Справа № 2-319/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМ Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2010 року                             Лебединський районний суд        

                                                                            Сумської області

у складі: головуючого - судді          Гура А.О.,

при секретарі                                     Ткаченко Я.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача                                         ОСОБА_2

            представника третьої особи -ПАТ «Лебединський завод поршневих кілець» -                               Василець С.О.,

представника третьої особи – ДВС -  Радькова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині справу за позовом  ОСОБА_5   до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної виконавчої служби Лебединського районного управління юстиції,  публічне акціонерне товариство «Лебединський завод поршневих кілець» про визнання права власності на майно та виключення його  з акту опису й арешту,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що з 15 липня 1988 року до 26 липня  2005 року вона  перебувала в  зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Після винесення рішення Лебединського райсуду від 26.07.2005 року про розірвання шлюбу, вони офіційно його не оформили, а і до цього часу продовжують спільно проживати та вести спільне господарство.

В 1997 році на спільні кошти та кошти, взяті у позику у жителя с. Будилка Лебединського району Сумської області ОСОБА_6 в сумі 5000 доларів США, вони побудували магазин, що розташований в АДРЕСА_1, Ѕ частина якого на праві власності належить відповідачеві, а  інша половина – його спільнику по бізнесу – ОСОБА_7 24 грудня 2003 року  вони викупили у ОСОБА_8 ј  належної їй частки вищевказаного магазину і загальна частка магазину, що належить відповідачеві ОСОБА_2 на даний час складає ѕ частини.

21 грудня 2006 року ОСОБА_2, був засуджений Лебединським районним судом Сумської області до покарання з випробувальним терміном зі стягненням в солідарному порядку з нього та засудженої ОСОБА_9 на користь ВАТ «ЛЗПК» 380 637 грн.

29 січня 2009 року постановою ДВС серія АА № 155664 був накладений  арешт на майно, що належить відповідачеві ОСОБА_2, а саме: ѕ частини нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0048 га за адресою АДРЕСА_2, які  були придбані під час їхнього шлюбу. Згідно акту опису  й арешту майна  серія АА № 102417 від 28.05.2009 на підставі виконавчого листа № 1-34/2006 від 15.08.2007 року також накладений арешт на передані на зберігання Лебединському ЗПК запасні частини до транспортних засобів на загальну суму 56142 грн. Ці запасні частини були предметом купівлі-продажу, якими займався відповідач у належному йому магазині.

Оскільки основні кошти, витрачені на будівництво та купівлю магазину, належали особисто їй, позивачка просить  визнати за нею право власності на ѕ частини магазину та виключити його з акта опису та арешту. Крім того, просить визнати за нею право власності на Ѕ частину арештованих запасних частин на загальну суму 28118 грн. 441 найменування.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі .

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги  визнав повністю, та  пояснив, що в 1997 -1998 роках, в період його військової служби,  на спільні з позивачкою, а також на позичені нею у родичів кошти, вони побудували разом з ОСОБА_7 магазин в АДРЕСА_1. 09.03.1998 року він отримав свідоцтво на праві власності на Ѕ частину цього магазину, а згодом він викупив ще 1/4 частини магазину у ОСОБА_8. Після звільнення з військової служби, з 2001 року він почав займатись підприємницькою діяльністю, як фізична особа-підприємець, закуповуючи на ринку в м. Харкові та в приватних осіб запасні частини до автотранспорту та продавав їх в магазині. Доходів від підприємницької діяльності він не мав, оскільки всі отримані від продажу кошти вкладав в товар, тому сім’я проживала за рахунок заробітку позивачки. З цих причин він вважає, що описане в нього державним виконавцем майно належить в більшій частині позивачці, тому не заперечує проти задоволення її позову.

Представник третьої особи, відділу державної виконавчої служби Лебединського районного управління юстиції, при вирішення даного спору покладається на розсуд суду.

Представник третьої  особи - ПАТ «Лебединський завод поршневих кілець» заперечила проти виключення майна з акту опису, пояснивши, що позивачка не довела в судовому засіданні, що магазин належить саме їй, а також не доведено, що описані державним виконавцем запасні частини до автотранспорту належать подружжю ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, тому підстав для задоволення позову не вбачає.

Вислухавши сторони, представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного:

Даний спір між сторонами виник з цивільних та сімейних правовідносин, які регулюються ст..ст. 15, 52, 316, 368 ч.3.4, 392 ЦК України та ст..ст. 60, 61,63,69,70СК України.

 У судовому засіданні встановлено, що сторони з 15 липня 1988 року і по цей час перебувають в  зареєстрованому шлюбі, оскільки після винесення рішення Лебединського райсуду від 26.07.2005 року про розірвання шлюбу, офіційно його не оформили, та ведуть  спільне господарство, не дивлячись на те, що позивачка періодично від’їжджає на заробітки в м. Москву.

В період шлюбу на спільні кошти сторони придбали майно, а саме: ѕ частини нежитлової будівлі ( магазин) за адресою АДРЕСА_1, підсобне приміщення до магазину та земельну ділянку площею 0.0087 га, розташовані в АДРЕСА_2.

