результаті незаконного звільнення перебуває у статусі безробітної. Через невиплату відповідачем належних їй коштів не може підтримувати нормальний рівень життя, внаслідок чого зазнає значних моральних страждань, неоформленням відповідачем при її звільненні належних документів, вона не може стати на облік до Центру зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю. З урахуванням вище викладеного, вважає своє звільнення незаконним та просить суд поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній  заробіток за час вимушеного прогулу та моральну  шкоду в  сумі 10000 грн.

      В судовому засіданні представник відповідача заявлений позов не визнав. Вважає  його безпідставним.  Заперечуючи проти  задоволення  позову  представник  відповідача  пояснив, що ОСОБА_1  працювала  на  підприємстві  на  посаді  сторожа  з  08.10.2004 року.  З 1 листопада 2009 року по  день звільнення позивачка на роботу не  виходила. Причин  невиходу  на  роботу  керівництву  підприємства   не  повідомляла. Адміністрація  підприємства  неодноразово  намагалась  встановити  причину  невиходу  позивачки на  роботу  у  зв»язку  з  чим,  офіційними  листами  від  12.11.2009 року, 01.12.2009 року, 30.12.2009 року  викликалась  на  роботу та  від  неї  вимагалось  надати  документи  про  поважність  причин  її  невиходу на  роботу. Проте  позивачка  ніяким  чином  не  реагувала  на  листи  підприємства.  Будь-яких  документів  про  поважність  невиходу  на  роботу  не  надавала  та  на  роботу не  виходила.  У  зв»язку  з  цим, адміністрацією  підприємства  

                                                                    -2-

20.11.2009 року було  направлено  звернення до  лікувального  закладу з  проханням  повідомити  чи  не  перебуває  ОСОБА_1  на  амбулаторному  чи  стаціонарному лікуванні. 18.12.2009 року комісією  у  складі  начальника сторожів ОСОБА_4, інженера по охороні праці ОСОБА_5, завідуючої канцелярією ОСОБА_6 за місцем  проживання позивачки було складено акт про відмову останньої надати пояснення з  приводу  її невиходу на роботу. 30.12.2009  року  адміністрація  підприємства  звернулась  до  профспілкового  комітету  підприємства  з  клопотанням дати  згоду на  звільнення  позивачки  з  роботи  за  прогули.  04.01.2010 року  профспілковий  комітет  прийняв  рішення,  яким  надав  згоду  на  звільнення  ОСОБА_1  з  роботи  за  прогули.  Позивачка,  яка  була  присутньою  на  засіданні  профспілкового  комітету, заявляючи  про  небажання  подальшої  роботи  на  підприємстві  вимагала  звільнення  за  скороченням  штату  працівників. На  засіданні  профспілкового  комітету  стало  відомо,  що  в  період  невиходу  на  роботу позивачка  їздила  на  відпочинок  за  кордон. Наказом  від 06.01.2010 року  ОСОБА_1  була  звільнена  з  роботи  за  прогули.

          Представник  зазначив,  що  підприємством належним чином були оформлені усі необхідні документи, проте  остання відмовилась від їх отримання в день звільнення.  У  зв»язку  з  такою  поведінкою  позивачки  трудову книжку та наказ про звільнення їй було надіслано цінним листом, а розрахункові – поштовим переказом. Проте,  позивачка  відмовилась  від  отримання  коштів,  тому    поштове  відділення  перераховані  кошти  повернуло підприємству. Ці  кошти  позивачка  може  отримати  в  будь-який  момент.

            Відповідач вважає, що позов є  безпідставним та просить суд відмовити в його задоволенні.

Вислухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, заслухавши покази викликаного в судове засідання свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1  задоволенню не  підлягають з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

 Згідно наказу  № 122 від 8 жовтня 2004 року, позивачка прийнята на роботу сторожем , з випробувальним терміном два місяці, з оплатою праці згідно штатного розкладу, що підтверджується копією наказу (а.с.46)

  Згідно наказу №2 від 06.01.2010 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади сторожа з 06.01.2010 року за п.4 ст. 40 КЗпП України  за допущені нею прогули без поважних причин протягом періоду часу з 01.11.2009 року по 06.01.2010 року, що підтверджує копія наказу (а.с.7).

Згідно наданого відповідачем графіка змінності сторожів на листопад місяць 2009 року, який складений та підписаний начальником сторожів ОСОБА_4, (а.с.23) та табеля обліку робочого часу за листопад та грудень 2009 року,(а.с.42-43) ОСОБА_1 повинна була приступити до роботи 2 листопада 2009 року та чергувати в робочі дні підприємства,  а  саме  з понеділка по п»ятницю з 9.00 до 18.00год. Проте,  в  порушення  встановленого графіка  змінності позивачка  до  роботи не приступила ні цього дня, ні в послідуючі дні, аж до самого звільнення 06.01.2010 року, допустивши тим самим прогули без поважних причин, що є порушенням трудової дисципліни.

