Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-6395/10 Головуючий у 1 інстанції: Дюженко Л.А.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.
Суддів: Бабак А.М.
Спас О.В.
При секретарі: Черненку А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, 3-тя особа: відділ опіки та піклування Ленінської райдержадміністрації Запорізької міської ради про відібрання дітей, повернення їх на постійне місце проживання в Україні та визначення місця проживання дітей разом з батьком,-
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, 3-тя особа: відділ опіки та піклування Ленінської райдержадміністрації Запорізької міської ради про відібрання дітей, повернення їх на постійне місце проживання в Україні та визначення місця проживання дітей разом з батьком.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 25.01.2002 року по 17.11.2009 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою по справі, від якого мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 Під час шлюбу та після його розірвання сторони по справі та їх неповнолітні діти проживали за адресою: АДРЕСА_1. У листопаді 2009 року ОСОБА_3 попередила позивача про свій намір виїхати до США за візою нареченої з метою у майбутньому укласти шлюб з громадянином США. 11.05.2010 року відповідач звернулася до ОСОБА_5 з проханням надати їй нотаріально посвідчену згоду на виїзд дітей на постійне місце проживання до США. 11.05.2010 року позивач надав відповідачу таку згоду за умови дотримання нею домовленості щодо проживання дітей в Україні та визначення їх фактичного місця проживання з батьком, а також підписання на території України, а згодом і в США нотаріально посвідченого договору, що відображує істотні умови їх договору. 01.06.2010 року ОСОБА_5 скасував у передбаченому законом порядку заяву про надання згоди на виїзд дітей до США, про що повідомив ОСОБА_3Між тим, 10.06.2010 року ОСОБА_3 без згоди батька дітей, самовільно забрала дітей зі школи і виїхала з ними до США, приховавши від прикордонної служби факт скасування заяви про надання згоди на виїзд дітей.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд постановити рішення, яким відібрати дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадян України у їх матері, ОСОБА_3 для повернення дітей на постійне проживання в країну громадянства – Україну та встановити місце проживання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з батьком дітей ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року позов задоволено.
Ухвалено відібрати дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадян України у їх матері, ОСОБА_3 для повернення дітей на постійне проживання в країну громадянства – Україну.
Встановити місце проживання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з батьком дітей ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1. Рішення в частині відібрання дітей допущене до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки в судовому засіданні ні відповідач, ні її представник участі не приймали, оскільки несвоєчасно були повідомлені про дату розгляду справи, а тому були позбавлені можливості надати докази проти позовних вимог позивача, у зв’язку з чим судом неправильно застосовані норми ст.. 162 СК України, та рішення базується на недоведених обставинах, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
За змістом ст.. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Рівність прав та обов’язків батьків дозволяє в повній мірі гармонійно врахувати інтереси дитини та задовольнити усі її потреби.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, та відбираючи дітей у їх матері ОСОБА_3, для повернення дітей на попереднє місце проживання в Україну, суд виходив з того, що малолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 були незаконно вивезені до США без згоди їх батька, та приховання від нього та прикордонних служб України заяви від 01.06.2010 року про скасування попередньої заяви про надання дозволу на виїзд дітей до США. Встановлюючи місце проживання дітей разом з батьком ОСОБА_5, який позитивно характеризується за місцем роботи, має достатній рівень доходу для забезпечення дітей всім необхідним за віком, має у власності житло, яке є постійним місцем проживання дітей, забезпечує належне виховання дітей, суд, враховуючи, насамперед, інтереси дітей, їх вік, у зв’язку з чим їм важко адаптуватися в незнайомій іноземній країні, із-за обмеженого кола спілкування через не достаток знань іноземної мови, незнання звичаїв та устоїв іноземної держави, брак коштів на їх утримання, тощо, дійшов висновку про визначення місця проживання дітей разом з батьком на території України, який є власником квартири АДРЕСА_1.
Судова колегія вважає, що висновок суду є правильним. Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та правильно визначив закон який їх регулює.
Судом встановлено, що сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 25.01.2002 року по 17.11.2009 року, та від шлюбу мають двох малолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13-14). Відповідно ксерокопії свідоцтва, шлюб розірвано, про що зроблено запис в Книзі реєстрації розірвань шлюбів 20.11.2009 року (а.с.9).
При розірванні шлюбу не вирішувалося питання з ким будуть проживати діти, а після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати разом з дітьми в квартирі АДРЕСА_1.
Оскільки, у матері дітей ОСОБА_3 виникла необхідність виїзду з України на постійне місце проживання за кордон до Сполучених Штатів Америки, у зв’язку із заміжжям, та їй необхідно було терміново оформити візу, ОСОБА_5, на її прохання надав заяву про те, що не заперечує проти виїзду разом з нею дітей – ОСОБА_7 та ОСОБА_6. (а.с. 10). Однак, як пояснив ОСОБА_5 дана заява була видана під умовою, що між ними буде досягнута домовленість щодо визначення місця проживання дітей на території України та участь у їх вихованні обома батьками, про що буде зафіксовано в договорі, посвідченому нотаріально.