21 грудня 2006 року за  вироком Лебединського районного суду ( а.с. 31-33) ОСОБА_2 засуджений по ст.. 190 ч.4, ст.27 ч.2 ст.191 ч.5, ст.27 ч.2 ст.366 КК України  до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком та позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю в частині управління, зберігання та розпорядження матеріальними цінностями  строком на 1 рік 6 місяців, а також судом прийняте рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_2 та засудженої ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ВАТ «ЛЗПК» коштів на відшкодування  матеріальної шкоди на загальну суму 380 637 грн. та відшкодування коштів на проведення судових експертиз.

На виконання рішення суду, при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-34/2006 від 15.08.2007 року державним виконавцем ДВС Лебединського управління юстиції Радьковим О.М. складений акт опису належного відповідачеві майна, а саме: ѕ частини нежитлової будівлі ( магазину) за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.0048 га, розташовану в АДРЕСА_2  та винесена  постанова серії АА № 155664 про накладення арешту на вищевказане майно та оголошення заборони на його відчуження від 29 січня 2009 року ( а.с.14 ).

Крім того, постановою державного виконавця  ДВС Лебединського управління юстиції №102417 від 28 травня 2009 р. (а.с.22-30), накладений арешт на автозапчастини, що знаходяться на збереженні у директора ВАТ «Лебединського заводу поршневих кілець» Горбася Н.Г. 446 найменувань на загальну суму 56142 грн.

З досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 09.03.1998 року Ѕ частина магазину, розташованого за адресою АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_2 ( а.с. 18).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2003 року  ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив ј магазину, розташованого

за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 19-20).

    Відповідно до висновку експерта-оцінювача ОСОБА_11 від 19.05.2010 року  (а.с. 54-66) вартість належної на праві власності ОСОБА_2 ѕ частини приміщень нежитлової будівлі складає 134800 грн.

    Державний акт серії СМ № 189496 на право власності  на земельну ділянку площею 0,0087 га, яка розташована по АДРЕСА_2 ( а.с. 17),  виданий на ім’я  ОСОБА_2, але рішенням Лебединського райсуду від 20.10.2005 року він визнаний недійсним в частині 32 кв.м, що знаходяться під будівлею магазину.  Державний акт на іншу частину земельної ділянки за вказаною адресою не виготовлявся, тому позивачка в судовому засіданні відмовилась від позовних вимог щодо нього.  

З копії свідоцтва про реєстрацію шлюбу  ( а.с. 12) вбачається, що сторони зареєстрували свій шлюб 15.07.1988 року, а рішення Лебединського райсуду про його розірвання прийняте 26.07.2005 року ( а.с. 13).

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України  та ст. 368 ч.3 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом та незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку.

При цьому суд не може взяти до уваги факт отримання у позику грошей в сумі 5000 грн. позивачкою, оскільки в судовому засіданні встановлено і не спростовується відповідачем, що ці кошти позичались для будівництва магазину по АДРЕСА_1 і були витрачені саме для цих цілей, а відповідно до ст. 61 СК України все те, що одержане за договором, укладеним одним з подружжя, в інтересах сім'ї, стає спільною власністю подружжя.

Таким чином, аналізуючи вказані докази, суд дійшов висновку про те, що ѕ частини нежитлового приміщення ( магазину), розташованого по АДРЕСА_1 Сумської області являються спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2, а тому права позивачки в цій частині порушені.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, на підставі статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», може звернутися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до ст.70 СК УКраїни у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Підстав для збільшення частки будь-кого з них суд не знайшов.

Отже, позов про визнання за ОСОБА_5 права власності на ѕ частини нежитлового приміщення ( магазину), розташованого по АДРЕСА_1 Сумської області та виключення його з акта опису та постанови про накладення арешту підлягає частковому задоволенню. Суд вважає необхідним визнати за нею право власності на 3/8 частини вищевказаного нежитлового приміщення та саме цю частину звільнити з-під арешту.

Що стосується іншої частини позову: про визнання права власності за позивачкою на запасні частини 441 найменування, вказані в позовній заяві, на загальну суму 28118 грн., суд дійшов до наступного:

Статтею 57 СК України передбачено правові підстави визначення майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка; ст.61 СК України визначено об'єкти права спільної сумісної власності.

Як встановлено в судовому засіданні та не спростовується сторонами, відповідач ОСОБА_2 з 2001 року займався підприємницькою діяльністю і саме для цих цілей ним були придбані запасні частини до автотранспорту

Відповідно до положень ст.61 СК України, ст.52 ЦК України майно приватного підприємства чи підприємця-фізичної особи не є об'єктом спільної сумісної  власності подружжя, Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Тому автозапчастини, на які накладений арешт державним виконавцем, не підлягають поділу за нормами сімейного законодавства, отже, в цій частині позову позивачці слід відмовити повністю.

Таким чином суд вважає, що у судовому засіданні було доведено частково порушення права власності ОСОБА_5, за захистом якого вона звернулася до суду, тому її вимоги про визнання права власності на майно та виключення майна з акту опису підлягають частковому задоволенню.

На пiдставi викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 30, 60, 88, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 316, 368 ч.3.4, 392 ЦК України, ст..ст. 60, 61,63,69,70 СК України, ст.. 59 Закону України «Про виконавче провадження»,-

                                               В И РI Ш  И В:

Позовні вимоги  ОСОБА_5  задовольнити частково .

Визнати за ОСОБА_5 право власності  на 3/8 частини магазину, який розташований по АДРЕСА_1 та виключити цю частину з акту опису й арешту  №155664 від 29 січня  2009 року.  

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні при його оголошенні – протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя                                                                                     А.О. Гура