Суд не бере до уваги надану позивачкою світлокопію графіка змінності сторожів на листопад місяць 2009 року, оскільки останній ніким не підписаний та не затверджений, а в місці підпису відповідальної за його складання особи стоїть прочерк. За даних умов у відповідності до ст.ст.57-59 ЦПК України він не є належним та допустимим доказом в справі і на його основі не може грунтуватись рішення суду.

 Допитаний в судовому засіданні  свідок ОСОБА_4, який працює начальником сторожів ДП «Еней», пояснив,  що  йому  не  відоме  походження наданої  суду  позивачкою світлокопії графіка змінності сторожів на листопад місяць 2009 року. Цього  графіка  він  не  складав,  не підписував, до відома сторожів його не доводив, для ознайомлення не вивішував, чергування сторожами в листопаді місяці 2009 року  відбувалося  за  графіком  наданим  суду представником  відповідача  ОСОБА_3 ОСОБА_1 була включена до даного графіка чергувань і повинна була чергувати в робочі дні тижня з понеділка по п»ятницю з 9.00 до 18.00год. В листопаді місяці 2009 року

                                                      -3-

ОСОБА_1 повинна була вийти на роботу 2.11.2010 року, проте на роботу не вийшла. Він особисто не відсторонював  ОСОБА_1 від роботи та  не  вчиняв  інших  будь-яких  дій  по  недопущенню  її  до  роботи. В кінці жовтня 2009 року ним було складено, підписано та вивішено для ознайомлення графік чергування сторожів на наступний місяць - листопад 2009 року. ОСОБА_1 була включена до даного графіка чергувань і повинна була чергувати в робочі дні тижня з понеділка по п»ятницю з 9.00 до 18.00год. Наказів на відсторонення ОСОБА_1 від роботи чи її звільнення з роботи в 2009 році директор підприємства не приймав. Після того, як ОСОБА_1 не вийшла на роботу, він в межах своєї компетенції повідомив про даний факт керівника підприємства для вжиття відповідних мір.

Згідно  наданих  відповідачем листів за  №297 від 12.11.2009 року, №319 від 01.12.2009 року, №367 від 30.12.2009 року, (а.с. 53- 62).  ДП «Еней» викликало ОСОБА_1 на роботу та вимагало надати пояснення про поважність причин її відсутності на робочому місці.

Позивачка в судовому засіданні визнала,  що зазначені листи вона отримувала, проте ніяких  відповідей  адміністрації  не  надавала,  так  як  не вважала за необхідне це робити.

Позивачка  також визнала,  що  вона не  цікавилась,  чи включено її до графіка чергувань сторожів на грудень місяць 2009 року та січень 2010 року. ОСОБА_1 також визнала,  що до  адміністрації  підприємства, КТС, прокуратури  та  суду  з  приводу  порушення  її  трудових  прав,  зокрема  недопущення  її до  роботи,  не  зверталась.

На письмовий запит ДП «Еней», Романівська центральна районна лікарня листом №1149 від 20.11.2009 року надала відповідь, що жителька смт.Романів ОСОБА_1 на амбулаторному та стаціонарному лікуванні не перебуває, що підтверджується копією листа (а.с. 70).

18.12.2009 року начальником сторожів ОСОБА_4, інженером по охороні праці ОСОБА_5, завідуючою канцелярією ОСОБА_6 за місцем  проживання позивачки в смт.Романів було  складено акт про відмову останньої надати пояснення про поважність причини невиходу її на роботу, оскільки остання необгрунтовано відмовилась від дачі відповідних пояснень та виходу на роботу, що підтверджується копією акту (а.сч.64)

 В судовому засіданні позивачка підтвердила факт складання даного акту від  18.12.2009 року та достовірність наведених в ньому обставин пояснивши, що  до неї приходили працівники ДП «Еней», просили з»явитися на роботу та надати документи про поважність причин її відсутності на роботі, проте вона не вважала за необхідне виходити на роботу та надавати відповідні пояснення, мотивуючи тим, що усі пояснення вона надасть в суді.

30.12.2009 року листом №369 ДП «Еней» звернулося до профспілкового комітету підприємства з клопотанням  надати згоду на звільнення за прогули сторожа ОСОБА_1Я (а.с.71).

Протоколом №1 від 04.01.2010 року засідання профспілкового комітету ДП «Еней», на якому була присутня позивачка, було  надано  згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули без поважних причин, оскільки остання, як стверджується протоколом засідання, визнала факт відсутності на робочому місці без поважних причин, виправдовувальних документів, на прохання членів профкому не надала, а також заявила про своє небажання надалі працювати в ДП «Еней». При цьому ОСОБА_1 просила профком не давати згоду на її звільнення за прогули та наполягала  на  прийнятті рішення про її  звільнення  з роботи за скороченням штату працівників (а.с.68)

Суд  вважає безпідставним  посилання  позивачки  про  порушення  її  прав  при  звільненні  з  роботи,  оскільки  судом встановлено,  що  позивачці  пропонувалось розписатися в наказі про звільнення з роботи та отримати в день звільнення відповідні документи, а  саме: копію наказу про звільнення, належним чином оформлену трудову                                                          книжку, копію протокола профкому про дачу згоди на звільнення та розрахункові кошти,                                                        

проте  вона  відмовилась  від  їх  отримання, про що складено відповідний акт від 06.01.2010 року. (а.с.65) Дана  обставина  позивачкою  не  заперечується.

