Справа № 2-1126/2010            

У Х В А Л А  

 16 листопада 2010 року .

         Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі  

головуючого – судді Карпенко О.Л.

при секретарі - Пономаренко Р.В,

за участю – позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

представники Інспекції архітектурно-будівельного контролю в  

Кіровоградській області ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новоукраїнського районного суду в м. Новоукраїнка справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов’язання знести будівлю, стягнення відшкодування моральної шкоди, -

  ВСТАНОВИВ :  

Позивачі звернулися з позовом до відповідачки про зобов’язання її знести самочинно збудовану будівлю гаражу за адресою АДРЕСА_1, стягнення 1600 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

В судове засідання позивачі подали суду спільну письмову заяву про залишення їх позову без розгляду.  

Право позивача  клопотати перед судом про залишення позову без розгляду є його суб’єктивним процесуальним правом і не позбавляє можливості повторно звернутися до суду з позовом.

Суд не вбачає підстав для того, щоб відмовити в задоволенні заяви позивачів.

Керуючись ст. 207 п. 5) ЦПК України, -

  УХВАЛИВ :  

Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов’язання знести будівлю, стягнення відшкодування моральної шкоди.

Роз’яснити позивачці право повторно звернутися до суду.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Кіровоградської області через Новоукраїнський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.  

Ухвала суду набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  Головуючий:                                                                         О. Л. Карпенко