У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Селівона О.Ф.,
суддів Заголдного В.В., Кузьменко О.Т.
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 4 листопада 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Закарпатської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Закарпатської області від 3 грудня 2009 року щодо ОСОБА_1
Цим вироком ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Мукачева Закарпатської області, раніше не судиму,
визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, і призначено їй за цим законом покарання 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на неї обов’язків, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Закарпатської області від 3 грудня 2009 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на кваліфікацію дій ОСОБА_1 за такою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, як торгівля людьми та інша незаконна угода, об’єктом якої є людина. У решті вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину за таких обставин.
13 травня 2008 року близько 14 год. ОСОБА_1 зустрілася біля свого АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і під час розмови з ними встановила, що вони перебувають в уразливому стані внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин, зумовлених відсутністю у них роботи, місця проживання і родичів та наявністю на їх утриманні малолітніх дітей. Використовуючи такий стан потерпілих, ОСОБА_1 запропонувала їм працювати повіями в м. Москві у Російській Федерації та при цьому пообіцяла, що вони матимуть гарні умови проживання і значні заробітки, а їх виїзд вона організує особисто за власні кошти. Після цієї розмови ОСОБА_1 періодично телефонувала ОСОБА_2, отримуючи необхідну інформацію про неї та ОСОБА_3, і продовжувала схиляти їх до поїздки у м. Москву для заняття проституцією. 21 травня 2008 року близько 17 год. у кав’ярні «Зустріч» по вул. Я. Мудрого, 117 в м. Мукачеві ОСОБА_1 знову зустрілася з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ще раз розповіла їм про очікувану на них у м. Москві роботу та своє сприяння у їх виїзді, на що вони погодились. У той же день ОСОБА_1 повідомила потерпілих, що чекає на них 23 травня 2008 року в м. Мукачеві, звідки вони поїдуть у м. Москву.
У визначений день ОСОБА_2 приїхала в м. Мукачеве, де ОСОБА_1 за власні кошти придбала їй квиток вартістю 524 грн. 54 коп. до м. Москви, дала продукти харчування на суму 100 грн., 20 грн. на витрати у дорозі і посадила на поїзд «Ужгород-Москва», який відправився 24 травня 2008 року о 4 год. 39 хв. від залізничного вокзалу м. Мукачева. ОСОБА_3 у м. Москву не поїхала, оскільки у неї захворіла дитина.
24 травня 2008 року о 23 год. 10 хв. під час митного контролю на прикордонній станції Конотоп ОСОБА_2 зійшла з поїзда і звернулася із заявою до правоохоронних органів.
У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного засудженій покарання тяжкості вчиненого нею злочину та її особі і неправильним застосуванням кримінального закону. Зазначає, що суд не мотивував своє рішення не призначати ОСОБА_1 додаткове покарання у виді конфіскації майна. Стверджує, що всупереч вимогам ст. 377 КПК України апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляцію прокурора на вирок щодо ОСОБА_1, не навів в ухвалі підстави, через які визнав апеляцію необґрунтованою. Також вважає безпідставним рішення апеляційного суду про виключення з мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_1 посилання на кваліфікацію її дій за такою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, як торгівля людьми та інша незаконна угода, об’єктом якої є людина, оскільки апеляційний суд не проводив судове слідство і не досліджував докази у кримінальній справі щодо ОСОБА_1, а тому згідно з принципом безпосереднього дослідження доказів не вправі був давати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав їм суд першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що в його задоволенні необхідно відмовити.
Як встановлено судом першої інстанції і зазначено у мотивувальній частині вироку щодо ОСОБА_1, вона, скориставшись уразливим станом потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внаслідок їх вкрай скрутного майнового становища та відсутності родичів або інших осіб, які б могли надати їм підтримку чи допомогу будь-якого характеру, схилила їх до заняття проституцією в м. Москві. Щоб отримати їхню згоду на таке, ОСОБА_1 запевнила їх, що завдяки заняттю проституцією вони зможуть значно поліпшити своє майнове становище, обіцяла їм сприяння у виїзді в м. Москву та гарні умови для роботи і проживання там. При цьому ОСОБА_1 декілька разів телефонувала ОСОБА_2 та зустрічалася з нею і ОСОБА_3, повторюючи свої обіцянки і запевняючи у вигідності для них її пропозиції, на що врешті отримала згоду потерпілих. Далі ОСОБА_1 за свої гроші купила ОСОБА_2 квиток до м. Москви, дала їй харчі та гроші на дорогу і посадила на поїзд.
Ніяких даних про існування між ОСОБА_1 та якою-небудь іншою особою угоди щодо незаконної передачі потерпілих на умовах купівлі-продажу чи на інших умовах наведене у мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним судом, не містить.
Як убачається з обвинувального висновку в даній справі, немає таких даних і в обвинуваченні, пред’явленому ОСОБА_1 органом досудового слідства.
За таких обставин дії ОСОБА_1 зайво кваліфіковано судом за такою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, у вчиненні якого її визнано винною, як торгівля людьми та інша незаконна угода, об’єктом якої є людина.
Тому апеляційний суд, розглянувши дану кримінальну справу в апеляційному порядку, прийняв обґрунтоване рішення про виключення з мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_1 посилання суду першої інстанції на кваліфікацію її дій за вказаною ознакою.
Призначене ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею злочину та її особі і вважати це покарання занадто м’яким підстав не вбачається.
Зважаючи на повне визнання ОСОБА_1 своєї вини, її щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, те, що до кримінальної відповідальності вона притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину та є опікуном недієздатної сестри, обставин, які б обтяжували покарання, не встановлено, шкідливих наслідків від вчиненого нею злочину не настало і потерпілі жодних претензій до неї не мають, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного їй покарання з випробуванням.
Те, що суд у вироку не мотивував своє рішення не призначати ОСОБА_1 додаткове покарання у виді конфіскації майна, на правильність рішення суду в цій частині не впливає, оскільки згідно зі ст. 77 КК України у разі звільнення особи на підставі ст. 75 цього Кодексу від відбування основного покарання з випробуванням таке додаткове покарання не застосовується.
Залишаючи без задоволення апеляцію прокурора, який ставив питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 у зв’язку з невідповідністю призначеного їй покарання тяжкості вчиненого нею злочину та її особі і просив апеляційний суд постановити свій вирок, та ухвалюючи змінити вирок щодо ОСОБА_1, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 377 КПК України навів у своїй ухвалі відповідні мотиви прийнятого ним рішення.
Таким чином, розглянувши справу в межах касаційного подання, колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 з наведених у поданні мотивів.
Отже, підстави для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
у задоволенні касаційного подання першого заступника прокурора Закарпатської області у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 відмовити.
Судді:
Селівон О.Ф. Заголдний В.В. Кузьменко О.Т.