                                                           -4-

Суд  приймає  до  уваги,  що офіційними листами №2 від 06.01.2010 року та №14 від 18.01.2010 року ДП «Еней» пропонувало ОСОБА_1 прибути на підприємство та                                                  

отримати трудову книжку та розрахункові проте позивачка на підприємство не  з»явилась.  Встановлено,  що  трудову книжку було переслано позивачці по пошті цінним листом, а гроші – поштовим переказом. Як стверджується банківською випискою, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с.63),  позивачка відмовилася від отримання надісланого грошового переказу на її ім»я, тому дані кошти були повернуті відділом поштового зв»язку на адресу ДП «Еней».  Вказані  обставини  знайшли  своє  підтвердження  в  суді  та  не  спростовані  позивачкою.

Судом  встановлено,  що  після звільнення з роботи ОСОБА_1 звернулася із відповідною скаргою на  її  незаконне звільнення з роботи до інспекції праці.

За результатами проведеної інспектором праці ОСОБА_7 перевірки дотримання вимог трудового законодавства в ДП «Еней», було складено акт перевірки №06-07-068/0118 від 15.01.2010 року згідно  висновків  якого порушень трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з роботи не  встановлено, що підтверджується копією акту (а.с.66-67).

На поставлені судом позивачці питання щодо того, хто конкретно не допустив її до виконання трудових обов»язків і якими документами це було оформлено, ОСОБА_1 пояснила, що така особа відсутня, а висновок про її недопуск до роботи вона зробила самостійно виходячи із світлокопії графіка змінності сторожів на листопад місяць 2009 року, в якому було відсутнє її прізвище і який вона взяла на прохідній ДП «Еней» в кінці жовтня місяця 2009 року. З приводу  свого  недопущення  до  роботи  до директора ДП «Еней»,  комісії  по  трудових  спорах, профкому підприємства  чи  інших  посадових  осіб вона  не зверталась.

        Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.  Позивач та його представник обставини по вказаній вимозі не довели та не надали доказів, які підтверджували б, що  ДП „Еней” відсторонило ОСОБА_1 від роботи.

Суд  не  приймає  до  уваги  посилання  позивачки  про  порушення  її  трудових  прав  у  зв»язку  із  зміною  режиму  роботи з  листопада  2009 року, оскільки відповідно  до  оглянутих  в  судовому  засіданні заяви ОСОБА_1 про її прийняття на роботу від 08.10.2004 року, наказу про прийняття на роботу від 08.10.2004 року та Правил внутрішнього трудового розпорядку, позивачці було встановлено п»ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями та режимом роботи з 9.00 до 18.00год., і в послідуючому даний режим роботи офіційно не змінювався. З оглянутих в судовому засіданні посадових інструкцій сторожів, на які позивачка посилається в позовній заяві як на доказ порушення її прав в частині зміни істотних умов праці, не вбачається, що позивачка була прийнятя на роботу із режимом роботи сутки через троє.

 За даних обставин фактичне приведення відповідачем умов праці та режиму роботи позивачки до офіційного щоденного режиму роботи, який визначений Правилами внутрішнього трудового розпорядку, не можна розцінювати як порушення трудових прав працівника. Окрім того, дані дії відповідача позивачкою не оскаржуються і з приводу них вона не ставить жодних позовних вимог.

 За таких обставин суд прийшов до висновку, що ОСОБА_8 було звільнено з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України без порушення норм чинного законодавства, тому   посилання  позивачки  про  заподіяння  їй  діями  відповідача  моральної  шкоди задоволенню не підлягають.

            Дослідивши та оцінивши   зібрані  по  справі  докази  в  їх  сукупності, суд відмовляє позивачці в задоволенні позову.  

         На  підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 208, 209, 212 -215  ЦПК України, ст.ст. 40, 57,58, 148,149, 237-1 КЗпП України,  п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами  трудових  спорів”,   суд  

                                                                                 -5-

                                                                          В И Р І Ш И В:  

           В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства „Еней” про поновлення на роботі, стягнення середнього  заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди   відмовити.

           Апеляційна скарга на рішення суду подаєтья до  апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення  через Романівський районний суд Житомирської області.  

           Головуючий: /підпис/

           З оригіналом  згідно. Суддя:                                                     О.В. Васильчук

 Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.  Позивач та його представник обставини по вказаній вимозі не довели та не надали доказів, які підтверджували б, що СТОВ „Печанівське”  істотно порушило  умови  договору оренди.