Так як, після надання зазначеної заяви ОСОБА_5, сторони не дійшли спільної згоди щодо умов договору, та ОСОБА_3 ухилилася від укладання договору, 01.06.2010 року ОСОБА_5 скасував заяву про надання згоди на виїзд дітей до США, про що належним чином повідомив ОСОБА_3, вручивши їй екземпляр даної заяви. Зазначене не спростовано іншою стороною.
Незважаючи на заборону виїзду дітей до іноземної держави, 10.06.2010 року ОСОБА_3 таємно, без попередження ОСОБА_5, передчасно забравши дітей зі школи, виїхала разом з ними до США, після чого повідомила батька дітей, про її заходження разом з дітьми на відпочинку на морі, за межами України.
Відповідно ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Однак, такого рішення суду на момент виїзду до США разом із дітьми ОСОБА_3 не мала, та як доказ для спростування позовних вимог ОСОБА_5 до суду не надала.
Відповідно ст.. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Згідно ч. 4 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.
Місцем проживання батька дітей ОСОБА_5 є квартира АДРЕСА_1.
Таким чином, судом першої інстанції враховані всі обставини справи, дана належна оцінка всім наданим доказам, та встановлено, що на момент виїзду дітей з України була відсутня згода батька і він не був попереджений про намір матері виїхати до США разом із дітьми, колегія суддів вважає, що суд правильно вирішив спір та ухвалив законне і обґрунтоване рішення щодо відібрання дітей для повернення їх на попереднє місце проживання на Україну до м. Запоріжжя, оскільки квартира АДРЕСА_1 є місцем реєстрації та проживання батька дітей ОСОБА_5, місцем народження та єдиним місцем проживання дітей.
Вирішуючи спір в частині визначення місця проживання дітей разом з батьком ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1, суд, враховуючи інтереси дітей, їх вік, прихильність до батька, повно та всебічно оцінивши надані позивачем докази що стосуються його ставлення до виконання батьківських обов’язків по вихованню дітей, рівень його матеріального забезпечення, характеристики особи, відсутність перешкод щодо піклування над дітьми, та врахувавши висновок органу опіки та піклування Ленінської райдержадміністрації Запорізької міської ради про доцільність визначення місця проживання дітей разом з батьком ОСОБА_5(а.с. 46), дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей разом з батьком, оскільки саме батько може забезпечити найбільш сприятливі умови для виховання, благополуччя та забезпечення дітей у знайомій для них обстановці, визначеному колу спілкування, склавшихся звичаїв та устоїв.
Будь-яких належних, допустимих та переконливих доказів, як передбачено ст.. 10,60 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог ОСОБА_5, самостійних вимог про визначення місця проживання дітей разом із матір’ю ОСОБА_3, та доказів тому, що місце проживання дітей необхідно визначити з матір’ю за її місцем проживанням, що буде відповідати інтересам дітей, відповідачем та її представниками не надано.
За змістом ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Таким чином, висновок суду щодо визначення місця проживання дітей на Україні разом з батьком відповідає як національному законодавству, так і узгоджується з приписами Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною 27.02.1990 року про те, що батьки, які відповідають за малолітніх дітей, враховуючи їх права та обов’язки перед дітьми, зобов’язані забезпечити їм такий захист і піклування, які необхідні для їх благополуччя.
Довід апеляційної скарги про те, що відповідач не була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, а тому не могла надати свої заперечення та доводи проти заявлених позовних вимог є неприйнятними, оскільки суперечать приписам ч.5 ст.76 ЦПК України, згідно якої вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь в справі, вважається врученням повістки і цій особі. Факт отримання повістки представником відповідача нею не заперечується .
За таких обставин, колегія суддів визнає, що відповідач була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Дотримавшись вимог процесуального закону, суд правомірно провів розгляд справи, оскільки спір стосується дітей, тому діяв швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, що чітко передбачено ст. 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006 року.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема посилання на порушення судом норм процесуального закону щодо прийняття позовної заяви, ухвалення рішення на підставі припущень, щодо відсутності закону про можливість скасування згоди на виїзд дітей, та не відповідність висновку суду діючому законодавству носять формальний характер та спростовуються рішенням суду, яке ухвалено на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів, яким дана повна та об’єктивна правова оцінка.
Довід апелянта про те, що вона на даний час знаходиться в зареєстрованому шлюбі та проживає разом з чоловіком в США, де діти, на її думку, мають усі необхідні умови для комфортного проживання та розвитку, не спростовують висновків рішення суду, оскільки виходять за межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому, згідно ст.. 303 ЦПК України виходять і за межі розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: